Воно мене чекатиме у вересні,

Прийду і покажу його очам... –

Туди, де голуб походжає берегом,

Й гуде причал од хвиль, немов тамтам.

Понурий вітер пляжі уподобає...

І я б, можливо, осінь не любив,

Коли б до слів була вона недоброю,

Коли б боялись рими холодів.

Отож, піду вологими асфальтами,

Минаючи газони й голоси.

А хмари будуть тріскатись базальтові,

Й вода важка проситиметься вниз...

Пісок зустріну і знайоме дерево –

Щось рідне вогким скрипом прокричить.

А море омиватиме вже вересень,

Громи попідпирають височінь.

* * *

По хвилях підеш, загорнувшись у туман –

Таке поет не в силах відтворити...

Куди там тій бліденькій Афродіті...

Ти не доступна ані нотам, ні словам.

Про тебе думати не можна в тишині –

Приходити на берег океану...

У чорну воду білі зорі кануть,

І може, знову ти привидишся мені...

Антощак Микола