Відгомоніло літечко ласкаве,

Де і душа і зір розкошували,

Де для людської радості-забави

І про́стору, і часу вистачало.

Ключем осіннім хмари потягнулись,

Згасили барви на земній палі́трі.

Засохлі трави до землі пригнулись

І лиш кермек качається на вітрі.

Злітає піна білими клубками

З солоних вод похмурого лиману,

А осінь шарудить очеретами,

Останній промінь гасить невблаганно.

Відгомоніло літечко ласкаве

І понеслось, мов зграйка білих чайок.

Приходжу я на берег золотавий –

Мене лихе безлюддя зустрічає.

            28.08.1986, чт.

Затьора Вільям