У годину негоди,

коли світ лине тільки до Бога,

коли мама в молитві

у безсонні знов хрестить дитя,

коли ми розгубились

і збились, як вівці з дороги,

хто подасть нам той шанс

на добро, на любов, на життя?!

У годину розбрату,

коли ми вже втрачаєм надію

і сльозина, як мука, заблищить

у зітлілій душі,

коли сам Сатана

усім нашим нещастям радіє,

коли в прірву зірвуться

і сонця всіх галактик, й дощі,

хто, крім Бога, подасть нам,

як батько, надійную руку,

коли вже й небеса

тріщать від вкраїнських проблем,

коли я вже не вірю

ні в світло, ні в біса й науку,

хто нас, грішних і праведних,

поведе у той райський Едем???

Заговорить Дніпро.

Він не може й від горя німіти.

І покличе до себе з легенди чи з пісні Тарас:

"Обнімітесь, брати мої,

народу єдиного діти,

поки кров не тече,

поки промінь надії не згас".

Обнімітесья, діти

єдиної мами Вкраїни.

Просить захисту ненька

(до Бога ж далеко) у вас!!!

О, бодай не зробити

з калини, із пісні руїни!!!

Дай, Господь, прометеїв,

доки вогник надії не згас!!!

Сугалова-Катрич Тетяна