Не прийдуть знов до неї світлі дні –

Вона тепер у вічнім супокої.

Їй марились у передсмертнім сні

Цілющі краплі зливи весняної.

Засохла, згинула, пішла вона від нас

Серед померхлої, розжареної ниви.

Вона чекала хмароньки весь час –

Тієї, що приносить теплі зливи.

Не вернуться до неї теплі дні

І вже вона ніколи не розквітне.

Лиш, як колись, махають вдалині

Її гілки у марево надсвітне.

       Липень 1972 р.

Затьора Вільям