* * *

Я проб’юся до вас

Через тисячі й тисячі літ,

Мов осінні дубочки,

Не розтану в ранкових туманах.

Я вклоняюся долі,

Коханому, дітям, землі

Й – не жартую! – хотіла б

Побути хоч мить отаманом.

Я на ваших полях

Віджнивую безсонним рядком,

Відкурличу у пісні

Про те, що в житті

Не збулося.

І якщо на льоту

Не поставить душа моя ком,

Ви її не кляніть,

Приголубте їй сиве волосся.

Я цілую сльозу,

Що скотилась, непрохана, в ніч 

І горить у мені,

І не гасне, неначе калина.

І якщо полетять із душі

Аж до неба пісні (, )може, збудусь тобі,

Кохана моя Україно!

Сугалова-Катрич Тетяна