Дотик словом, http://dotyk.in.ua/antoschak.html

Антощак Микола 

/дар/

холод полів непрозорий —

мій Боже — візьми його в груди

щоб завжди лишатись

таким молодим

сестри твої о кохана —

дерева які пробігають повз потяг...

і я не встигаю облич їх розгледіти —

як серця твого не встигаю

риба живе у твоєму волоссі

з тонкими пташиними лапами

риба яка говорити уміє

й щоночі сідає на вухо

тобі і читає із Рільке

по кілька рядків

не знаю не знаю о дівчино

скільки разів ще

побачу тебе... сподіваюсь

ця риба устигне

до часу розлуки тобі дочитати

сонет до Орфея найперший

й відчує дар мови

вся кров у тобі

усе світло підземне

/годинник ніжності/

я потребую нових пензлів

можливо зроблених із твоїх волосинок

аби змалювати твоє волосся

і це ще не все що розкажу про волосся

цієї миті стоїш переді мною

ніби нерухома

але кожен твій погляд вибудовує заново усі мої клітини

загострюються зір і слух підвищується чутливість шкіри

кожен порух твоїх вій

здається мені танком красивих предків

коло багаття

пробую руку у ролі пензля

малюю на твоїй щоці тепло своєї долоні

поруч не поспішаючи ходять голуби

на яких ти дивишся з такою ніжністю

що весь інший світ

стає сліпою плямою

і тільки голуби продовжують ходити

стрілками годинника твоєї ніжності

щоразу

коли ти щаслива

наелектризоване волосся

тягнеться до моєї куртки

ніби язик до заліза на морозі

а ти трохи дратуєшся і свариш волосся

що видає тебе

/рудоволоса/

ніколи тобі не розповідав

у дитинстві в мене була сусідка-одноліток

вона мала довге вогняне волосся

і коли ми гуляли разом з іншими на вулиці

я любив ходити мовчки навколо неї

і гладити пасма

якби навіть хотів

то не згадав би що це означало

нащо так робив

і який мав із того зиск

припускаю лише що знав

щось

про що пізніше забув

напевно я підходив до неї з надією

і щоразу розумів що помилився

ходив колами — як вода ходить довкола життя

допивав свій сум

адже я шукав тебе

згадував про твоє волосся

як квітень згадує про червень

торкаючись травня

/світло і глина/

і де ти така

взялась?!

бодай тобі…

світло було

давай

розказуй мені

що не вподобала б так цей океан —

потрап ти сюди раніше —

коли волосся ще не відросло

а я зніму з тебе окуляри

щоб мого серця не бачила

а я твоє — так

кажи оцю всю красу —

що слово пес — це коло

слово собака — трикутник

і макака — трикутник

а слово мавпа — пряма

але

трикутники виявляється

різні бувають

я все мовчатиму і тверднутиму

поки не вкладеш мені в глиняного рота

папірець зі своїм ім'ям

і побіжу вірші писати

/манго і місяць/

манго має смак моркви —

хіба може бути щось прекрасніше

що я міг би дізнатись

у перший вечір з тобою?

манго зі смаком моркви

вітер зі смаком таємниць

які не хочеться відкривати

далекий-далекий місяць

зі смаком твоїх губ

а раптом це кіно? —

питаю я

і немає глядачів

які б заплатили за перегляд

шматочками віри

навколо нас хитаються безлюдні качелі

але так навіть краще —

хай на них сяде жива вода

яку ми тут заскочили зненацька

знаєш що? —

мені миліше

далекий-далекий місяць

зі смаком твоїх губ

в небі

ніж

манго зі смаком моркви

в руці

/дівчинка на шафі/

ти бачиш

як швидко виросла зима?

мов пухирець на губі

стирчать на вулицях ствердлі голоси

мов кістки при відкритому переломі

я порізав палець аркушем

синя кров виступила —

мов вітрило спустили —

і засяяла

тепер лежимо на долівці

п'ємо олію —

змагаємось у кривлянні

витріщаємось на вольфрамові дулі

оце б вас вивернуло —

дослідники літератури —

від такого

я покину це житло

бо не хочу знати

чи вона ще стоїть там — на шафі —

дівчинка до якої я так і не дотягнувся —

чи вже розбилась на друзки

не в змозі більше терпіти

що ніхто її не бачить

а всі мацають

і хтось аж унизу

пише свої найкращі вірші

і хоче стати її волоссям

/рятунок/

тобі дано

стати рятівницею моїх предків

од їх другої смерті

тобі до снаги прийти в мій дім

сидіти і ходити поміж них

робити впродовж деякого часу

свої звичні справи

але під звичними справами

ти добре умієш маскувати

щось

світле

щось таке таємне

щось таке непередбачувано

сильне і владне

як молитва

або зовсім молода пісня

точніше це їм здається звідтам

що то молитва чи пісня

адже забули як то буває

і ти знаєш що їм так здається

а вони відчиняють невидимі скрині й дістають

видимі кутики вуст і розрізи очей

повороти голови і звуки кашлю

чоловічі впертості

й жіночу безстрашність

коли ти полишаєш звичні справи

і сідаєш коло мене вигадувати їм нові імена

то вже знаєш що відбудеться

а вони вже певні що в безпеці

/щоб світло вийшло/

візьми мою голову до рук —

ти ще не бачила такої

торкнись її губами

в будь-якій точці

і від голови немов хтось відкотить камінь —

щоб світло увійшло

щоб світло з пробитими зап'ястями

вийшло

поки моя голова у твоїх руках

я не боюся здатись безголовим

поки вона у руках твоїх —

ти бачиш як усе було і як є

поки моя голова у твоїх руках —

я не відчуваю тіла

і саме тому можу втримати будь-яку небесну твердь

над нами

візьми до рук цю голову —

сьогодні день її народження

сьогодні день її очей

сьогодні ми звідси підемо

бо слова стали схожими на своїх предків

бо груди стали схожими на щит Ахілла

але голова падає

бо не вміє співати твоєю мовою

а лише потворно хапати повітря

і навіть жодного пальця твого не лишилось

який би паростком камінь пробив

/голос erectus/

не лякайся дівчинко

цього прямовисного гавкоту

хай твої ноги зап'ють бігом

це шамотіння страху

в колінних чашечках

ми сховаємось від гавкоту

під коренями твоїх кіс

найгарніших кіс голого світу

єдиних посеред оголеної землі

ми наробимо з гілок

сотні зіниць

для сліпих луків

протягом ночі виструганих луків

постане замість гавкоту клятого

голос erectus

дівчинко

уже настає кінець

темних часів

бо кров прилила до слів

а тобі — до губ

Антощак Микола 

Дотик Словом, http://dotyk.in.ua/antoschak.html