Засмутилася пісня твоя.

Хтось у душу плює їй:

Не в моді!

Посмутніли і поле,

Й бджоляр,

Мов без сонця - земля у негоду.

Мамо-мово, не плач, не журись.

Твоїй пісні віддам своє слово.

Помолюся за тебе: живи!

Не журися, не плач,

Мамо-мово!

Засльозилась душа.

Хай болить

Не у тебе – 

В твоєї дитини!

Та у небі весна журавлить:

Твоя пісня не згине, не згине!

Он до тебе лелека летить,

Щоб почуло дитя рідне слово.

Наливається сонцем блакить,

І блакиттю – пісні мами-мови.

Сугалова-Катрич Тетяна