Тридцять третій далеко і начебто близько, 

Він не піде із пам’яті, доки живу, 

Помирає Владлен – український хлопчисько

на потертій, злежалій соломі в хліву.

Вже немає двох братиків, тата і мами. 

За село відвезли їх у рів на гробки. 

Замітає мерців лютий вітер снігами, 

їх гризуть і шматують щоночі вовки.

Скоро дядько й за ним на підводі приїде, 

Кине легко скелетик на стиглі тіла.

Україні від голоду дітися ніде – 

Бо іде він по ній від села до села. 

Її щедра земля густо трупом устелена. 

Косять, косять нещадно мільйони смертей. 

Помирає Владлен – хлопчик, названий іменем леніна… 

Кажуть, ленін і сталін любили дітей.

(Із збірки "Голгофа".)

Сіренко Володимир