Обрядовий фольклор в наш час

Кожен народ відтворює себе, свою духовну культуру, свій характер і психологію своїх дітей через систему традицій. Традиції зберігалися і передавалися з покоління в покоління від діда-прадіда, батька-матері, від ясного неба і світлого сонця й матінки-природи, чистого повітря, прозорої води, наполегливої праці, від широкого серця й щедрої душі, від доброзичливих людських стосунків.

Українські традиції складалися на ґрунті багатовікового досвіду східних слов'ян та їхніх предків – праслов'ян. Цей досвід дійшов до нас завдяки усної народної творчості, яка своїм походженням нерозривно пов'язана з обрядами та міфами. Певну частину її становить обрядовий фольклор, тобто примовляння, заклинання, які виконувались під час святково-обрядових дійств і органічно впліталися в структуру обряду. Обряд є однією з першооснов усної народної творчості.

Обрядовість на початку її виникнення була нерозривно пов'язана з міфологією: кожному обряду відповідав міф, кожному елементу обряду – частина міфу. Лише згодом міф як оповідання про фантастичні події відокремився від обрядового інсценування події і набув самостійності.

У більш древніх слов'янських язичницьких віруваннях існував Даждьбог або Дажбог (Дає Багатства, звідсіля вираз Дай Бог) – бог успіху, сонячне божество у східних слов'ян. Дажьбог вважався подателем благ, насамперед достатку та врожаю. Він був володарем живлющої сили небесної води і родючості землі. Деякі дослідники навіть через це вважали його божеством дощу, замість богині дощу і води Мокош (Мокоша).

Древні слов’яни-язичники почитали дощ як символ життя і родючості. Іноді його силу ототожнювали з життєвою силою сонячних променів. Так само про дощ говорили, як про символ очищення через його божественне (небесне) походження. І взагалі: будь-які ритуали, що очищають, проводилися саме з метою викликати дощ.

Згадується про це й у Біблії. У Старому Завіті, наприклад, про дощ говорилося, як про деяку цінність; небо ж, що проливає дощ, прирівнювалося до скарбниці, що обдаровує людей дорогоцінними краплями.

Наші предки здавна були хліборобами. У стародавності, коли кожний працював на землі, дощ приймали з радістю. А в посуху не тільки чекали з нетерпінням, але і робили різні обряди викликання дощу.

До наших часів дійшов обряд виклику дощу, який перетворився на сучасну українську народну музичну гру «Іди, іди дощику» (слова народні, музика Валентина Ізотова).

Стійкість, стабільність обрядів, традицій не означає їх закостенілості. Кожна епоха вносить у їх зміст свої корективи, розвиває і доповнює старі традиції.

Використання обрядових пісень та народних ігор розвивають в учнів почуття прекрасного, естетичний смак, повагу до традицій минулого. Все це складає основу морального виховання молодших школярів. За допомогою музичних ігор діти опановують перші елементи грамотності, вивчаючи напам'ять вірші, скоромовки, лічилки, співаючи пісні, танцюючи.

Слов’янські символи-обереги (зустрічаються на вишиванках): Даждьбог зимній та літній,

Макоша.

Мета музичної гри «Іди, іди дощику» 

Познайомити дітей з обрядом виклику дощу в минулому. Вивчити слова пісні. Вивчити лічилку. Навчати груповому співу. Навчити нескладним танцювальним рухам. Виховувати уміння працювати в колективі. Розвивати уявлення, акторську майстерність. Створити веселий настрій у дітей.

Валентин Ізотов