Серед самого Києва,

На місці тих подій буремного Майдану

Там пам’ятник стояв Героям

Гордо, впевнено, упрямо.

Не височів, а скромно в камені собі стояв,

Нагадуючи імена Героїв під горою.

Хтось зупинявся біля нього мовчки,

Хтось коліна приклоняв,

Хтось із сльозами, квітами і молитвою.

Одного ж ранку всі помітили, що пам’ятник хтось зруйнував,

І болем та подія відгукнулась в серці нині,

Що в недоумка то чи хворого рука

Піднялася на ту народную святиню.

Ніякої погані той пам’ятник не сокрушить,

Бо пам’ять та жива в серцях людей довічно,

І свіжі квіти хтось на ті розвалини приніс. І чудо вмить:

Дивись, той пам’ятник ожив і знов стоїть і міцно й непохитно.

Так наш народ сьогодні непохитно став

Стіною перед ворогом за землю свою.

Багато труднощів, нестатків подолав.

Так вічна ж пам’ять й слава кожному Герою!

Коник Ольга