Сьогодні сонце любо сяє.

Сьогодні перший теплий день.

Барвистий промінь розсіває

Він із широких щедрих жмень.

З-під віт тугих та соковитих

Дивлюсь в блакитну далину.

Десь близько тут веселий вітер

Виводить пісню весняну.

Лискучим сизим еспарцетом

Гуляють хвилі штормові.

І ощетинились ланцетом

Прозорі трави воскові.

Запахло зеленню ясною

Від лук, від саду, від заплав.

Вітає день мене весною,

Як в давній юності вітав.

Лежать дзерка́лами лимани,

По ним від хмар шугає тінь.

І світлий обрій мовчки манить

У загадкову широчінь.

Ще море гам людський не будить,

До гри не кличе Верхова –

Воно здійма спокійно груди,

Від зимніх бур відпочива.

У небі десь щебечуть птахи,

Його торкаючи шатро.

По золотій татарці даху

Жене овець святий Петро.

Вгорі опори електричні,

Як знаки праці і добра

Встають так гордо і велично

На лоні синього шатра.

І мчать по нім розмиті хмари,

Як лебединий ніжний пух.

А провід струнами гітари

Бринить, захоплюючи дух.

Тривожать серце, що заснуло

Ті звуки, сповнені тепла,

Їх, певно, юнь із літ минулих

Мені на згадку посила.

02.05.1974, чт.

Затьора Вільям