Embedded Files
Немов провалилася земля,
І небо глянуло у проріх
З своїх просторів неозорних
Наївним оком немовля.
Така іконна чистота
Дзеркал застиглого лиману –
У нім небесна висота,
У нім краса землі свята,
Природи мудрість несказанна.
Я бачу там тополей ряд,
Машини, що спішать у місто,
Ряди будинків, як намисто,
І заводських димів наряд.
І телевежу бачу я,
І даль в блакитному серпанку.
А там мій дім десь і сім’я,
І дороге моє хлоп’я
На тлі життєвого світанку.
А ген, внизу, на самім дні –
Фата мережана з хмаринок,
Немов танок легких сніжинок
У безкінечній глибині…
І от, що сили в неї є
Спурхнула чайка над водою,
Крилом зображення своє
В дзеркальнім світі дістає,
Між тим любуючись собою.
І полетіла, понеслась
Кудись далеко над лиманом,
Туди, де даль легким туманом
У ніжній млості простяглась.
А біля ніг поміж маслин
Квітують трави так духмяно.
І ледве чути передзвін
Із клопітних морських глибин –
То море шле привіт лиману.
Серпень 1973 р.
Page updated
Google Sites
Report abuse