Embedded Files
Ми такі,
Якими були колись,
Ще як для веселок
Не треба було дощів...
Ще як сльози роїлись
Глибоко десь
У душі,
Й на світ просилися
Божий –
Збирати пилок
Зі щік...
* * *
Рано... Тихо... І пернаті скрики.
Рожевіють юні небеса.
Хмари вже над обрієм розриті –
Сонце, наче кротик, виповза.
Ніби в оченята до дитини,
Світло наливається в вікно.
Зайчиком в окраєчку картини
Тулиться, соромиться воно.
Дощеня в кімнату пальці суне,
Листя аплодує за вікном.
Шибки сонцем кроплені і сумом...
Навкруги душа моя й озон.
...Довго день напрошувавсь до хати,
Довго-довго вірш цей починавсь.
У таку хвилину б щось згадати –
Доторкнутись променем до дна...
Page updated
Google Sites
Report abuse