Вже прозелень несміло спалахнула

У сірості холодних лісосмуг.

Зима свій шлейф метільний потягнула 

По вибалках удаль за виднокруг.

І хоч сифонить свіжість поміж гілля,

Не затишно високим небесам,

Я проведу сьогоднішнє дозвілля 

З весіннім днем у купі сам-на-сам.

Як сном, пройду струнким міжряддям саду

Удаль, де висне вранішній туман – 

Між крон дзвенять пташині серенади,

Вітри гудять велично, як орган.

І насолоди повні очі й уші –

Відради більшої на світі не знайти.

Я від душі глухі жалію душі,

До котрих тим красотам не дійти.

1979 р.

Затьора Вільям