Загадка еволюції

Якось вранці із балкону бачу я картину:

Вивів дядько погуляти здоровенну псину.

Той собака був блискучий, в дуже добрій формі.

Зрозуміло, що й хазяїн був мужик у нормі.

Та й годує, мабуть, добре – не кашею з салом,

А частує його «Чаппі» чі «Педігріпалом».

Ось бабуся чімчікує, пес рвонувсь охоче.

Люто бреше, що є сили, вислужитись хоче.

З несподіванки бабуся зойкнула, присіла.

Тут з’явився на підмогу якийсь здоровило.

Він як гримнув на собаку, той ретирувався,

Здоровилі цього мало – на дядька напався:

«Ти козел, що рта роззявив?» – чемно так питає.

«В тебе, що мозок курячий, чи його немає?»

Дядько був не з боягузів, тай свій гонор має

Сам козел та й ще й з рогами» – він відповідає.

Після цього привітання битись так зчепились,

Що бабуся та собака з переляку вшилась.

З чого бійка почалася, усі вже й забули.

Та знайшлися добрі люди, та їх розтягнули.

Що до пса – питань немає – така його вдача.

Та чого ж бува в людині натура собача?

Тоцкая Надежда