Кочівників страшні навали

Наш край хотіли побороть,

А річку Бердою назвали,

Що означає «Дав Господь».

Тече поволі в буйних травах

Привітна річка степова.

Віками спрагу тамувала –

Стара вона й завжди нова.

Красуне Бердо, наша доле,

Несеш в Азов ти хвиль блакить,

Там, де впадаєш в синє море,

Життя вирує і бринить.

Дала ім’я, ріка, ти місту,

Де чутно співи голосні.

Без нього серцю, як без листу

Вербі лишитись навесні.

Бердянськ! Ти справді «Дар від Бога»,

Степів і моря благодать!

Терниста є твоя дорога,

Та в змозі дух твій зло долать!

Нехай дарують квіт любові

Благословенні землі ці!

Ясна перлинка Приазов’я

Іскриться в Господа руці...

Будугай Ольга