МАМО

Прийди до мене, мамо, хоч уві сні.

Туди, де чебреці цвіли рясні.

Цвіли жоржини, пахла медом липа…

Сумні тоді співали ми пісні.

Сум тих пісень лишився назавжди,

Як ми в роки «щасливого дитинства»

Ліпеники пекли із лободи.

Бо нас було у тебе три роти,

А в хаті – шаром покоти…

І не платили за тяжкі твої труди.

Твоєї не було вини,

Що батько не прийшов з війни.

Що бідність оповила дім, мов змій…

А я за кожним бігала солдатом,

Питала, чи не тато мій.

Згадаєм все… І радощі і горе,

Згадаєм сльози, і згадаєм сміх,

Згадаєм рідний дім, красуню-річку, поле,

А я була дівча мале та кволе,

І ти мене жаліла більш за всіх.

…Ген-ген, коли те все було…

Вже й марево злилося з небокраєм,

У річці верби виросли давно.

І мами вже давним-давно немає.

Нещадимова Ніна