***

Я  не поет!

О Господи,  прости

Душі моєї творчі злети!

Не сміла й думати, ось хрест,

Зрівнятися з титанами епох:

Їх пишно на Землі зовуть «поети»

(Подай їм творчої наснаги, Бог)!

Я   не поет!

Але коли  у  серці   туга, біль...

Душі струна ось має обірватись

(А думка прагне ще змагатись) -

Беру перо: воно, неначе хміль,

Лікує кволу душу від недуги,

Рятує щире серце від наруги!

Я   не поет!

 Але пишу…

Пишу, бо далі жити мушу!

Віршами   захищаю  душу!

Сльоза перлиною сіяє у словах,

Образа  спочиває  у рядках,

Надія оживає на вустах!

Кохання  зріє на самотніх сторінках!

Я не поет!

Та  голос позичаю  в солов'я,

Щосили крука проганяю  я

Свободу  переймаю у  орла,

І стверджую, що я іще жива!

Червень-липень  2016

Носаченко Людмила 

В житті є люди-маячки

Війна і мир

Десь душа літає попід хмарами

Завертає сонце за межу

Закружляла осінь у танку сумному…

Зима зійшла на пишний трон

Злетіти в небо хочеш, наче птах!

Коли ти прагнеш до мети

Коло річки, коло броду

Краплина сонця в білих пелюстках

Літо знову огортає нас

Поцілувати хочу руки мами

Співають щиро солов'ї

Ти заквітчалась, наче молода!

Ти місто здійснення дівочих мрій

У темряві блукаємо

Я не поет!

Я прийду до тебе у таємних снах

Я – Волноваха!

Яблуками пахне в пам’яті моїй

Носаченко Людмила