В хорошому симфонічному оркестрі під керівництвом диригента кожний музикант виконує свою партію. Але з-поміж всіх виконавців все-таки вирізняється перша скрипка. Щось подібне, і хоч доволі умовне, можна спостерігати в нашому міському клубі садоводів і городників.

Нашим колективом керує досвідчений організатор Яків Йосипович Левін, і кожний член клубу виконує свої специфічні обов'язки. Є у нас члени клубу, у яких краще вдається вирощування окремих овочів, плодових дерев, ягідників, квіткових або лікарських рослин. Наприклад, старійшина клубу Артур Іванович Трейман спеціалізується на вирощуванні суниць, і це в нього виходить просто відмінно. Надія Іванівна Косинська знається на вирощуванні картоплі. Ніна Петрівна Біфельд добре оволоділа агротехнікою вирощування огірків. Цей досвід стає надбанням інших, взаємно збагачуючи і розширюючи можливості нашого колективу і кожного садовода чи городника окремо.

І все ж таки в клубі, як і в згадуваному симфонічному оркестрі, важливу роль відіграє перша скрипка. В нашому колективі така роль з самого початку заснування клубу належить Лілії Олександрівні Ольшанській, яка займається плануван­ням і організацією його роботи.

Планування в клубі починається з так званої «мізкової атаки», під час якої кожний член клубу обов'язково пропонує розглянути на засіданні те чи інше питання, ту чи іншу тему, той чи інший захід. Лілія Олександрівна все це ретельно занотовує, а потім згруповує пропозиції, і на їх основі розробляє проект плану роботи на рік. Цей проект обговорюється і затверджується на загальних зборах клубу. На основі затвердженого плану Лілія Олександрівна розробляє план кожного засідання клубу, які відбуваються один раз на тиждень, і виноситься на них по два-три питання. А це значить, що треба заздалегідь домовитися з тим, хто буде виступати на ту чи іншу тему. Частіше це бувають члени нашого колективу, а нерідко і спеціалісти або практики зі сторони. І з кожним з них треба переговорити, іноді довго умовляючи і переконуючи, бо клуб нікого і нічим матеріально не може заохочувати. І сама Лілія Олександрівна весь цей обсяг роботи виконує безкорисливо. Адже вся діяльність клубу побудована за покликом душі і серця. А у Лілії Олександрівни, крім того, своя садово-городня ділянка, так звана дача, в садовому товаристві «Енергетик», де більшість членів цього товариства — нинішні і колишні працівники заводу «Азовкабель»

З цим підприємством в Ольшанської пов'язані кращі роки життя. З того часу, як після закінчення Московського енергетичного інституту вона разом зі своїм чоловіком Левом Петровичем Ольшанським за направленням приїхали на щойно зведений кабельний завод в Бердянську. Їхали і не відали, що то за маленьке містечко на березі Азовського моря, яке ледве знайшли на карті. А виявилося, що воно стало життєвою долею. Тридцять п'ять кращих своїх років Лілія Олександрівна віддала кабельному виробництву. Разом з ним росла сама. Почала молодим недосвідченим спеціалістом, а закінчила заступником головного технолога одного з найкрупніших кабельних вироб­ництв не тільки колишнього Радянського Союзу, а й Європи. Разом з дружиною ріс і Лев Петрович Ольшанський. Він став заступником головного інженера підприємства. Першим в Бердянську захистив кандидатську дисертацію. Шкода, рано пішов з життя...

Ми сидимо з Лілією Олександрівною в її затишній квартирі і розмовляємо про те, як вона, суто міський житель, далекий від села і від землі, стала заповзятим садівником і городником. В багатьох випадках набагато кращим від тих, хто вважає себе селянськими синами і дочками, хто в дитинстві і юності порпався на присадибних ділянках чи навіть на колгоспних нивах.

— Важко на це відповісти, — говорить моя співбесідниця, — мабуть, всі люди свого часу прийшли від землі і, напевне, —• посміхаючись, філософськи продовжує, — кому раніше, кому пізніше, через покоління передається оця тяга до землі. Можливо, і у моєму роду колись були хлібороби.

І, напевне, неабиякі, подумалось мені. Адже Лілія Олександрівна не лише вмілий і вправний садовод і городник. Вона ще допитливий дослідник і експериментатор.

У неї на дачній ділянці, крім звичайних для нашої місцевості дерев, ягідників, квітів і лікарських рослин, старанням господарки прижилися так звані «екзоти». Тобто екзотичні рослини. Взагалі, Лілія Олександрівна віддає перевагу ягідниковим рослинам. У неї на ділянці, крім поширених в нашій місцевості суниць, малини, смородини, червоних і білих порічок, ростуть і плодоносять ірга (коринка), аронія (чорноплідна горобина), червона горобина, глід крупнопліднии, кизил, актинідія, ожина, барбарис, ехінацея пурпурна, лофант анісовий, росторопша плямиста.

З великою любов'ю Лілія Олександрівна ставиться до лікарських та пряних рослин і трав і дбайливо їх вирощує. Крім кропу, петрушки, селери, щавлю, в неї на ділянці ростуть рута лікувальна, м'ята перцева, меліса, фенхель, кориандр, базилік, тархун, ісоп. А вся її ділянка, особливо весною, потопає в різнобарв'ї квітів і найперше тюльпанів.

Лілія Олександрівна завжди активна в екскурсіях, які проводяться в клубі. А наші садоводи і городники побували в Каховці і Асканії-Нова, в Донецькому ботанічному саду, на Кам'яних могилах, що в Розівському районі нашої області, на Обіточній косі, на Єлисеївському кар'єрі, в Захар'ївській фортеці, у Філоновій балці, на берегах Берди (урочище «Віслячі вуха»), на Макортах, на Бердянській косі та інших. І скрізь Лілія Олександрівна не байдужий спостерігач, а прискіпливий дослідник. Вона завжди щось занотовує до блокноту, до всього допитливо приглядається, щоб потім знову ж таки використати все побачене в розмовах на засіданнях клубу.

Хоч і нелегко доводиться Лілії Олександрівні обробляти свої шість соток. Вже не ті літа. Два старших сини живуть далеко від Бердянська. А молодший син з дружиною і сином хоч і живуть разом з матір'ю, але допомогти не завжди їй мо­жуть, бо обоє працюють. Ось тому Лілія Олександрівна майже щодня, хоч із труднощами (особливо останнім часом), бо лютує бензинова криза і автобуси на садові ділянки ходять з перебоями, добирається до своєї дачі.

Спілкування з деревами, чагарниками, травами і квітами приносить їй велику радість і насолоду.

Оту радість, отой ентузіазм і натхнення вона приносить в клуб і щедро дарує їх своїм одноклубникам. І тоді мимоволі на думку приходить оте порівняння з першою скрипкою симфонічного оркестру.

Михайло Кривошей