Садові ділянки в районі селища кабельників, які були закладені ще в далекі шістдесяті роки, зовні мало чим відрізняються поміж собою. Розлогі абрикосові і черешневі дерева, крислаті яблуні, груші та сливи, густі чагарі смородини, аґрусу і малини, смарагдові клаптики суниць та іншої городини. На більшості цих старих дач невеличкі одноповерхові будиночки, які навіть невидимі в густих заростях. Не те, що на нових садових ділянках Макорт, біля Луначарського чи Осипенко, де на п'яти-шести сотках повиростали триповерхові вавілонські башти.

Повз садову ділянку Артура Івановича Треймана можна пройти і навіть не помітити її — така вона зовні непримітна. Але коли відчиниш хвірточку і зайдеш на подвір'я, від самого порогу починаються дива. Перш за все впадає в очі те, що вся садова ділянка густо встелена сухою морською травою зостерою, яку мешканці Приазов'я називають камкою. Вона в саду Артура Івановича і під стовбурами дерев, і у міжряддях суниць, і на грядках картоплі, помідорів та огірків. У будь-кого це видовище викликає істотне запитання:

 — Для чого?

Артур Іванович, лагідно посміхаючись, замість відповіді мовить:

 — А ви здогадайтесь...

А потім, щоб співрозмовник не опинився в скрутному становищі, розповідає:

 — Це своєрідне мульчування: під камкою добре зберігається волога, грунт завжди пухкий, а бур'яни не ростуть. Тому у нас на ділянці такий інструмент, як сапа, зовсім не застосовується. А це для нас з дружиною велике полегшення.

З кожним кроком по садовій ділянці дивовижного стає все більше. Ось яблуня, всипана плодами, але чомусь вони різні: і червоні, і червонобокі, і золотаво-жовті, і коричневі. А поряд груша теж обвішана плодами різної форми і різного забарвлення. А обабіч на абрикосовому дереві висять персики теж кількох сортів. Стовбур старої сливи повиганяв гілки різних сортів аличі. Коли придивишся до цих дерев, то помітиш, що вони ніби безжалісно покалічені чиєюсь злою волею. А насправді, то вмілі і добрі руки Артура Івановича майже до кожної гілки прищепили пагінці інших сортів культурних дерев, навіть екзотичних.

А почалося це дуже давно в Ленінградській області, де жила сім'я Трейманів, давніх вихідців із Прибалтики. В 1925 році тоді тринадцятирічний Артур приніс з лісу дику яблуньку, посадив і прищепив до неї культурний сорт. Виросло красиве, родюче, зі смачними плодами дерево. І хоч хлопцеві не довелося довго ласувати плодами своєї першої яблуні — незабаром він поїхав до Ленінграда на навчання, але перше щеплення вселило в душу і серце Артура Івановича настійну потребу мати під руками хоч невеличкий клаптик землі, щоб на ньому садити дерева і своїми руками змінювати їх зовнішній вигляд і плодові якості.

З того часу, де б не жив Артур Іванович — чи в Боровичах під Новгородом, чи в Кутаїсі, чи на Алтаї або ж в Кузбасі, скрізь він намагався мати оту заповітну діляночку землі. Іноді десь на пустирі. І завжди його дбайливі руки в будь-яких умовах перетворювали непридатний і захаращений клапоть землі на квітучий куточок. Над ним нерідко кепкували, але здебільшого вражалися наполегливістю і вмінням природолюба. Своєю непосидючістю, настирністю він заражав інших, прищеплював їм любов до землі, до природи.

Культивуючи суниці, Артур Іванович випробував близько тридцяти різних сортів. А зупинився на «Южанці», саджанці якої привіз зі станиці Кримської Краснодарського краю. Суниці на садибі Артура Івановича займають майже половину всієї ділянки. Він виробив свою, трейманівську, технологію вирощування і догляду за цією примхливою культурою, складовою частиною якої є і оте застосування для мульчування морської камки.

Людина від природи непосидюча, з почуттям м'якого гумору, доброї вдачі і щедрої душі, Артур Іванович охоче ділиться своїм досвідом із сусідами і знайомами. У багатьох сусідніх садах він робив щеплення, навчаючи новачків-садоводів, давав їм саджанці нових сортів. Він активний член клубу садоводів, де його багаторічний досвід і практичні поради дають неоціненну послугу новачкам. Не­щодавно члени клубу відвідали садову ділянку Артура Івановича і на власні очі впевнилися в тому, що можуть зробити неспокійні, вправні руки і любов до природи. Стільки було охів і ахів, коли члени клубу оглядали його незвичайний сад.

Розповідаючи про захоплення Артура Івановича садівництвом, не можна обмежитися лише цим, бо він людина різнобічних обдарувань. Будучи за фахом інженером-механіком, протягом багатьох десятків років він на всіх своїх посадах і роботах щось удосконалював, винаходив, раціоналізував. Лише на заводі скловолокна Артур Іванович впровадив у виробництво понад півтори сотні раціоналізаторських пропозицій і винаходів з економічним ефектом понад чверть мільйона карбованців. Має кілька десятків авторських свідоцтв. Він раціоналізатор за складом душі, за покликом серця. І на садовій ділянці на кожному кроці помітний його раціоналізаторський неспокій — і в пристосуванні для поливу, і в застосуванні мікро-теплиць, і у збереженні необхідної температури в садовому будиночку.

Кажуть, що людина, яка виростила і виховала дитину та посадила дерево, прожила життя недаремно. Артур Іванович Трейман і дітей виховав, і виростив не один сад, тому має повне право вважати своє довге життя і трудним, і водночас щасливим. Трудним тому, що жив у такий складний час, а щасливим — що дожив до вісімдесяти років і зберіг світлий розум, міцний дух, не по літах кипучу енергію і наполегливість.

Тож всі його друзі і знайомі, члени клубу садоводів щиро і сердечне вітають Артура Івановича Треймана з вісімдесятиріччям від дня народження і зичать йому доброго здоров'я та здійснення всіх починань, яких у нього так багато. Ці щирі вітання повною мірою стосуються його дружини Галини Григорівни, яка пліч-о-пліч з чоловіком і виховувала дітей, і ростила чудо-сад.

Михайло Кривошей