Я був ранком спозаранку, 

 Наступив сонцезеніт,

 Тепер ― вечір я, на ґанку…  

 Споглядаю дивосвіт.

 .         

 Ба вже не будуть у ставку  

 Купатись мрії-зорі, 

 А як на стежку де ступлю, 

 Кавунчик… писне-вколе.

 Ставок ― як-то струмочка ріг,  

 Та й череди  вже жменька,  

 І коли стану на поріг,   

 То… не зустріне Ненька.  

 Нема, нема… усе ― нема,    

 Порвалися всі ниті,   

 Вабить минуле, мов мана,    

 Затиснуте у  миті.   

 Я спробую вблагати мить!  

 Я пошукаю ”броду“…     

 Та глід колючки настирчить,  

 Й сичне: ”Катма проходу-у“. 

 Так, не вернути ті світи…   

 Про те, що й досі сниться,   

 І не благай… поки й єси,     

 Бо перейшло ― у притчу.   

Березень 2021 рік

Пилипенко Володимир