Embedded Files
1
Серця стискають і жалі,
Жорстокі мислі і тривоги:
Уже свої – не москалі –
Снують чужинські нам дороги...
Стежини наші в бур’янах,
А душі – в невимовних муках –
Щемить в умі одна вина,
Бо затягнулася розлука...
І тільки Віри промінець
Надію ніжно зігріває,
Любові твердь, кремінь, свинець
До України нас тримає...
...В вінок сплітаються сонети:
«О Україно! Де ти? Де ти?!!».
2
Не рік, не два, а вже – десятки,
Як ми блукаєм по світах,
Бо вдома – владні безпорядки,
А ненажери мають страх...
Що відбере в них хтось корито,
І рило скривиться в страху.
Вже стільки сліз нами пролито –
Може, покаються в гріху?..
А ми – в розлуці і тривозі
Все просим Бога в молитвах,
Щоб на чужинській нам дорозі
Допоміг вижити в світах..
А тим «панам» і тим «вельможам» -
Ще прийде суд і кара Божа...
3
...Я знаю добру сотню з тих,
Що розбрелися по усюдах,
В серцях котрих жаль не притих
І їх щоночі болем будить.
...Я чув, що їх не тисячі,
Рахунки йдуть вже на мільйони.
Від стриму втративши ключі,
Не припиняють сльозогону.
...Я бачив їх. Я – сам такий:
Все безнадії рвемо нитку,
Хоч розум ясний і чіткий,
Але від зради дуже бридко.
Пройдемо ми додому путь,
Як зникне зради каламуть...
4
...І в наших душах цвів Майдан
Святими барвами веселки!
Та з «хлопа» вийшов «дивний пан»:
Всадившись зручно у кріселко,
Взяв й витер з пам’яті усе,
Що обіцяв простому люду,
Тепер лиш цицьку з тими ссе,
Хто з ним і далі слово блудить.
І має купу грошенят,
А може навіть і копицю,
Дітей у ранги – «паненят»...
Не допоможуть вам каплиці
І не собор, не чистий храм,
Хіба що привселюдний срам...
5
...Ми – також люди! Прагнемо достатку,
Але щоб сіявсь щедро гріш,
З труда врожаївся не гірш,
Як десь, на заробітчанських грядках...
Так мало треба – гарного порядку
І чистоти душевних бірж.
А муза продиктує вірш
Про гладкі поміж нами кладки...
Щоби вам легше очищати совість
У щирих митях каяття,
Усе робіть, щоб не писалась повість
Про зради вашого життя...
Чекайте злив і громовиць –
Зірвем фіранки з ваших лиць!
6
Назбираю я в пригорщі літер
І вмокну в емігрантську сльозу,
Щоб доніс щире слово мій вітер
У, здавалось би, вічну грозу,
Що тривожить давно Україну,
Через чвари і дивні жалі
Тих, що нам обіцяли і зміни,
І повернення нас до землі,
Де батьки й наші діти безсило
Лиш шепочуть обривки проклять.
...Дехто каже: «Їх треба на вила!
Щоб паскудства загинула рать»...
Але більшість, як завжди, - у мріях.
У молитвах. Нужді. У надіях...
7
Весна сьогодні раптом розцвіла,
Але душа давно вже не цвіте,
Бо заморозили у нас святе,
Що нам Надія раптом всім дала...
Для них і взимку звідусіль тепло,
І гріють душі дикі бариші,
А їм би трішки Віри для душі,
Отої Віри, що долає зло...
...Повіяв знову з дому вітерець
Із дивним клекотом святих лелек
І з новиною – порожніє глек,
Де зберігався довгий наш терпець...
Іншого фінішу для них нема –
В дорозі їх засніжена зима!
8
Подайте людям, владні шахраї,
Та не копієчку із срібла-злота,
А все, що вилітало з рота,
Коли обіцянок крутили рубаї,
Щоби сьогодні, в час нових стремлінь,
Коли без встиду претесь до корита,
Народ нужденний пред’явив вам мито
За зраду і оману поколінь.
Ви розляглися зручно у кріслах
І смачно гризли посадову кістку.
Невже не думали, що прийде звістка,
Що йде до прірви ваш огиди шлях?
Зробіть же людям послугу останню –
На смітнику просніться завтра зрання...
9
Скільки слів, в яких живе облуда!
Скільки речень, де для інших – сум!
А найгірше, бо виходить глум
Лиш над тими, що чекали чуда...
Бо ім ті, що так до влади урвавшись,
Обіцяли щастя на віки,
Залишили лиш сухі кілки
Від їх тину. І,розчарувавшись,
Ми бредемо тінями світами,
Обійнявшись з тугою в серцях,
А облуди заржавілий цвях
Нас пронзає їхніми устами...
Боже-Боже, може їх прости?
Хоч не вірять, що існуєш Ти...
10
Гей, ви месії! Ні – тирани!
Невже вам мало наших бід?
Та знайте, що від горя слід
Не перекриє щастя крани...
Всіх наших доль жорстокі злети,
Всі переплетення журби
На згарі вашої доби
Згустяться у прощань куплети.
Зійдіть з дороги! А пилюку,
Яку довкруг ви здійняли,
Для вас – смачну, для інших – муку,
Згорніть в безпам’ятства рови...
Вам всього мало? Збавте апетити.
Ми також хочемо по-людськи жити...
11
Застигає у жилах кров,
Коли згадуєм запах дому,
Де родинну святу любов
Бережуть наші діти. Втому
Лиш вискладуємо на дно
Наших дум. Прийде час і збудим,
І чужини гниле рядно
Ми залишимо іншим людям...
Бо нам мариться вже тепло,
Те, єдине, що душу гріє,
Що в неволі нас берегло
Ніжно пестило нашу мрію –
Тепло дому. Тепло родин.
Не один я такий. Не один...
12
Чого чекаємо? Чужинців череди?
Чи час чаклунки чарами чудує?
Чмокають челюстями, човгають чорти?
Чи чисте чванство чесно чередує?
Сьогодні – сонечку свободою світить,
Святим стремлінням стримуючи схили!
Сичі сичать. Серденько смачно спить?
Сполошиться! Стартують свіжі сили!!!
Ридають рани, ревниво розум рвуть,
Розбивши роздуми. Реве розлука.
Родинних радостей розлита ртуть
Рабам розв’яже рабські руки...
...Кінець казкам! Конають «казкарі»!
Коли? Коли! Кричіте, кобзарі!!!
13
О, тринадцятий з чужини сонет,
Не написаний якимсь диким злом,
Це посланіє з багатьох планет,
На яких в наших душах стався злом...
О, тринадцятий щирий крик терпінь,
Перетворений в дивину надій,
Хоч обпутаний нині правди кінь
Вигалопує в трясині подій...
О, тринадцятий наш вагон стремлінь,
Де вистукує жорстка долі гра,
Хай докочується до поколінь
Не сфальшований. А вагон добра!
Ще тринадцять їм би кольочок в бік,
Щоб не мучивсь по світах чоловік...
14
...Остання квіточка в віночку...
Його обнімуть хвильки часу,
Як одкровення – не окрасу.
І можна ставить крапку-точку...
У ньому вплетені печалі,
Набуті нами чужинами,
Бо ходять-бродять поміж нами
Блакитно-жовті тіні-шалі...
Ми всі очікуємо свята
В душі. У серці. І такого,
Щоб емігрантська нам дорога
Змогла додому завертати...
Чому така печать біди
На емігрантські всі роди?
Page updated
Google Sites
Report abuse