Казка на шести сотках

Багатьом читачам «Південної зорі» відомо про те, що в Бердянську існує і активно діє міський клуб садоводів і овочівників. Вже п'ятий рік ним беззмінне керує (він же і засновник його) Яків Йосипович Левін. На рахунку клубу чимало змістовних і цікавих справ. Крім аудиторних занять-лекцій, бесід, повідомлень, обміну досвідом, дискусій, у клубі практикуються різноманітні практичні заняття: відвідини садових ділянок членів клубу з метою запозичення досвіду, знайомство з навколишнім рослинним і тваринним світом.

Відбулося таке виїзне засідання на садівничій ділянці старійшого члена клубу Артура Івановича Треймана.

Восени минулого року на одному із занять Я. Й. Левін представив нового члена клубу Олександра Івановича Алтухова. За традицією клубу новачки розповідають про свій сад, свій город, діляться досвідом.

Коли Олександр Іванович став розповідати про свій сад і про свій досвід, ми були зачаровані і здивовані. А дехто поставився до його розповіді з недовірою. І справді, важко навіть збагнути, як можна розмістити на шести сотках 152 яблуні, понад 300 кущів смородини чорної і стільки ж кущів порічок та понад 200 кущів аґрусу. Звичайно, посипалися запитання. Олександр Іванович зі знанням справи відповідав. Заняття затягнулося. І тоді було вирішено продовжити цю розмову наступного разу.

Але, як мовиться, краще один раз побачити, ніж сто разів почути. І ось тоді народилася ідея побувати в саду Алтухових, бо разом з Олександром Івановичем стала членом нашого клубу і його дружина Ірина Петрівна.

Швидко слово мовиться, та не так швидко діло робиться. А справа в тому, що той алтуховський сад не десь на околиці Бердянська, а на околиці... Каховки.

Ми дізнались, що Олександр Іванович Алтухов свого часу працював лікарем-психотерапевтом у профілакторії заводу «Азовкабель». І тепер живе він у Бердянську. Зарплата була низькою (105 ; карбованців), і перспективи на поліпшення не намічалося. Будучи творчою людиною, він займався нестандартними методами лікування: голоданням, гіпнозом, фітотерапією. Олександр Іванович перечитав чимало літератури, пов'язаної з вирощуванням плодів, овочів і ягід. Тому у нього зародилася ідея виростити свій сад. Так у 1983 році він придбав у селі Софіївка біля Каховки запущену сільську садибу.

Чому біля Каховки, а не біля Бердянська? Найголовніша причина, як пояснив Олександр Іванович, — це вода Каховського водосховища, на березі якого ця садиба. На бердянській воді навіть з луначарських свердловин високого ефекту не отримати.

Придбавши запущену садибу, новий господар кинув свою службу в профілакторії і з головою поринув у нову справу. Перечитавши все, що зміг дістати про розведення садів, молодий садовод (а йому в 1983 році виповнилося лише 32 роки) взявся за практичний бік справи. Він побував у багатьох дослідницьких садівничих станціях, господарствах і навчальних закладах Криму, Мелітополя, у Млієві, познайомився зі спеціалістами, вивідав, які найперспективніші і найновіші сорти плодових дерев і чагарників краще застосувати у саду.

І хоч практичного досвіду у початкуючого садовода не було і подібних садів ніде не бачив, він почав закладати свій сад. Так на кількох сотках на березі Каховського водосховища в селі Софіївка було висаджено 152 яблуні, 28 груш, 20 аличі, ще кілька дерев абрикосу, черешні і близько тисячі кущів смородини чорної золотистої, порічок і аґрусу. Всі дерева карликові, є кущі таких сортів, що не вражаються борошнистою росою, а аґрус, крім того, ще й без колючок.

У декого може виникнути запитання: а для чого такий сад? Олександр Іванович — практична людина і пояснює це дуже просто: коли вже займатися садом чи городом, то треба, щоб від затрачених праці і коштів була віддача, і не яка-небудь, а висока. Звичайно, ті, хто бачив той сад, вражаються, як можна вдвох обробити і доглянути стільки дерев та кущів і тримати їх у зразковому стані. А Алтуховим це вдається, бо вони молоді, роботящі.

Олександр Іванович, коли працював лікарем, не відбувався лише своїми службовими обов'язками. Він лікував такими методами, якими його ніхто не примушував. Особливо в наш час він міг би, як. і багато інших екстрасенсів та психотерапевтів, без особливих турбот влаштовувати масові лікувальні сеанси і жити безбідно.

Олександр Іванович — неабиякий художник. Ті, хто бачив його картини, вражаються тим, як вони майстерно написані. І тепер, коли у нього так мало часу, який він віддає повністю своєму саду, Олександр Іванович лікує безкоштовно всіх, хто до нього звертається. А у хвилини особливого натхнення береться за пензель.

Така ж, на щастя, закохана в справу й Ірина Петрівна, молода, чарівна, тендітна. Олександр Іванович під час розмови підкреслює, що не менше п'ятдесяти процентів того, що є такий сад, — заслуга його вірної супутниці, матері двох дітей, до того ж студентки Бердянського педінституту Ірини Петрівни.

Цей казковий сад ми побачили потім. А спочатку треба було туди якось дістатися. Рейсовим автобусом до Каховки — не близький світ, і ціни на квитки такі, що більшості членів клубу — пенсіонерів пенсії на них не вистачить. Як бути?

Велике спасибі Юрію Маркевичу Лизогубу, ректору Бердянського педінституту, який люб'язно виділив автобус! Пальне-солярку члени клубу купили за свій кошт. І таким чином довгождана поїздка відбулася.

Крім основної мети — відвідини саду Алтухових, ми побували у всесвітньому заповіднику Асканія-Нова, на головній насосній станції Каховського магістрального каналу, звідки подаватиметься по водоводу, який споруджується з такими труднощами, дніпровська вода в Бердянськ.

Показуючи свій сад і розповідаючи з любов'ю про кожне дерево і про кожний кущ, Олександр Іванович підкреслював, що він, не маючи досвіду, під час закладки саду наробив чимало помилок, частину з яких встиг виправити, а деякі і лишилися, бо дерево — це не відро, яке можна переставити .з одного місця на інше. Тому він радив не поспішати садити будь-який саджанець, куплений невідомо у кого і якого сорту. Краще придбати такі сорти, щоб потім не шкодувати.

Один лише приклад. Всі ми звикли, навіть садоводи з досвідом, що плоди аличі — це невеликі ягідки, не більші за черешню. А що ми побачили у Алтухових? Дерева аличі, на яких висіли плоди, більші будь-якої слави. Це новий сорт аличі — пурпурної. Незвичайні плоди смородини червоної або порічок — вони такі, як ягоди винограду.

Звичайно, це нові сорти, які є лише на дослідницьких станціях. Але ж у великій мірі врожайність, рентабельність, як підкреслює Олександр Іванович, залежать від догляду за кожним деревом, за кожним кущем.

Алтухови не лише вирощують плоди, вони розмножують садивний матеріал, особливо саджанці смородини, порічок, аґрусу. Бердянські любителі-садоводи, напевне, не один раз ранньою весною або восени спостерігали біля Центрального ринку, як навколо молодого чоловіка з приємною посмішкою, котрий продавав саджанці смородини чи аґрусу, утворювався натовп. Молодий чоловік — це Олександр Іванович Алтухов. Він не лише продає вирощене власними руками, а й цікаво, переконливо, зі знанням справи розповідає про переваги сорту, як за ним доглядати.

Оглядаючи сад Алтухових, де рясніли дивовижні плоди, ми охали, ахали і по-доброму заздрили і шкодували, що ми чи то ліниві, чи байдужі до справи, за яку взялися, що в своїх садах не можемо дати ладу двом десяткам дерев і кущів. Звичайно, для всіх, хто побував у тому саду, побачене стане поштовхом до того, як треба господарювати на шести сотках.

Ця незвичайна поїздка запам'ятається надовго. І хоч надворі стояла спекотлива погода, втоми ніхто не відчував. Заслуга в цьому члена клубу Віктора Івановича Задираки, котрий своїм баяном, своїми піснями скорочував час.

Покидаючи Софіївку на березі Каховського моря, ми були вдячні подружжю подвижників Алтухових за їхню звитягу, за гостинність і щедрість їхніх сердець.

Михаил КРИВОШЕЙ