Ява перша

В глибині сцени стоїть наполовину збудована церква у риштуванні.

На задньому плані видно недобудовані зруби нових дерев’яних хат і декілька побілених мазанок, які вкриті свіжим очеретом. Ліворуч сцени – корчма і полотняний навіс, під яким корчмар порядкує зі своїм крамом. Під навісом стоять кілька барил, менші з яких слугують за стільці а більші – за столи. Більшу частину сцени займає великий майдан.

Кобзар награє українські танцювальні мелодії, під які група козаків та декілька парубків виконує вправи бойового гопака під керівництвом Характерника. Після кожної серії вправ Характерник дає можливість бійцям трохи віддихатись. Козаки виконують рухи вправно, ніби пританцьовуючи під музику. Парубки рухаються невпевнено, іноді запинаючись.

Характерник: (вигукує назви рухів, які бійці тут же відтворюють)

 - Стійка «Вой», одиночні стусани на місці руками почергово…

«Тузень»!.. «Джиган»!.. «Вохрик»!... «Тичок»!... «Стрімляк»!.. «Духан»!.. «Дуган»!.. «Гупан»!

Характерник:

 - Те ж саме з кроком «косар»… «Тузень»!.. «Джиган»!.. «Вохрик»!... «Тичок»!... «Стрімляк»!.. «Духан»!.. «Дуган»!.. «Гупан»!

Характерник:

 - Стійка «раменна», удари ногами почергово… «Прямий штовхаючий»!.. «Бічний штовхаючий»!.. «Тинок внутрішній»!.. «Тинок зовнішній»!.. «Лошак»!..

Тим часом з лівого боку сцени з’являється Іван Каркач. Побачивши вправи, мовчки зупиняється і деякий час з цікавістю спостерігає за рухами бійців

Характерник:

- Удари ногами в стрибку… «Пістоль»!.. «Розніжка»!.. «Щупак»!.. «Голубець»!.. «Закрут»!.. Спочинь!

Характерник:

А тепер-но, ставаймо до забави!

Козаки діляться по парах і починають забаву, обмінюючись ударами з обмеженим дотиком, заплигуючи та ухиляючись, нападаючи та захищаючись по черзі. Кобзар продовжує награвати жваву музику.

Обрам: (підносить глек, наливає кухоль і всіляко упадає навколо Каркача)

Сідайте, пане полковнику, не погребуйте випити меду свіжого. Так і піниться, так і грає.

Каркач: (сідає і попиває напій з кухля)

Гарний мед нині зварив, Обрамко! Як тобі вдається, що така спека, а твої дзбани усе холодні стоять?

Обрам: (вклоняючись)

Нехай пане полковник за теє не турбується. Дав би Бог здоров’я панові полковнику та його війську, аби сте Вашого діла козацького пильнували: степи боронили та на ворогів чатували. А коли відпочити козакам, - тут вже наша справа корчмарська: напитки остудити та наїдки засмажити.

Каркач: (встає і береться за гаманець)

Ну то почому нині меди?

Обрам: (сплескує руками)

Милуй Боже, милуй Боже! Як я можу з такого достойного пана взяти хоч мідний гріш? Адже пан Іван своїм полком цілу землю тутешню заселив.

Далебі – місто осадив. Раніше тут зимівник був невеликий, дворів тридцять п’ять. Розійдуться козаки хто на степи, а хто на лови – так і просидиш задурно цілий день. А татарове як наїдуть з кіньми та отарами на пасовище – так хоч зовсім корчму зачиняй! Тепер же, дякувати Богові, щогодини в корчмі гості: то весілля, то хрестини, то вродини. Аби тільки пан полковник порядки козацькі тримав – а в корчмі завжди буде йому частування.

За сценою все голосніше чути звуки ріжка, під які на сцену виходить колона стрільців по двоє. На чолі кожного десятка крокує стрілецький старшина. Колону очолює воєвода Воїн Селіфонтов. Козаки припиняють вправи і з цікавістю дивляться на новоприбулих.

Сєліфонтов: (командує)

Ать-два, ать-два! Стой, ать-два!

Стрілецькі старшини: (голосно повторюють)

Сто-о-ой!

Стрільці не одразу розуміють команду, наштовхуються один на одного, наступають переднім на п’яти. Зупинившись, спираються на бердиші в різних позах і так і стоять.

Каркач: (зауважує погану виправку стрільців)

А що, пане воєводо, чи в царя Олексія Михайловича усе військо таке вправне? Ото не даремно мій прадід з гетьманом Сагайдачним дійшов аж до самої Москви. Були б ви зараз литовськими стрільцями, а не московськими, якби вражі ляхи тоді з царем не замирилися!

Сєліфонтов:

Моі стрєльци справниє во всяком ратном дєле: і в піщальном боє, і на бєрдишах…

Каркач:

А без зброї, навкулачки?

Сєліфонтов:

Ето как, по-улічному? Канешно! Всє стєнка на стєнку хажівалі. Москва, ка’гваріцца, бьйот с носка!

Каркач:

Та що там даремно вихвалятися! Давай краще твій стрілець виступить проти мого козака. У змаганні й розсудимо, хто вправніший.

Сєліфонтов: (відбирає серед стрільців найкремезнішого)

А ну-ка, отложи бєрдиш і піщаль да покажи на что способен в честном бою!

Характерник:

Кого ж мені супротив такого бійця поставити? Нехай би спробував хтось з новачків.

Парубки: (вигукують гуртом)

Можна я! Дозвольте мені, пане вчителю! Сьогодні моя черга!

Характерник: (відбирає одного з парубків та настановляє бійців перед боєм)

Ставайте, хлопці, до борні й не калічте один одного. Бийтеся упівсили. Хто більше отримає ударів, або рукою доторкнеться до землі – той і програв… Уклін!.. Бій!..

Козаки і стрільці збираються в коло та починають вигуками заохочувати своїх бійців. Кобзар починає грати гопака. Парубок по-козацьки вклоняється супернику, після чого починається двобій.

Стрілець хоче використати в поєдинку масу свого тіла, а Парубок ухиляється від прямих зіткнень та наносить у відповідь удари в стилі бойового гопака. Затим Парубок робить вдале підсікання, від якого

Стрілець падає з усієї сили додолу.

Характерник:

Зупинити бій! Уклін!

Відповідно до встановленого обряду, парубок знову вклоняється на знак поваги до поверженого супротивника. Козаки радісними вигуками вітають переможця.

Стрілець: (стогне, важко піднімаючись)

Ох! Вот угораздило попасть в стрєльци!

Характерник: (допомагає Стрільцю піднятися)

Невже ти не за своєю волею пішов у стрільці?

Стрілець:

Ми крєстьянє, холопи боярскіє бєглиє. Імани в лєсах да представлени к плахє. Тут і спросілі моєй волі: лібо – голова с плеч, лібо во стрельци в царьово войско служиті. Да у нас, почітай, всє такіє, во стрєльцах бєз году неделя…

Каркач: (звертаючись до Сєліфонтова)

Он воно як! Так цар Олексій Михайлович допомагає нам військовими людьми! Лапотників наловив, у стрілецькі каптани одягнув - та й відправив смерті шукати. Негоже таке робити.

Селіфонтов: (недоброзичливо)

Нєгоже тєбє волє царской пєрєчить! У гсдаря нужда вєлікая в ратних людях. Вот і пріставляєт к стрєлєцкому дєлу татєй да холопєй. Дадєни мнє били двоє стрєльцов да грамота на харьковскоє воєводство. Да наказано било войско по лєсам да острогам набраті. Ми – людішкі малиє, справляєм всяко службу государєву, а по славє і чєсть: кому - шуба, а кому - диба. А мнє, полковнік, в тайний пріказ нєохота.

Сєліфонтов (якби забувши про попередню розмову, підходить до стрілецьких старшин та плескає їх по плечах)

Вот стрєльци-молодци масковскіє, сизмальства к ратному дєлу пріучєни, да к потєшному бою охочі.

Один зі стрілецьких старшин виходить у середину кола, назустріч виходить один з козаків. Виконавши ритуальне привітання, починають примірятися один до одного, виконувати ложні випади та обманні рухи, ніби танцюючи під звуки кобзи. В ударах козака можна побачити елементи українських танців, стрілецький же старшина б’ється в стилі, який нагадує російські пляски. Після декількох серій взаємних нападів та відступів стрілець влучним ударом руки знешкоджує козака і бій припиняється.

Стрілецький старшина: (вигукує в запалі перемоги)

Ану, хохли, кому єщьо охота отведать московсково гостінца?

Характерник: (спохмурнівши, виходить наперед)

Треба б цих «гостей» навчити чемності. А-ну, підходь одразу по двоє до науки!

(жестами рук запрошує одразу двох стрілецьких старшин)

Після обряду привітання Стрілецькі старшини, перезирнувшись, кидаються на Характерника. Той стрибком опиняється між двох суперників і б’є «розніжку» двома ногами одночасно. Коли ж суперники розлітаються в сторони, то ногами по черзі збиває їм з голови шапки, виконуючи удар «закрут». Після чого Характерник перетворює поєдинок на забаву, в якій двоє безуспішно намагаються зловити третього, а той зрідка частує їх копняками та стусанами. Так триває до тих пір, аж поки обидва Стрілецьких старшини не зупиняються, ледь живі від втоми.

Характерник: (вклоняючись після бою)

За хохлів отримали свою науку, тож далі будьте розумніші!

Каркач:

Ну, панове брати, добре позабавилися – час ставати до роботи.

Частина козаків та парубків направляються на будівництво церкви, інші розходяться. Стрілецькі старшини шикують своїх стрільців, і вони також залишають сцену, крокуючи під звуки ріжка.

Сєліфонтов: (жестом запрошує Каркача сісти)

Сталабить, і нам к дєлу пріступіть.

Іван Каркач з Сєліфонтовим сідають на барилах коло корчми. Обрам тут же приносить глек і наповнює кухлі. Воєвода дістає з-за пазухи грамоту з висячою печаткою.

Сєліфонтов:

Давєча получєн царскій указ, вєлікого государя Алєксєя Міхайловіча, да с повєлєнієм. Надлєжит тєбє, полковніку харьковскому Івану Каркачу, с твоими черкасамі волю государєву ісполніть да граніцу царства Московскаго укрєпіть. Посєму обязан ти завтра приставіть людішек своїх к строітельству острога да с дєлом тєм нє мєшкать. Отвєт дєржать будєш прєд царьом да пєрєдо мною, харьковскім воєводою.

Каркач:

Як це так «надлєжит»? Отак взяв і за один день збудував фортецю? Е, ні, тут справа непроста і сил потрібно докласти чимало. Та й «людішек» в мене немає, а є тільки козаки – люди військового стану. Наш козацький звичай велить мені порадитися з полковими товаришами та зі старшинами. На завтра скличемо раду – там і розглянемо прохання твого царя. Що рада вирішить , то так і буде. Ти теж приходь, тільки зброю залиш вдома: на раду зі зброєю не ходять.