Embedded Files
Воно і позувало й гомоніло,
Дрімати не стидалось при мені...
Немов з Девону, з голубого тіла
На світ дельфіни винесли вогні –
І піднялися зорі над Азовом,
І вперше повели мене в ліси:
Любив я називать палеозоєм
Гущавину піщаної коси!
Я в ньому виріс, як перлина в мушлі,
Ім’я у матері: із грецької – морська.
У нас із ним ще поріднились душі
В епоху докембрійського піска.
* * *
В далекім році бачив я дельфіна –
Як чайка, шелестів понад водою.
В долонях хвиль він володів собою,
І тіло мав – карбонову краплину...
Фальцет бринів у променях солоних –
Він співаком був при дворі Фетіди!
На жаль, не знав я мови Атлантиди,
Тож не зберіг у пам’яті ні слова.
* * *
Я навіки затримав подих,
Аби музики не поранити...
Діамантово грають води,
Діамантово, діамантово...
Пестить сонце своїм сопрано.
Влігся вітер на хвилях-клавішах...
І зітхає блакить органом,
І трояндами пахне затишок.
Плине музика-каравела...
Наші душі – одною гаванню...
І баси розпластали крила,
І серця – у велике плавання...
Діамантово грають води,
Провіщають нам буть коханими.
Я навіки затримав подих,
Аби музики не поранити...
* * *
Ми сиділи на палубі,
Замість дощок –
Паркова площа...
Дерева оголені
Устромились в туман,
Мов щогли...
Дощ обіцяв пролитися,
Як виросте листя...
І тільки ялини!
Парк захлинався ними –
Горді смарагдові сукні.
З них одна
Нахилилась над нами
Зеленою хвилею
Й застигла!
Ти очі заплющила,
Слухала шум ялини...
Вітер стрибав по вітах,
Як пожбурений камінець
Поверхнею моря.
...Сутеніло,
А я тобі пестив шию,
Ні, не рукою, троянди бутоном...
Перше було побачення –
Пелюсткове весілля.
На палубі парку
Відзначили.
* * *
Вже в янгола, певно,
Посивіли крила, –
Того, що мою любов
Висиджує...
Десь –
В духмяних кронах
Гніздиться сила!...
Немовлята вилуплюються
З сердець.
А я там бував, не наснилось,
Засвідчить
Кожна зоря,
Що бовтнула
У траву.
...І знову піду,
Поставлю тіло,
Як під іконою свічку.
Променів –
Устелити гніздо –
Трошки нарву.
* * *
Люблю
Маленьку твою квартирку
На першому поверсі
Раю...
Кожного ранку в кімнату
Дерева
Вудочки промінців
Закидають...
...Як побачив тебе
Сьогодні,
Короновану усмішкою,
Хотів котом у вікно
Стрибнути,
Прямо тобі на груди!...
Та стримавсь,
Як людина, ввійшов.
Килим
Лагідно зашепотів
До моїх підошов.
Ти поряд присіла,
Й диван заплакав приглушено –
Так плаче колиска,
Коли в ній тривожаться
Близнюки...
Це зранку було,
...А зараз
Вірші припинили
Мовчати...
На моїм підвіконні
Розпустилась,
Як квітка папороті,
Свіча...
Page updated
Google Sites
Report abuse