Одні в круїз мандрують за моря.

Ті лізуть в гори, ті пірнають в воду.

А я везу синів до Кобзаря.

Щоб козакам не було переводу.

Черкащина заквітчана садами.

Поезії колиска і зоря.

Тобі вклоняюсь, їдучи до мами.

Бо я навік землячка Кобзаря.

По "Кобзареві" вчилась я читати.

Любити Україну, як Тарас.

Гора Чернеча й материнська хата,-

Висоти вищі за чужий Парнас.

По сходах дітки тягнуться угору,

Як паростки до сонця із імли.

Я їх навчу любити рідну мову,

Щоб і своїх дітей сюди вели.

Вклоняємось. Кладем Тарасу квіти.

Як дух народу височить гора.

Мудрішають і підростають діти,

Вдивляючись у широчінь Дніпра.

Прокопович Любов