Проміння просівається ранкове

Крізь крони, зрізнобарвлене, жовтневе.

І жоден лист на них не ворухнеться

В задумі урочистій, непорушній.

Ось-ось уже розквітнуть хризантеми.

Жоржини біля тину майорять.

Рідким вони дарують перехожим

Безвинні усмішки з осугою благання.

А жовтень, ніби райдуги розвішав

На вулицях німого передмістя.

В парку, що так раптово посвітлішав,

Алеї вкрились килимом із листя.

В незвичній тишині його казковій

Тугу я бачу тоскну, невблаганну.

Там соромливий промінь світанковий

Застряг десь поміж пасмами туману.

Дарує він скупу любов і ласку,

А з тим і біль у серці без причини.

І знов читаю я осінню казку

На сторінках моєї Батьківщини.

Жовтень 1977 р.

Затьора Вільям