Переслідування посилилися після зближення з відомими дисидентами: Борисом Дмитровичем Антоненко-Давидовичем, Олексою Тихим, Іваном та Орисею Сокульськими, Миколою Береславським. В 60-ті роки значну роль в ставленні В.Сіренка як поета відігравав відомий журналіст і краєзнавець, в ті роки головний редактор бердянської газети «Південна зоря» Михайло Федорович Кривошей, який перші вірші Сіренка надрукував в «Південній зорі». Саме при його сприянні вірші Сіренка були надруковані також в головній газеті тих років «Правді» разом з такими на той час авторитетними літераторами радянської літератури як Маргарита Алігер, Михайло Шолохов. І хоча пізніше В.І.Сіренко попав до списку літераторів – дисидентів і його стали замовчувати, М.Ф.Кривошей продовжував друкувати твори земляка в Бердянську, навіть для нього було придумано псевдонім – Володимир Берда.

В 1985 році КДБ було зінсценовано і сфабриковано справу проти Сіренка, його було засуджено  і вислано на примусові роботи в місто Казимяк Астраханської області. Але в країні на той час розпочалася горбачовська перебудова, тому невдовзі, 1986 році, його було повністю виправдано і реабілітовано. 

І хоча поета і журналіста було виправдано, але до 90-х років вийшла тільки одна збірка поезій «Батькове поле».

За вірш «Посланіє Україні з астраханських степів» (1986) йому знову заборонили друкуватись, його ім’я  зникло з часописів , будь-якої періодики. Та зі змінами в житті суспільства настали довгожданні переміни  в літературному житті В.Сіренка. За останні роки (1990-2010) вийшло шість збірок поезій та три збірки прози. Він стає  відомим поетом – прозаїком, драматургом і публіцистом , членом Національної Спілки письменників України та  членом Національної спілки журналістів України. Літературна спадщина В.І.Сіренка становить 11 книг , сценарій та документальну повість. Основна тематика творчості – Україна, її біль, страждання і сподівання. Окремими виданнями виходили збірки поезій: «Рождение песни» (1964), «Батькове поле» (1981), «Корінь мого роду» (1990), «Голгофа» (1992), «Навпростець по землі» (1994), «Все було» (1999), «Клятва» (2009), «Куценики» (2010); збірка нарисів та віршів «Повернення в себе» (2001), збірка гумору та сатири «Регіт на полі»(2003), збірка оповідань і повістей «Хрести дерев’яні ( 2003); сценарій кінофільму «Нам сурми не грали», що розповідає про наших земляків, учасників махновського руху в Приазов’ї; документальна повість «Велика зона злочинного режиму» про переслідування інакодумаючих на Дніпропетровщині та в Україні в 70-80-х роках. Також В.Сіренко автор численних публікацій в газетах і журналах, колективних збірках. 

Багато років В.І.Сіренко очолював відому літературну групу «Факел», став лауреатом літературної премії «Благовіст», кавалером ордена «За заслуги». 

Ставши активним літературним і громадським діячем, професійним журналістом, Володимир Сіренко ніколи не забував малу батьківщину, свої рідні місця: Бердянськ, Новопетрівку, Осипенко, Андровку і ніколи не оминав порогу редакції рідної йому газети «Південна зоря». Найбільше він полюбляв молодіжні аудиторії. Так, декілька разів він зустрічався із старшокласниками Бердянської загальноосвітньої школи №4, старшокласники Малої академії наук цієї школи в 2000-2002 роках працювали над темою «Ідейно-тематичні домінанти та мовностилістичні особливості поезії В.І.Сіренка».

Помер В.І. Сіренко 8 травня 2015 року.

Даний біобібліографічний список присвячений відомому поету, прозаїку, драматургу, критику Володимиру Івановичу Сіренку, уродженцю с. Новопетрівка Бердянського району і є тринадцятим випуском із серії «Відомі постаті рідного краю»:

ГАННА ЧЕРКАСЬКА Краєзнавець, вчитель, журналіст: Володимир Сіренко