Сім чудес природи Бердянська

 Автор ідеї: Масютіна М.Е.

08.03.2010 17:15

Все наше життя невід’ємне від природи. Ця стара істина особливо очевидна зараз, коли природному оточуючому середовищу приділяється першочергова увага. Серед природних багатств України Північне Приазов’я займає своє особливе місце. І не тільки тому, що тут сонячні пляжі Азовського моря, будинки та табори відпочинку, цілющі властивості морської води. Людину приваблюють заповідні куточки своєрідної природи цього краю.

Природа Північного Приазов’я – унікальна. Тут зустрічаються ландшафти різних географічних зон. Морська екзотика з її вітрами-бризами переходить у степову та гірську. У Північному Приазов’ї знаходиться дивовижний по своїй красі, унікальності та науково-господарській цінності регіон, на території якого гірські породи докембрійського періоду, яким 2-3,5 млрд. років, виходять на поверхню Землі. Явище це дуже рідкісне. Геологи називають такі райони щитами. Їх на планеті дуже мало. Один із них проходить по території України і відомий як Український кристалічний масив.

Північне Приазов’я – це і край найменшого і найтеплішого моря в Європі. Перше, що впадає в око на карті Азовського моря, це велика кількість морських кіс - їх 25. Найбільші з них Крива, Білосарайська, Бердянська, Обіточна, Федотова з островом Бірючим, Арабатська стрілка. Вони увібрали в себе різномаїття природи краю. 

Море, лимани, морські коси, малі річки, виходи гірських порід зробили наш край  зоною відпочинку та оздоровлення людини. Природні заповідні території тут вкрай необхідні.

У недоторканому вигляді  Північне Приазов’я представляють  природно-заповідні території. Їх на сьогоднішній день налічується близько 40 об’єктів. Разом вони складають природно-заповідний фонд (ПЗФ) міста Бердянська та Бердянського району. Найбільшу кількість заповідних і пам’ятних місць зберігають береги річки Берди – однієї  з  найхарактерніших річок Північного Приазов’я. Майже вся вона тече в межах  Українського кристалічного масиву. Пробиваючись серед скель, Берда набуває вигляд гірської річки з типовими для неї каньйонами та малими водоспадами. Якби у Приазов’я не було назви, його можна було б назвати краєм скарбів заповідних.

Хай вічно перебувають з вами радість першовідкривача та друга завжди неповторних куточків природи  нашого краю.

Ми хочемо розповісти  про найцікавіші та найцінніші куточки природи нашого міста Бердянська.

ЗАПЛАВА річки БЕРДИ – ландшафтний заказник загальнодержавного значення. Займає  площу  1416,9 га. Місце впадання р.Берди в Азовське море на схід від м. Бердянська. Тут росте близько 300 видів луко-болотної та луко-степової рослинності. На осінніх та весняних перельотах збирається велика кількість птахів, серед яких є червонокнижні (червоновола казарка, чапля  велика та мала біла, гоголь, черні та ін).

Низів’я р. Берди охоплює територію між селами Нововасилівка, Старопетрівка, Новопетрівка та Дальніми Макортами Бердянського району Запорізької області. Ця ділянка розділяється асфальтівкою на дві частини: північну і південну.

За геоботанічним районуванням досліджена територія відноситься до Нововасилівського геоботанічного району Каховсько-Молочансько-Бердянського округу типчаково-ковилових степів на південних чорноземах та подових луках.

Рослинний покрив території досліджень представлений різноманітністю синтаксономічного складу заплавної та фрагментами степової рослинності на північній ділянці заплави. Тут спостерігається чітка зміна угруповань залежно від екологічних факторів: наводненості, засолення та осушення. Вздовж русла р. Берди фітоценози мають лучно-галофільний характер, а подекуди із вкрапленнями рудеральних угруповань. Лучно-галофільна рослинність представлена угрупованнями пирію повзучого з полином  сантонійським. Далі в напрямку до правого корінного берега до цього угруповання на значних площах домішується покісниця розставлена, яка в більш засолених умовах замінює пирій і домінує разом з полином сантонійським. Потім на понижених і зволожених місцях покісницю витісняють більш сталі галофіти: камфоросма, галіміона бородавчаста, солонець європейський. Вздовж корінного берега в заплаві великі площі займає обводнена рослинність. Для її фітоценозів характерна відсутність чітких меж між окремими синтаксонами, тому вся ця ділянка характеризується комплексним вкриттям. У ньому можна  відмітити фітоценози бульбоочерету морського, що утворює мозаїчний  покрив з фрагментами угруповань галіміони бородавчастої і солонця європейського. Майже всюди з цими видами домінує прибережниця берегова. На корінному древньому березі Азовського моря вздовж заплави р. Берди відмічені  три ділянки степової рослинності з домінуванням костриці валіської та Лесінга.

Фрагменти степової рослинності знаходяться у деградованому стані внаслідок інтенсивного випасання, рекреаційного впливу тощо. Дещо більше збереглися фрагменти угруповань, які розташовані на схилах, оскільки тут випасання майже не ведеться, зате діють ерозійні процеси. Добре збереглися фрагменти угруповань ковили Лесінга на площі близько двох гектарів. Формацію даного виду репрезентують асоціації з типчаком валіським, караганою кущовою, ковилою волосистою. Помітну роль у таких угрупованнях відіграють тонконіг стиснутий (на схилах, як індикатор ерозії), люцерна румунська, бромус безостий, астрагал борозенчастий. Вражає формування аспектів ряски Фішера - виду, який, безумовно, скорочує свій ареал і тому вимагає охорони. Також у цих угрупованнях відмічений тюльпан Шренка -  вид з Червоної книги УРСР. Взагалі фітоценози названої формації багатовидові: від 27 до 43 видів на пробну ділянку. Більші площі займають перехідні угруповання та полідомінантні фітоценози формації типчака валіського, де на перший план виступають такі види, як деревій тисячолистий, подорожник середній, рутвиця мала. У таких фітоценозах більше видів, стійких до випасання. Зустрічаються на  схилах суто рудеральні фітоценози: на місцях звалищ, поблизу житла і дач. Невелику площу (2-3 га) займають посадки робінії звичайної.

Найбільш строкатий рослинний покрив, що обумовлений наявністю дрібних озер і сезонною зміною їх водної поверхні, спостерігається в центральній частині ділянки. Тут рослинність в основному галофільна. Окремі фітоценози займають невеликі площі, утворюють смуги на підвищеннях і зниженнях рельєфу, чергуються поміж озерами одна з одною, пасмами витягуються з півночі на південь. Основними домінантами тут є бульбоочерет морський, покісниця розставлена, солонець європейський, сарсазан шишкуватий, які місцями утворюють між собою асоціації, або дрібномозаїчні горизонтальні ценоструктури. Слід відмітити низьке (25-30%) проективне покриття галофільної рослинності. Лучно-галофільна рослинність, що має різний ступінь деградованості, тягнеться вздовж лівого берега р. Берди майже до моря. Болотна рослинність представлена лише формацією очерету звичайного, що майже займає близько третини площі території низів’я. Монодомінантні фітоценози очерету подекуди змінюються асоціацією з бульбоочеретом морським.

Низів’я р. Берди відіграє важливу екологічну роль в нашому регіоні. Це, насамперед, регулююча і зберігаюча функція у розподілі ґрунтових вод, мікрокліматична функція. Тут зосереджені численні  міграційні скупчення, місця гніздувань птахів, нересту риби. Тут відмічений лебідь шипун, біла, мала і велика чаплі, чомга, багато видів куликів. Останні гніздяться у важкодоступних місцях. У посадках робінії спостерігаються  поселення дрібних хижих птахів, що цілком закономірно для багатих на харчові ресурси біогеоценозах.

Значну цінність на території заплави представляють і рослинні раритети. На степових схилах це – вже  згадувані тюльпан Шренка, ковили волосиста та Лесінга, занесені до Червоної книги України. В заплавній частині зростають лікарські рослини.

Зважаючи на велику природоохоронну і наукову цінність низів’я 

р. Берди, а також на те, що на цій території вже є три охоронні об’єкти місцевого значення, цій ділянці надано  статус комплексного державного заказника природи республіканського значення “Заплава річки Берди” на площі близько 1500 га.

Територія заказника, не зважаючи на пропускний режим,  використовується як рекреація. Постійний рух вносить фактор занепокоєння серед популяцій птахів.

На території заказника  заборонено  подальше освоєння земель  крутосхилів під дачне будівництво, випас худоби, а також осушення заплави  і проїзд по ній колісним та гусеничним транспортом, який відбувається в осінньо-зимовий період. Транспорт ранить землю на довгі роки,  галофільна рослинність в заплаві поновлюється дуже повільно.

Рослинність прибережної смуги моря знаходиться під значним антропогенним впливом. Вона зазнає витоптування, на цих ділянках „дикі” туристи ставлять намети, палять багаття,  прокладають тимчасові та постійні автомобільні шляхи.

СОЛОДКИЙ ЛИМАН

На берегах Азовського моря знаходиться багато солоних озер. Основні з них зосереджені у береговій зоні Азовського моря, в західній частині (Сиваш), на Таманському півострові (Ахтанизовський, Курчанський), на східному узбережжі (Приморсько-Ахтарська група лиманів та ін.) і в Північному Приазов'ї (Молочний лиман, Бердянська затока). Загальна площа водоймищ лиманного типу близько 4200 км кв., що складає дев'яту частину площі акваторії Азовського моря. В західній частині моря вони мають лагунне походження через  переміщення донних відкладень, які і сприяли відокремленню деяких заток з подальшим їх перетворенням, у закриті водойоми.

Серед солоних озер лагунного типу Північного Приазов'я за їх територіальною приналежністю виділяють три основні групи - - Молочанська, Обіточна та Бердянська.

 В межах Бердянської коси налічується 23 озера, які починаються від Солодкого лиману – затоплене морем гирло річки Берди. Звідси  озера простяглися на відстань 8 км на південь до центрального тіла Бердянської коси, їх можна розділити на дві групи - північні опріснені, які можна використовувати для розведення риб та південні солоні, як резерви лікувальної грязі.  

Солодкий лиман – невелике за площею водоймище. Глибина коливається від 0,5-1,5 м. Береги низькі. Дно вкрите товстим шаром темно-сірого мулу. Живиться лиман за рахунок водообміну з морем та річкового стоку. Солоність води  4-6 г/л. Вода в лиманах постійно опріснюється за рахунок потрапляння води з Берди в середньому за добу 365 тис. куб. м. Рівень води в лиманах влітку спадає за рахунок сильного випаровування. Температура води влітку сягає до 30 градусів за Цельсієм, а взимку утворюється льодовий покрив.

Рослинність лиману представлена в основному  лучно-галофільними фітоценозами. В лимані формується перехідна зона з специфічними прикордонними біоценозами. Серед них велика група мікроскопічних організмів – різні види зелених та синьо-зелених водоростей. 

Серед гідрофільної рослинності домінує бульбоочерет, кушир, занікелія морська, рогіз вузьколистий, очерет звичайний, рдест, рупія, осока та інші види. Бентос озера складається з личинок комара, бабок, жука-плавунця. З молюсків найбільш розповсюджені беззубка, перловиця, малий ставковик.

Це місце гніздування  та перельоту багатьох видів птахів, місце  нагулу промислових видів прісноводних та морських риб. Водяться судак, короп, кефаль, бички, камбала, атерина.

Лимани важлива територія по відтворенню риб і птахів водно-болотного комплексу. Нажаль, заповідний режим на цій території постійно порушується. Незважаючи на заборону риболовлі процвітає браконьєрський вилов цінних порід промислових риб, порушується їх відтворення. Збільшилось вилучення з лиманів нерибних біологічних ресурсів, які становлять  кормову базу риб і птахів: гамарус, личинки дзвінця волохатовусого (мотиля), багатощетинковий хробак, креветки.

При їх вилові використовуються лопати, драчки, відра. Знищується молодь риб, порушуються донні біоценози, в тому числі нерестилища бичків.

Науковими співробітниками музею Києва та Бердянська в 1956 й 1958 роках були знайдені залишки стоянок епохи неоліту (IV – III століття н. е.). В одній з них в районі Солодкого лиману знайдено близько 30 кременевих знарядь праці: гостроконечники, ножеві пластинки, різці, скребки та декілька тисяч  кісток тварин, які людина використовувала в їжу.

Поряд  з ножами, списами знайдені й відходи кременю, з яких робились знаряддя праці. Кременеві скребки нерідко й досі знаходять біля підніжжя схилів Макорт. Очевидно й тут були поселення стародавніх людей. 

МАКОРТИ

Назва "Макорти" походить від переселенців колишньої Київської і Полтавської губерній, що в перекладі з української означає „низинка під горою”.

Заповідні місця Ближні і Дальні Макорти представляють собою схили берегів декількох поколінь морів, що заміняли один одного протягом останніх 50 тисяч років: Сарматського, Понтійського, Древньоевксинського, Карангатського і, нарешті, Азовського. Вчені називають цей схил древньоевксинською терасою, покритою льосовидними суглинками.

БЛИЖНІ МАКОРТИ.  Площа – 5 га. Схил тераси старого берега Азовського моря. Висота 40 м над рівнем моря. ДАЛЬНІ МАКОРТИ.  Площа-5га. Схил крутого берега з терасами, де ростуть степові рослини до 500 видів. 

На схилах південної експозиції (Ближні Макорти) переважає типчаково-ковильний степ з елементами полинових і напівпустельних степів. Північні і східні схили (Дальні Макорти) мають вигляд лісостепового ландшафту, де поряд зі степовою рослинністю зберігаються залишки байрачних лісів.

Схили берегів — це не тільки мальовничі ландшафти, що прикрашають курорт, але і своєрідні теплові щити, що впливають на формування мікроклімату приморської частини міста.

Рослинний світ Ближніх і Дальніх Макорт відрізняються великим розмаїттям. Тут росте майже 500 видів вищих рослин. Посуха і спека на Ближніх Макортах сприяли розповсюдження рослин (ксерофітів), що відрізняються стійкістю до несприятливих умов. Серед них переважають типчак, житняк, молочай, полин, деревій, ковила. Супутниками ксерофітів є рослини, у яких вегетаційний період триває не більш одного-півтора місяців. Розвиток їх починається рано навесні і закінчується до настання посухи. Це — ефемери (однолітні) і ефемероїди (багаторічні). Вони першими після зими  з'являються на схилах. Ще продовжуються нічні заморозки, а на схилах вже можна бачити гусячу цибулю, костянець зонтичний, вероніку ранню, чистяк весінній, ярутку польову та інші види.

Під час масового цвітіння ковили степ набуває сріблясто-білого забарвлення, а коли зацвітають бобові і різнотрав'я, схили забарвлюється в різнокольорові відтінки.

У середині літа і на початку осені степ набуває сірого кольору. На зміну рослинам з яскравими квітами на схилах з'являються найбільш стійкі ксерофіти: полин повзуча, грудниця волохата, дубровник, до яких домішуються представники перекотиполя — різак звичайний,  жабриця степова, котовник дрібноквітковий. 

У рослинному різноманітті Макорт чимало чагарників і напівчагарників: карагана скіфська, карагана кущова, шипшина звичайна, шипшина Бордзиловського, ефедра двоколоскова, терен степовий і інші види.

Циклічність у розвитку рослин мають велике значення в житті природи, особливо для тварин. Розмаїття екологічного середовища сприятливо позначається на житті різних груп тваринного світу. Так, у трав'янистих заростях гніздяться куріпка сіра, жайворонок, перепел. У чагарниках живуть сорокопуди, піночки, сороки, ворони.

Звичайними з рептилій є ящірка, вуж звичайний, вуж водяний, полоз жовтобрюх. Наприкінці весни — початку літа на схилах відкладають яйця черепахи, з яких на наступний рік з'являється нове покоління. Звичайними мешканцями Макорт є  дикі кабани, зайці, лисиці, їжаки, курганчикові миші.

     Великим різноманіттям відрізняється світ комах, найцікавіші з них - дикі бджоли, джмелі, оси, наїзники, жужелиці, бабки.

ОСТРОВИ: ВЕЛИКИЙ ТА МАЛИЙ ДЗЕНДЗИКИ

У зв’язку з  перетворенням Бердянської коси у курортно-оздоровчу зону, острова Бердянської затоки Великий та Малий Дзендзики, Астапиха оголошені комплексними пам’ятками природи місцевого значення. Як і сама коса, острова складаються з піщано-черепашкових берегів. Багато років зв’язок островів з косою підтримувався через пересип. В останні роки вони залишились повністю ізольовані. 

Острова Астапиха, Великий та Малий Дзендзики розташовані паралельно косі, опинились в положенні бар’єрів, які захищають її від сильних вітрів із заходу, а коса їх –  зі сходу.  Смужка моря між косою та островами – це підводні луки заростей зостери, місця нересту бичків, тарані, кефалі, камбали та інших видів риби. 

Бердянська коса і острова Бердянської затоки з їх мілинами та рослинністю також відіграють важливу роль у репродукції, харчуванні, зимівлі  багатьох видів птахів. Рослинність островів у порівнянні з косою значно бідніша. Її основу складають очерет звичайний, клубнеочерет морський, полин піщаний, колосняк чорноморський та інші види, характерні для східних та західних берегів коси. Пустельний характер островів створює сприятливі умови для гніздування птахів, а прибережні води – для нересту різних видів риб.

 Найбільша концентрація птахів спостерігається в період осінніх міграцій на великій площі заплавної мілини.

Великий інтерес представляють масові гніздові колонії баклана великого, мартина-реготуна, річкового та рябодзьобого  крячків на островах Малий та Великий Дзендзики.

Історична довідка: Дзендзик в перекладі з тюркської означає ”гачок”.

ОСТРІВ МАЛИЙ ДЗЕНДЗИК З АРХІПЕЛАГОМ АСТАПИХА

 Займає площу в 36га. Піщано-черепашковий острів розташований в акваторії Бердянської затоки паралельно Бердянській косі з півночі на південь на відстані 500-600 м від коси. Рослинний покрив: очерет, спаржа, морська гірчиця, солончакова айстра та ін. Місце гніздування сріблястого мартина, баклана великого, крячка річкового.

На острові Малий Дзендзик  спостерігається чіткий розподіл території між різними видами птахів:

• східна частина заселена субколоніями баклана великого;

•  західна частина з заростями очерету, катрану, спаржі – колонією мартина сріблястого ,в теплі зими цей вид мартинів залишається в затоці,  харчуючись на звалищах різними відходами;

• північна частина, яка позбавлена рослинного  покрову – колонією крячки річної .

ОСТРІВ ВЕЛИКИЙ ДЗЕНДЗИК

Піщано-черепашковий острів розташований 500 м на південний захід в акваторії Бердянської затоки. Багато років зв’язок острова з косою підтримувався через пересип. Тут росте очерет, клубнеочерет, полин морський та піщаний, колосняк чорноморський. На острові сприятливі умови для гніздування навколоводних птахів (річковий та рябодзьобий крячок, баклан великий). 

Територія Бердянської  коси має важливе значення для охорони та збереження  рідкісної орнітофауни, яка занесена до Червоної книги України ( кулик-сорока, кулик-ходулочник, шилоклювка, чапля біла та мала,  руда чапля, великий норець, червоновола казарка та інші).

На жаль сьогодні острова відчувають антропогенний прес. Головна загроза для птахів – це людина, яка руйнує місця  гніздування птахів, безконтрольно полює, засмічує оточуюче середовище, спалює  рослинність, є фактором неспокою (відпочиваючі, мисливці, браконьєри).

Бердянська затока – це одна з небагатьох акваторій, яка населена різними породами риб, особливо бичками. Цьому сприяла заборонена зона морського порту, яка була для риб своєрідним заказником.

Крім різних водоростей, рачків та простіших, в затоці та лагунах можливо зустріти велику кількість улюбленої їжі риби – багатощетинкових хробаків. 

     Складовою частиною морського ландшафту є птахи, охорона яких здійснюється організацією заказників. Бердянська коса та острови Бердянської затоки – місця гніздування мартинів, куликів, крячок, качок.

На островах розмножуються також декілька видів крячок: білокрила крячка, річна, або звичайна. Друге місце по кількості серед птахів займають кулики, качки, шилоклювки, лисухи, поганки.

Кожний вид має свої місця гніздування. Сріблястий мартин, наприклад, гніздиться переважно на острові Малий Дзендзик та не допускає на зайняту територію своїх сородичів.

Навпаки, морський голубок та крячки віддають перевагу робити гнізда на відкритих місцях, для цього вони використовують невеликі заглиблення або просто рівну поверхню. При цьому нерідко колонії мартина та морського голубка чергуються з гніздами крячок. Качки, лисухи, кулики займають зарослі очерету та осоки.

Загальна кількість птахів  на островах складає приблизно більше 5-7 тисяч осіб. Восени та влітку до постійно проживаючих птахів приєднується велика кількість гусей,  лебедів, качок, чапель, які зупиняються відпочити. І в цьому немає нічого дивного, так як через район Бердянська проходить один із найбільших  міграційних шляхів.

ОГОЛОВОК БЕРДЯНСЬКОЇ КОСИ

Особливістю всіх кіс Азовського моря є те, що вони розташовані з північного-сходу на південний-захід під кутом 45.  Всього в Північному Приазов’ї 25 кіс,  і серед них наша - Бердянська коса.

Розміри самої коси: довжина - 23 км, ширина - 2 км (на початку – коренева частина), товщина - 1170 м (на дальній частині), 700-800 м (в районі міста).

Існує гарна легенда про виникнення кіс Північного Приазов’я. „У давні часи, коли Чорне море називалося Руським, на землі Пантікапеї – в Криму, в сім’ї морехода народився хлопчик, якого назвали Опуком. Майже рік потому в рибальській хатині, що стояла в гирлі Дону, побачила світ дівчинка-білявка – Меотида. 

Йшов час, і двоє почули один  про одного. Про довгі коси, великі очі та чудовий голос Меотиди шепотіли хвилі та кричали чайки. Про хоробрість Опука, який не боявся вступати в суперечки з самим Левантом, вели нічні розмови дельфіни. Їм дуже захотілося побачити один одного. Зрозумів старий Левант, якщо Опук знайде дорогу до Меотиди, то стежина, прокладена через Азовське море, буде заважати  йому. „Ти закам’янієш, як тільки зробиш крок до Дону!” – сказав Левант юнаку та наклав на нього закляття. Юнак зробив крок до моря і став горою. „Опук не прийде до тебе!” – шепотіла Меотиді Моряна, онука злого Леванта. „Не прийде!” – жалібно зітхав прибій. „Він не зможе ...!” – кричали чайки.

„Тоді я піду до нього!” – сказала дівчина. „Йди, але знай!...Ти перетворишся у воду (обернешся водою), як тільки побачиш Опука!” – засміявся в лице Меотиді злий Левант. „Хай буде так! – гордо відповіла та. – Навіть , якщо я стану водою, я все одне зможу приголубити коханого, який чекає на мене!”.

Гострим ножем вона відрізала косу і кинула її в море. Але та була дуже короткою і не дістала берега Криму.

„Я знайду місце, де мої коси проляжуть через море!” – вирішила дівчина. Вона відправилась у дорогу. Йшла вздовж берега Азову, залишаючи за собою коси, які в майбутньому люди назвали Кривою, Білосарайською, Бердянською, Обіточною, Федотовою. Всі вони були надто короткими, і не змогли стати дорогою до коханого.

„Ти квапишся, мила, - сказала дівчині добра Моряна, - до кохання не має коротких шляхів. Тільки тоді, коли твої коси стануть довгими, ти зможеш пройти по них через море.”

Багато довгих років ростила Меотида волосся. Одну довгу косу сплела з них. Арабатською стрілкою пролягла коса від Азову до Криму. По ній добралася Меотида до Опука і розійшлася біля підніжжя гори блакитною затокою.

 Вода бухти завжди чиста, як незаплямоване зрадою кохання. В холоднечу вона віддає своє тепло камінню, в спекотні дні дарує прохолодну свіжість. Ніщо не зможе замутити спокій двох закоханих: надійно захищає Опук від усіх вітрів блакитну прозорість затоки. Двоє навіки стали нерозлучні, щоденно нагадуючи людям, що знайти щастя можна лише тоді, коли наполегливо йдеш до своєї мети.”

Багатий і своєрідний рослинний світ Бердянської коси. Він формувався впродовж багатьох віків, по мірі того, як формувалася коса, тому тут можна побачити представників, як степової, так і озерної флори. Дуже добре тут почуває себе лох вузьколистий, солодка гола, катран понтійський (або морська капуста), кермек Мейєра, кермек каспійський, припутень солончаковий, гірчак скіфський, молочай приземистий, пирій російський, турнефорція сибірська, клоповник широколистий, гірчиця солончакова, буркун дикий та буркун лікарський.

Різноманітний тваринний світ коси. Серед комах : жук мармуровий,  жук ароматний, бражники, вітрильники, джмелі. Плазуни: ящірки, вужі, гадюки. Коса - царство птахів: чайки, крячки, баклани, кулики, кроншнепи сірі, каравайки, лебідь-шипун, чапля сіра і біла, іноді, на прольотах зустрічається руда. Представлені тут і ссавці: зайці, лисиці, кабани і дуже рідкі тварини - куниці, єнотовидні собаки. 

ОГОЛОВОК БЕРДЯНСЬКОЇ КОСИ, оголошений ландшафтним заказником місцевого значення, займає площу 221 га. Цілина на піщаних та супіщаних ґрунтах, де зростає до 150 видів рослин: цмін піщаний, колосняк чорноморський, катран понтійський, синьоголовник приморський, морська гірчиця, осока, спориш, полини, кермеки та інше.

ВІКОВЕ ДЕРЕВО КЛЕНУ ГОСТРОЛИСТНОГО

Площа-0,05га. Вікове дерево клену гостролистого 150 років, висота – 32 м. Крона діаметром – 48 м. Стан дерева – задовільний. Розташоване біля залізничної станції Берда 15 дистанція шляху.

ПАРК ІМЕНІ П.П.ШМІДТА

 Міський парк отримав цю назву не випадково. У Бердянську чимало пам’ятних місць, пов’язаних із життям та діяльністю Петра Петровича Шмідта. Тут він навчався в чоловічій гімназії, а згодом  працював на одному з заводів. Його батько - градоначальник  міста й морського порту з 1876 до 1886 року, віддав наказ закласти міський парк. Деякі дерева, посаджені ще за життя П.П. Шмідта, вже досягли 120-річного віку.

Сьогодні парк площею 3,5 га охороняється як пам’ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення. У парку  майже 70 видів декоративних дерев та чагарників. Головними мешканцями парку є акація біла, берест, верби, в’яз шершавий, в’яз листуватий, дуб черешчатий та червоний, катальпа, каркас західний (залізне дерево), клени, осика, софора японська, тополі чорна та біла, черемха, ясені, та ін . Із чагарників – бирючина звичайна, жимолость татарська, чубушник, маслинка вузьколиста.

Ясень, айлант, біла акація,  софора та інші види виділяють в атмосферу велику кількість фітонцидів, які очищають атмосферу від хвороботворних бактерій.  Клени, ясені створюють добрий заслін від шуму, що дуже важливо для  міста з великою кількістю транспорту та розважальних закладів. Тополя срібляста, берест, каркас прекрасні біопилососи., які очищують повітря від пилу. Рослинність парку викликає позитивні емоції, що є прекрасною естетотерапією. 

Основу насаджень складають місцеві породи з родини ільмових та вербових, і лише невелика кількість видів представлена екзотами (софора, платан, каркас). Найменування  притоки Берди Берестянки  вказує на широке розповсюдження береста у нашій місцевості. Серед ільмових перше місце за кількістю дерев займає в’яз дрібнолистий. Він має міцну кореневу систему, добре переносить засуху, засоленість ґрунту. Росте швидко, висота дерева в сторічному віці досягає 30-40 метрів. Велике розповсюдження в парку, як і по всьому місту отримала акація біла. В червні у неї утворюється   багаточисленні   китиці духмяних  білих квіточок. Акація  дуже вимоглива до тепла і світла, дуже швидко росте до 10-12 років, потім ріст уповільнюється.

Ясень звичайний – найбільш розповсюджена порода парку і зелених насаджень міста. Він  має розкидисту густу крону, світло-сіру кору. Культивується ясень пенсільванський і ясень білоквітковий. Родина вербових об’єднує два великих роди  – тополі та  верби. У парку  росте  тополя  чорна (осокір) – масивне дерево з дельтоподібними листями, які  розпускаються пізно. У різних куточках парку можна побачити декілька дерев  осокору. Характерною для Бердянська екзотичною породою є айлант високий,  до 20 метрів заввишки, з гарною парасолькоподібною кроною і великими, до одного метра довжиною, листями. 

В останні роки видовий склад парку значно розширився. Серед нових видів добре прижилися платани – одна з найдавніших порід часів крейдяного та  третинного періодів. Платани – це довгожителі, їх вік досягає нерідко до 2000 років. У Бердянську росте декілька десятків платана гібридного. Нещодавно оновлена алея головного проспекту міста була засаджена молодими платанами, які почувають себе добре.

У парку можна побачити і патріарха наших лісів – дуба черешчатого, а також каштан кінський, липу й березу.

Парк став домівкою для багатьох видів птахів: шпаки,  іволги,  дикі голуби, синиці, зяблики, граки, трясогузки, дрозди, дятли, сороки та ін.

Автор ідеї: Масютіна М.Е.