ВІЧНІСТЬ

Зерно буття в полову не відвіє,

Воно з ріллі весною проросте,

У сяйвах сонця колоском зазеленіє!

В блакиті неба… золотом блисне!

     СОКРОВЕННЕ

Хіба живу, лиш животію,

Та все ж думками я лечу

Ширококрилими – в надію:

Побачити моє село,

Посидіть в когось коло хати, 

Поспогадати юні вир,

Де кожна жінка мені – мати…

Таке в душі моїй, повір.

      РОЗМИНУВСЯ

Гадалось, долями усіх я проживу…

Збагну і втілю всього людства мрію,

А вийшло – лінію топчу криву,

А сталось – ледь своєю животію.

      СПОМИН

Я тут ступаю крок-у-крок,

Як сорок років тому,

Ось квіт кульбаби – мій пророк

Край стежки квітне знову.

      ЛЮДЯМ                                                

Бажаю всім мати стосили,

Щоб лише своє ми носили,

Щоб гідність високо тримали,

У злагоді рідне плекали! 

    ЖІНОЦТВУ

Весняна доріжка до мами,

Стежина до дівчини в гай…

Ми вас обнімаєм віками,

Нехай на землі буде рай.

      ДО ПЕРВНІВ

Я повертаюсь у дитячі сни,

У світосприйняття тієї днини,

Коли кохавсь у сяяннях весни

І був у Всесвіті єством єдиним.

Я… повертаюсь.

      ЗЛЕТ

Мова є могутні крила роду!

Слово – це мелодія  в мені,

У віршах, піснях народу

Лечу птахом навесні!

     ЯК  ЛЮБО  МЕНІ

На нашій  мові – очі  волошкові,

Дівочий стан, веселка барвно виграє,

Криниця й журавель, гаї, діброви,

Блакить… Спів соловейка в мові є! 

      ДО СЕБЕ

Я не належу сам собі,

Я – що бур’ян, без корнеплоду гичка,

Доки не ляжуть на моїм столі:

«Кобзар», «Історія  русинів»,

                                      «Літопис» Величка. 

      ЛІТОПИС

У цім краю козацький дух буяв!

Родилась і розквітла мова солов’їна.

Де родовід, коріння і земля,

Тут древня й молода держава Україна!

     ХОРОВІЙ КАПЕЛІ «ПРОМІНЬ»

Ми хочем сказати усім, на весь світ:

Життя променіє від сонечка, квіт,

Воно у віршах, у піснях навесні…

Бо «Промінь» нам щедро дарує пісні!

     ДОПАВСЯ

Літо настало, море заграло,

Сонце пече звідусіль,

Шкіра облізла – боляче стало,

Треба у море мерщій.

    ОСІННІЙ СМУТОК

Осінь настала, холодно стало,

Вітер подув звідусіль,

Листя пожовкло, падати стало…

Скоро прийде заметіль.

   ДОМАШНЄ ТВАРИННИЦТВО 

Попри гучні перестороги,

Для мене день і ніч – вонне дозвілля,

Пропив усе, лишились одні «роги», 

Їх «презентую» жінці на похмілля.

   «МАСКАРАДНА» ДОЛЯ

Я собі призначив зустріч, 

Бо багатоликий став…

Не знайшов себе на кручі… 

Ба давно у прірву впав.

   ЩЕДРІСТЬ 

Куд-куда! Куд-куда! 

Я знесла яєчко!

Завітай до курника,

Зазирни в гніздечко:

Там тобі – яєчко.

   НЕ ВСОХНИ ДУШІ КРИНИЦЕ

Я колись прийшов у літо,

А весну занапастив,

Ба у вічну юність мітив…

Раптом до зими достив.

   ПОВЕРНИСЯ    

Летять роки серед доріг,

Літа до сивини тяжіють,

Колись залишив батьківський поріг,

Вологі очі мамині  ніжніють.

   МОЛИТВА

Боже! Дай мені пам’яті, 

Поведи у храм знань,

Відверни від злопам’яті,

Убеспеч від терзань.

  НЕ  ЗАБЛУКАЙ

Гадалось, як злечу в світи,

В них залишусь самим собою…

А вийшло – не належу сам собі,

Геть загубився у людськім розвої.

  ПЕРЕГУК З ОЛЕКСАНДРОМ ОЛЕСЕМ

Я наодинці із природою стою,             

Вона мені на вухо рає:                                  

Цілуй… цілуй любов свою, 

Про це щебечуть солов’ї у гаї.  

  НАТАЛІ  КВІТЦІ

Двадцяте листопада. Кружляє лист                   

                                                       опалий.

Смуток. Хиле до спомину про яви й сни.

Та цього дня на Божий Світ дівча постало

Для Слова, Рими і всесвітньої Весни!

  ГЕТЬ ПЕСИМІЗМУ

Я світ ніколи не пізнаю,

Мабуть, ніколи не збагну,

Бо людство високо літає,

А я не лину в далину.

  НАПУТНЄ

Не загуби канву життя

І на порозі, і у Бозі, 

У злеті, у падінні в забуття

На безкінечній нелегкій дорозі

Не загуби канву життя…

Не загуби… не загуби. 

  НЕЗАБУТНЄ   

Нехай шляхи нас ваблять із оселі,

А рік за роком від дитинства оддаля…

Та рідна хата, мати і вечеря – 

Повік зорею сяють з «Кобзаря».       

  ЩИРОСЕРДНЕ                     

Бажаю кожній людині і кожній родині,

Щоб було на столі і лежало у скрині,

 Щоб чутно було дітлахів голоси…

Хай повняться душі людської краси!

  ПРИСЛУХАЙСЯ   

«Любіть Україну», – Сосюра нас кличе,  

«Батьківщина одна», – Симоненко гука, 

Під прапором рідним на народному віче

Наша воля свята – розквітать навіка!

  АДРЕСА ДИТИНСТВА

Садок, щебет птахів, стежки весняні, 

Хатина-світлиця, хліб-сіль на столі,

Де тато клопоче, а мама пряде,

Тут житиме вічно дитинство моє.

  ДО ВІКОНЦЯ, СТРІХИ, ПРИЗЬБИ 

Дивлюсь я на небо, на обрії мли,

У мріях здіймаюсь і лину туди,

Де густо зійшлися садки в долину,

Побачити неньку-хатину мою.

 СИВОЧОЛА ВАГОМІСТЬ

«Мудрість у старших, бо довгість днів – розум»

(Із Св. Письма)

Скажіть, як буть без мудрості, добра

І подиху століть минулих,

Без казки, сивочолого тепла

І досвіду із рук напруглих?

  У НОВОРІЧНУ МИТЬ

Дай, Боже, нам років… ро-ків,

Та тільки хай вони не скачуть,

А днів… щоб як отих роїв,

У снах і явах – щастя бачить!

  У НОВОРІЧНУ МИТЬ

Дай, Боже, нам років… ро-ків,

Та тільки хай вони не скачуть,

А днів… щоб як отих роїв,

У снах і явах – щастя бачить!

  НЕ ОМИНУТИ, НЕ ЗБАГНУТИ

Що в світі – ясніше за днину?

Що в світі – темніше від ночі?

Що глибше, жагучіше, плинне?..

То очі… це очі дівочі.

  ВІЧНИЙ ПОЛОН

Я знов у вирі юних мрій,

Що вже здійснились – і ще ні!

Кохання перше пригорну,

Повік плекатиму весну.

 КРИЛАТИЙ УКЛІН

Як любо чути ніжний голос ліри,

Душа на крилах мліє від утіх,

Коли читаєш вірші Туниченко Віри,– 

Низький уклін Вам, Пані, від усіх!

  ВАСИЛЯМ

Земля двох Василів: Симоненка і Стуса, – 

Ви били в набат проти лжи, тьми і зла,

Вас доля спіткала така ж, як Ісуса…

Нарешті звершилось: за слово могуче

Вас рідний народ до грудей пригорта!

  «ЯКБИ ВИ ЗНАЛИ (І БАЖАЛИ), ПАНИЧІ»

Хай щастя прийде в кожен дім,

Додасть усім добра й стосили,

Нам до снаги на світі цім – 

У мирі й злагоді щоб жили!

Пилипенко Володимир