Embedded Files
М О Є М У М І С Т У
Крилами пружними сонячний вітер
Б’є на просторах гарячих степів,
Хвилям солоним безстрашно відкритий,
Берег у пінних мережках доспів.
Хлюпає, хлюпає, хлюпає вічно
В нього зелена азовська вода,
І віддзеркалює небо величне,
Й тайни глибин на пісок викида.
Чайка кричить над солоним простором,
Крила прозорі вгвинтивши у вись...
Штилі і шторми, вітер і море,
Степ і свобода, тепер і колись —
Все це в тобі, мій розсміяний краю:
Смак винограду і трав аромат,
Шепіт бузку серед ясного маю,
Хвилі високої грізний набат,
Люди засмаглі і пляжі у піні,
Праця рибалок, пшеничні поля,
Ночі у зорях і ранки чаїні,
Сонце в очах і в любові — земля.
Б Е Р Д Я Н С Ь К
Г Р О З А
Гроза у місті.
Дощ стіною.
Дощ...
Кипить стіна від хмари до асфальту.
В розколах грому суголосся площ,
І світ відлитий з димчастої смальти.
Гроза у місті.
Сердиться Перун,
І коні хмар переступають важко...
Сягає гнів його зелених врун
Принишклих парків в м’яті й у ромашках.
Спустіло місто.
Сповнилось дощем...
Птахи і люди — всі по теплих гніздах.
Відкривши небо скрипковим ключем,
Гроза заграла — впевнено і грізно.
Гроза у місті.
Напуває світ...
Асфальт не п’є. Він мертвий.
Це — навіки.
Та, крапель уриваючи політ,
Течуть по ньому буйнопінні ріки.
Гроза у місті!
Будемо живі!
Веселка буде! Сонце прийде чисте!
І гляне в небо,
у росі й траві
Освячене грозою, світле місто.
Page updated
Google Sites
Report abuse