На березі душі, на денці серця

Батьківська хата – голубий димок.

Там світять вікон золоті озерця,

Вербова гілка служить за замок.

Дитинства світ в тісній віконній рамі

І стежечка від хати до воріт.

По ній колись на щастя й горе мамі

Побігла я у непривітний світ.

За мною потягнулись віти саду,

Зайшлися айстрі криком, до плачу.

Я ще вернусь по мамину пораду,

Я на віконця вогник прилечу.

Ламала буря, віхола крутила,

Підступна зрада кидала на дно,

А я латала порвані вітрила

І знов пливла на золоте вікно.

Скупі слова страшної телеграми

Відкрили прірву, що не має дна.

На цьому світі враз не стало мами,

Навік померкло золото вікна.

Летять роки у вирій журавлями.

Я у село не їздила давно.

Боюсь, що підійду, а замість мами

Чуже обличчя визирне в вікно.

Прокопович Любов