Сіло сонце ясне за косою,
В небі ластівки, мов у купелі,
З співом-щебетанням стоголосим
Зграйками збираються, веселі.
Небо їх, як матір люба, ніжна,
У блакить високу кличе-кличе.
Біла чайка прилетіла з моря,
Закружляла, голосно кигиче.
З небокраю світло м’яко ллється,
Заливає море променисто.
Вітерець коло тополі в’ється,
Одягає місто зір намисто.
В небо над Бердянськом вечоровим
Місяць вируша на колісниці,
І серпанок срібний хвиль шовкових
У промінні місяця іскриться.