Якщо ти любиш Україну 

 і почуття твоє міцне, 

 тебе в лиху до сліз годину 

 усе, крім смерті, обмине. 

 Ти рідну пісню не забудеш, 

 стежок на материн поріг. 

 У тебе хліб насущний буде 

 і друзів сто і сто доріг. 

 На світі різні є країни, 

 такі є землі — просто рай. 

 Але своєї України, 

 де б ти не був, не забувай! 

 Вона найкраща, найрідніша, 

 від діда, прадіда земля. 

 Тут навіть небо, навіть тиша 

 до тебе людськи промовля. 

 Тут легко навіть помирати, 

 тут забуваєш втому й біль. 

 Вона тобі — кохана й мати, 

 води ковток, і хліб, і сіль. 

 Плати їй вірністю своєю. 

 Як є образи, — потуши. 

 Не лицемір ніколи з нею, 

 не славослов їй, не бреши.

 Як налетить вороння чорне, 

 підстав їй серце і плече. 

 Вона тоді тебе пригорне 

 і рідним сином нарече. 

 А в час, коли тобі востаннє 

 в зіниці небо упаде, 

 вона тебе в своє мовчання, 

 як у колиску, покладе. 

Сіренко Володимир