Бумеранг

Під час війни доля закинула мене на батьківщину батька на Поділля. Було літо 1944 року. Після визволення села зробили перепис населення, всіх дітей «розсортували» по віку і зробили два класи – перший і четвертий. Це були ніби курси для повторення призабутого матеріалу. Мене записали до четвертого класу. Хоч я і повинен був його закінчити, але під час війни не вчився.

Для обох класів виділили одну кімнату в сільській напівзруйнованій школі. В ній поставили два ряди парт – в одному сиділи учні першого, а в другому – учні четверто класу. Сюди потрапив і я. У школі було всього два вчителі – чоловік років 35, що був єдиним на селі, який мав велосипед. Ще про нього говорили:

 – О, то багатий чоловік, він веломашину має!

Він же був і директором школи.

Другим вчителем була дівчина, що сама навчалась у десятому класі. Оскільки в нашому селі такого класу не було, вона ходила вчитись у сусіднє село за 3 кілометри.

Пригадую, мені вчитель пояснював прості дробі, але я ніяк їх не міг зрозуміти. Під час війни я і інші діти навчились розрізняти, який літак летить – радянський чи німецький, розпізнавати по звуку, коли «рама» летить. Був такий літак у німців, «Фокке-вульф» – позаду у нього ніби два хвости, з'єднані на кінцях. Ми розпізнавали по звуку завантажений літак: бомбами чи порожній. По розміру вирв від бомб визначали, якої ваги бомба розірвалась. Вміли швидко ховатись, коли недалеко розривалась бомба або снаряд. А де нам було пізнати таку складну річ, як дробі!

Одного разу вчитель послав у садок за школою одного хлопця, щоб той приніс кілька яблук. «Багатий чоловік» вийняв із кишені складаний ножик, розрізав яблуко на кілька частин, потім роз'єднував їх, складав частини докупи, пояснював на прикладах, та все було марно. Скоро він припинив цю нудну роботу і більше до мене не підходив.

Минуло приблизно два місяці Заняття в школі закінчились. Я вже працював у колгоспі разом з жінками і іншими підлітками, бо чоловіки повертались з фронту інвалідами, а то і зовсім не по вертались. Виконував посильну роботу. Мені на той час вже йшов 13-й рік, і зросту я був чималенького.

Якось увечері до нашої хати хтось постукав у вікно. Прийшов учитель, тримаючи в руках якусь газетку Сівши на лавці, він звернувся до мого батька, що у той час працював бухгалтером у місцевому колгоспі, сказав:

 – Ось тут, Іване Андрійовичу, я прочитав у газеті, що в колгоспі виростили багато свиней, і від них, одержано добрий приплід – по вісім цілих і три десятих поросяти на одну свиню. Ну як це може бути? Ну 8 – розумію, і 9 – розумію, а як це може 8 цілих і три десятих?

Колишній учень у цей часі саме стояв за дверима і подумки сміявся із свого вчителя.

Лановейчик Володимир