Живи хоча у бога за порогом,

купайся в злоті, та настане мить,

коли насниться степова дорога

і десь під серцем млосно защемить.

Насниться хата, як лебідка, біла,

твоя матуся, сива у дворі.

Зоря над гаєм розпростерла крила

і стелять дим солодкий димарі,

і верби коси розплели на кручі.

Стоять, в ставу побачивши себе.

А ти ідеш, п'єш запахи жагуче,

вбираєш в очі небо голубе.

Яка краса! Радієш, мов дитина,

душею молодієш і лицем,

і чуєш — пахне, пахне Україна

пшеницею, любистком, чебрецем.

     Володимир Сіренко,   1970