Що в світі – ясніше за днину?

Що в світі – темніше  від ночі,

І глибше, жагучіше, плинне?..

То очі… це очі дівочі.

Ви синьо-небесні й туманно-долинні,

Цвіт квіту всієї Землі,

Ви сіро-чудесні й бездонно-глибинні,

Та… карії очі – смуток мені.

Смієтеся знов чи байдужі,

Чи в блиску сльозини-роси,

Той погляд, що стрівся у юні, –

Незнаної досі краси.

Я в Вас утоплюся, ба знаю:

Воскресну і знов потону,-

Вас роки чекаю, вік пам’ятаю,

А бачив лиш хвильку одну.

Стільки часу спливло… Чи ще бути?

Вій торкнувсь припорошений квіт,

Та очам… тих очей – не  забути,

То очам… від очей – заповіт.

Писано у 2003 році з очей школярки Любові Чернявської із села Майдер, що на Гуляйпільщині Запорізького краю, побачених у далекому 1965.

Пилипенко Володимир