Мовлення Василя Стефаника: Багатство та розмаїття художності. Рецензія на монографію: Ґрещук Василь, Ґрещук Валентина. Епітети, порівняння та фраземи в новелах Василя Стефаника. Івано-Франківськ: Місто НВ, 2025. 176 с.
Embedded Files
Додаткова інформація
Інформація про автора:
Загнітко Анатолій Панасович, доктор філологічних наук, професор, член-кореспондент НАН України, професор кафедри загального та прикладного мовознавства і слов’янської філології Донецького національного університету імені Василя Стуса (м. Вінниця, Україна).
Citation:
Zahnitko A. The language of Vasyl Stefanyk: the richness and diversity of artistic expression. Review on the monograph: Hreshchuk, Vasyl, and Hreshchuk, Valentyna. Epithets, Comparisons, and Phrasemes in the Short Stories of Vasyl Stefanyk. Ivano-Frankivsk: Misto NV, 2025. 176 s. [Text] // Linhvistychni Studiyi / Linguistic Studies : collection of scientific papers / Donetsk National University; Ed. by Anatoliy Zahnitko. Vinnytsia : DonNU, 2025. Vol. 49. Pp. 165-177. ISBN 966-7277-88-7
DOI: https://doi.org/10.31558/1815-3070.2025.49
Історія публікації:
Випуск вперше опубліковано в Інтернеті: 06 червня 2025 року
Стаття вперше опублікована в Інтернеті: 06 червня 2025 року
Стаття.
УДК 81-115’42’373.7:821.161.2-32
DOI: 10.31558/1815-3070.2025.49.12
МОВЛЕННЯ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА: БАГАТСТВО ТА РОЗМАЇТТЯ ХУДОЖНОСТИ
Рецензія на монографію: Ґрещук Василь, Ґрещук Валентина. Епітети, порівняння та фраземи в новелах Василя Стефаника. Івано-Франківськ: Місто НВ, 2025. 176 с.
THE LANGUAGE OF VASYL STEFANYK: THE RICHNESS AND DIVERSITY OF ARTISTIC EXPRESSION
Review on the monograph: Hreshchuk, Vasyl, and Hreshchuk, Valentyna. Epithets, Comparisons, and Phrasemes in the Short Stories of Vasyl Stefanyk. Ivano-Frankivsk: Misto NV, 2025. 176.
Василь Стефаник належить до тих творчих постатей, чиї згустки енергетики постійно притягують до себе нових і нових дослідників. Свого часу геніальний Іван Франко, аналізуючи майстерний почерк цього митця, резюмував: «Стефаник – це митець з Божої ласки». А далі йде пояснення, про те, що «Він досконало володіє формою і має подиву гідний смак у доборі своїх творчих засобів. Він уміє найпростішими засобами справити якнайбільші враження» (Франко 1982, с. 143), а «всі його твори насичені глибоким, зворушливим ліризмом, який зачіпає найглибші струни людського серця і першими ж реченнями відразу переносить читача в своєрідний душевний настрій» (Там само, с. 143). Водночас митець наголошує, що «у Стефаника нема ні сліду вишуканої пишномовности, фальшивої сентиментальности або риторичної штучности; його твори справляють враження народних пісень, в яких теж нема ніякої риторики, сентиментальности, тільки неприкрашене, голе, наївно зображене життя, − дійсність, часто сумна, але пройнята золотом найправдивішої поезії» (Там само, с. 143). Встановленню особливостей «найправдивішої поезії» художнього мовлення Василя Стефаника присвячена аналізована монографія Василя Ґрещука та Валентини Ґрещук. Як наголошено у загальних висновках, дослідження «розпочинає підготовку низки попередніх розвідок для створення фундаментальної синтетичної праці про мову й стиль Василя Стефаника» (с. 172), тому автори висловлюють чітке бачення розгортання студіювань, де «Предметом аналізу мають не поодинокі одиниці та явища, а корпуси відповідних лінгвостилістичних одиниць, а в межах низки – множини взаємопов’язаних між собою і взаємозумовлених одиниць, які становлять цілість» (с. 172). Такий акцент цілком природньо випливає із попередніх фундаментальних праць, де автором ідеї та організатором виконання був Василь Ґрещук. Тут потрібно згадати хоча б унікальне лексикографічне дослідження «Гуцульська лексика та фраземіка в українській художній мові» (див.: Гуцульська лексика та фраземіка в українській художній мові. Словник: У 2-х т. / Відповідальний редактор Василь Ґрещук. Івано-Франківськ: Місто НВ, 2019–2023. Т. 1. 584 с.; Т. 2. 468 с.; Додаток. Онімна лексика. 404 с.), що виконане на широкому фактичному матеріалі з послідовним обґрунтуванням зв’язків аналізованих одиниць та розкриттям їх семантичної специфіки. У рецензії на цей словник наголошено, що «До основних способів лексико-семантичної характеристики діалектного слова в рецензованому словнику необхідно віднести: 1) описове тлумачення значення з підведенням позначуваного поняття під найближче родове поняття з визначенням його видових, диференційних ознак: ДІДИЗНИНА Спадщина після смерті діда. Відколи найстарша його донька Анничка вкалічіла, відтоді Параска дуже лоточить його. А то її верх у хаті, бо вона на дідизнині, а він лишень “на ґрунті”, мусить угоджати (Марко Черемшина. Більмо, т. 1, 96) (2019/1: 289); 2) характеристика позначуваного поняття як частини певного цілого, певної сукупности з визначенням її істотних ознак: ЗАГОРОДА, паст. Огороджена ділянка на випасі для літнього утримування або ночівлі свійських тварин. Решта мішєнників, що лишилися в стаї, то пишли в ліс: рубали там смеречє, кололи воринє тай закладали кошєри на вівці та городили загороди на маргу, аби вліті пастирі мали спокій з обгорожев кошєрий (П. Шекерик Доників. Дідо Иванчік, 339) (2019/1: 337); 3) відсилання до лексичного аналога літературної мови, абсолютно тотожного цьому слову за предметно-поняттєвою співвіднесеністю: ДІДИК 1. Дідусь. – Не бійтеся, дідику та й бабко, єк купити мені стрільбу, то я тоті карби вистрілєю шо до лаби! (Марко Черемшина. Карби, т. 1, 34); 2. Бот. Жовтозілля звичайне (Senecio vulgaris). І сіно пахне конюшиною, деревієм, перстачем, пискавцем, дідиком, побородником, нечуйвітром і всіляким зелом, на яке ці гори багаті (С. Пушик. Карпатське)» (Загнітко 2021, с. 342). Усе це стало надійним підґрунтям формування ідеї та її реалізації в аналізованій монографії «Епітети, порівняння та фраземи в новелах Василя Стефаника», що відповідно до назви містить три основні розділи (с. 4–171), а також вступні зауваги «Замість передмови» (с. 3), узагальнено-висновкові тези «Замість післямови» (с. 172), список літератури (с. 173–174).
У розділі «Епітети в новелах Василя Стефаника» (с. 4–72) після короткого огляду низки праць, присвячених розгляду функційного навантаження епітетів у новелах Василя Стефаника, автори наголошують на тому, що в центрі їхньої уваги перебуває розгляд Стефаникових епітетів «з урахуванням семантико-тематичного групування слів на позначення означуваних реалій та розмежування загальномовних, діалектних, народно-поетичних та індивідуально-авторських епітетів» (с. 7), хоча цілком резонно зауважують про складність провести чітку межу такими різновидами.
Заявлене постає достатньою основою для розмежування чи здиференціювання аналізованих Стефаникових епітетів відповідно до семантико-тематичних груп найменувань тих реалій, явищ, предметів та ін., із якими вони вступають в активні синтагмальні зв’язки. У силу цього запропонований розгляд епітетів, що охоплюють розряди назв осіб-персонажів за різними їх ознаками, найменувань частин тіла людини, назв одягу, найменувань рослин, назв тварин, найменувань їжі, локативних назв, темпоральних найменувань і под.
Оскільки кваліфікація особи пов’язана з її територіальними, соціальними, віковими, психоемоційними рисами, то і цей розряд епітетів постає найбільш наповненим. Ураховуючи значущість функційних виявів особи-персонажа в межах того чи того художнього твору, автори рецензованої монографії розпочинають студіювання епітетів із психоемоційних означально-прикметникових: а) загальномовних: бадьорий, веселий, радий, сердитий і т. ін.; б) діалектних: контетний ՙзадоволений’, здурілий ՙбезтямний’, обмінений ՙстурбований’ та ін. Згодом запропонований аналіз епітетів, що виражають фізіологічний стан персонажа, з-поміж яких до загальномовних зараховані: голодний, глухий, заспаний, здоровий, безсильний, обезсилений і под., а до діалектних віднесені: горівчиний ՙякий напідпитку, п’яний’, пожерливий ՙякий не може наїстися’, жилавий ՙсильний, міцний’ та ін.
Істотним є розгляд епітетів на кваліфікацію рис характеру персонажа, що увиразнюють ті чи ті внутрішні якості особи, де загальномовні містять: відважний, добрий, крикливий, напасний, працьовитий і под., а діалектні виявлювані такими: напасний ՙпричіпливий, задирливий’, в’їдливий ՙзадирливий’, слушний ՙобов’язковий, слухняний’ та ін. Автори з-поміж усіх виділених розрядів епітетів розглядають також і словосполученнєві епітети на зразок ласий на розмову. Логічно продовжений аналіз епітетів, які характеризують розумові здібності персонажа в позитивному і/чи негативному вимірі, пор., вирізнення загальномовних: вчений, мудрий, розумний, дурний і діалектних: штудерний ՙрозумний, смітливий’. Окремо розглянуті також епітети, що увиразнюють загальний зовнішний вигляд персонажа, де запропоновані загальномовні: беззубий, згорблений, зібганий, сухий та ін. і діалектні: файний ՙкрасивий, вродливий’, зальопаний ՙзадрипаний, хлопєнний ՙстатний’ і под. одиниці.
Епітети, що пов’язані із зовнішньою кваліфікацією персонажа, віднесені до розрядів, які містять позначення кольору волосся, шкіри персонажа (білявенький, білий, блідий, сірий та ін.) або ж увиразнюють зріст особи: дрібний, малий, маленький, найменший і под. За твердженням авторів, «Окреме прикметниково-означальне поле формують епітети, які виражають вікові особливості персонажа» (с. 18), де пріоритетними постають старий і молодий, частотно ж домінує перший. Важливим постає виокремлення епітетів на визначення максимально високого ступеня вияву ознаки в характеристиці персонажа: найліпший, найбільший, вічний та діалектний теменний.
В окремі прикметниково-означальні поля виділені: 1) епітети – характеристики соціального статусу персонажа: багатий, бідняцький, простий; 2) епітети – кваліфікації свояцтва, родинности, споріднености: братний, чоловічий, чужий; 3) епітети – ідентифікації нації, території, війська і под.: буковинський, гусарський, домашній, козацький, московський, польський, сільський.
Семантико-тематичний розряд епітетів щодо соматичних найменувань є менш репрезентативним та внутрішньо диференційований на епітети, що характеризують: 1) очі за кольором (золотий, карий, темно-карий, синій), за внутрішнім станом персонажа (безпритомні, веселі, кам’яні, мертві, перестрашені), за розміром, сухістю і/чи зволоженістю (великі, мокрі, сухі); 2) волосся (волос, коса, діалектне кучер) за кольором (сивий, білий, чорний), якістю (пустий, буйний, патлатий, нечесаний, гарний, діалектизм мнєкий); 3) руку (руки) за її зовнішнім виглядом (грубий, сухий, товстий, сюди ж прилягають кольористичні лексеми: синій, чорний, а також – на позначення розміру: великий) та за внутрішніми якостями цієї частини тіла персонажа (закостенілий, веселий, тяжкий, залізний, діалектизм моцний), окремо вирізнені логічні епітети до лексеми руку (руки): лівий, правий, жінчиний; 4) ногу (ноги) за фізичним станом персонажа (покалічений, посічений, поораний, діалектизми деревляний, кровавий), за кольором (чорний, синій, блискучий); 5) голову за її інтелектуальними особливостями (вчена, хлопська), кольором волосся (сива), розміром (маленька), пошкодженням (розбита); 6) лице, обличчя персонажа за силою відображення його внутрішнього стану і/чи акумулюванням останнього із зовнішніми й іншими ознаками вияву (смагляве, мізерне, застрашене, безрадне; діалектизм твар: помучена, пригноблена), за прикметними зовнішніми ознаками особи (зморщений, спечений, спалений вітром, покровавлений, синій); 7) губи за кольором (сині, червоні), за фізичним станом персонажа (спалені, сухі); 8) язик за кольором (білий, чорний); 9) кості, кістки (переносне значення діалектизму корса), де епітети функційно спрямовані на відображення зовнішніх ознак персонажа через актуалізацією кольору (білі), розміру (дрібонькі), віку (старі), фізичного стану (дрихлаві, розтресені); 10) тіло (туловище) за тими чи тими оцінками щодо кольору персонажа (цеглястий), наявности на ньому одягу (голий), фізичного стану (міцний, зболений, живий, гиркий), його віку (молодий), моральности/аморальности (брудний).
Автори дослідження групують Стефаникові епітети як художні означення, синтагмально усталені з найменуваннями одягу, взуття, прикрас чи їх частин, за тими чи тими кольорами (білий, біленький, синій, червоний, зелений, сивий, рудий як досить поширені та зелений, рудий, вогневий – як мало вживані), за оздобленням (писаний, вишиваний, гаптований, мережаний), за зовнішнім виглядом (гарний, діалектне файний, порьидний, найкращий, добрий, чистий, брудний, тоненький), за вживаністю, зношеністю (подертий, здривілий) та модусно-темпоральним виміром (новий, старий, тогідний). Цілком мотивованою постає й наявність логічних епітетів у цій семантико-тематичній групі: жіночий, мамин, панський, колійницький, хлопський, парубоцький, шлюбний та ін.
Щодо найменувань рослин, їх елементів, то досить поширеними є кольористичні епітети, з-поміж них – художні означення білий, зелений, до яких наближаються за ступенем використання епітети червоний, синій, золотий, срібний, брудно-зелений, ясно-жовтий, жовто-брудний, а фізіологічний стан рослин посилюють епітети на кшталт підгнилий, спорохнявілий, сухий, зів’ялий, немолочений, розкопаний, марний, художні означення – епітети можуть також актуалізувати їх вік (старий, молодий, осінній), розмір (маленький). Постійно-логічну групу формують прикметники, що вияскравлюють родову, видову належність або ж локативну маркованість чи звичаєву застосовність (вишневий, придорожній, ярий, весільний, купований, панський, осиковий).
Для найменувань тварин, птахів, комах характерними є епітети на позначення їх кольору (чорний, вороний, білий, білоголовий, червоний, зелений, мідяний), внутрішніх якостей (голодний, дурний, добрий, вірний, лютий, пришиблений, діалектизм перепуджений ‘переляканий’), віку (старий, молодий), загального вигляду (гарний, повний маленький, кострюбатий, діалектизми порьидний, красний) та належности (панцький, жидівський, сусідський та діалектизм пільний).
Досить незначна кількість епітетів пов’язана з найменуваннями їжі, напоїв, де вони охоплюють наголошення на внутрішніх якостях їжі, певних напоїв: сухий, легкий, солодкий, незабілений, густий, сирий, добрий, моцний, свіжий, черствий, неочищений та діалекизм помічний, зрідка – за їх кольором (білий, чорний ← хліб, червоний ← яблуко), розміром (великий), фізичним станом (недоїджений, накроєний) та ін.
Назви простору здебільшого увиразнені кольороепітетами (сивий, чорний, білий, синій, ясний, темний, зелений, жовтий), актуалізаторами внутрішніх якостей тих чи тих локативних реалій (свіжий, веселий, пустий, гидкий, дивний, розпроцесований, розжертий, зів’ялий, нечистий, замерзлий, студений, твердий, м’ягкий, зораний, недороблений, битий, діалектизм невидіний), їх належности і/чи закріплености (сільський, жидівський, панський, ставовий, сусідній, чужий, жіночий, маминий, маґістратський, громадський, діалектні пільний, каменичний, песій), розміру, обсягу (великий, глибокий, довгий, широкий, безконечний, повний, вузький, безкраїй, маленький, щонайвищий) і досить рідко пов’язані з наголошенням часових вимірів (старий, предвічний), відстаней (далекий, не далекий), горизонтального розміщення (долішній, дооколичний, правий, чистий) і под.
Іменникові найменування часу містять епітети на позначення певних темпоральних фрагментів (молодий, давній, теперішній, осінній, пізній, зимовий, вечірній, свєтошний, цілий), їх внутрішніх якостей (щасливий, лихий, прикрий, голодний, глухий, будний, багатий, ярий, добрий, медовий, найкращий, найбезпечніший, діалектні красний, файний), тривалости (довгий, малий), кольорового виміру (білий, ясний і темний ← день, ніч). Незначну групу становлять епітети, що пов’язані з найменуваннями погодних явищ (хмара, дощ, блискавка, мряка, вітер, іней, сніг) та вияскравлюють їх певний колір (чорний, синій, білий, сивий, сірий), внутрішні якості (студений, теплий, буйний, страшний, легкий, змерзлий, непорушний, пречистий), темпоральні характеристики (осінні й весняні ← дощі). Для найменувань рідин (ймовірно, ширше – водойм, одиниць водного простору і под.) властивими є епітети якости (гарячий, здоровий, студений, солений, чистий, різкий, гіркий, кервавий) і/чи кольору (червоний, чорний, білий, голубий, блискучий), ємности (великий, широкий), почасти – темпоральности, посесивности, локативности.
Численну множину становлять епітети до номінацій будівель, споруд (хата, церква, монастир, стодола, склеп, буда) та їх частин (комора, вікно, піч, двері, діалектизми саля ‘зала’, стрих ‘горище’), у якій вирізнювані зовнішні ознаки – оцінки (страшний, облупаний, завалений, щонайгірший, голий, обдертий); розміру (малий, великий, низький), заповнености і/чи незаповнености (повний, порожній, пустий), темпоральности (новий, старий), належности (панський, наймицький, комедіянтський, власний, наймлений) та ін. Найменування знарядь ж праці марковані епітетами на увиразнення їх кольору (червоний, білий, блискучий, чорний), якости (горлатий, мстивий). Художні означення цієї групи епітетів ґрунтовані на кольорі знарядь праці (червоний, білий, блискучий, чорний), їх внутрішніх якостях (горлатий, мстивий), віці (старий), розмірі (довший, малий), вазі (легенький), оздобленні (різьблений) та матеріалі, з якого вони виготовлені (дротьиний, ремінний, мотузяний, яворовий) та ін. Істотну вагу в новелістиці Василя Стефаника мають номінації хатнього начиння, предметів господарського побуту, а також назви тканин і виробів із неї, засобів освітлення, транспортних засобів, щодо яких функційно навантажені епітети на позначення розміру (малий, великий, безконечний, високий, грубий), кольору (чорний, білий, сивий, червоний), зовнішньої виразности (писаний, заболочений, подертий, грубий, пороздираний), якости (м’якенький, твердий, тусклий, тонкий, рантуховий), матеріалу виготовлення (шкіряний, порцеляновий, золотий, сталевий, дубовий), належности (панський, громацкий, жидівський) та ін.
Номінації небесних тіл, небесної сфери (сонце, небо, місяць, зоря, промінчик, діалектизм звізда, баня) увиразнювані епітетами на позначення кольору (синій, голубий, червоний, ясний, фосфоричний), темпоральности (весняний, вечірній, заходячий, вічний), внутрішньої якости (ласкавий, веселий, чистий, задубілий та святий ← сонце). За твердженням Василя Ґрещука та Валентини Ґрещук, загальні номінації грошей та тих чи тих таких одиниць (ґрейцар, феник) мають нечисленну групу епітетів, що спрямовані на актуалізацію «за різними їх ознаками, зокрема, гроші невеликі, хвалені, заслужені, пораховані, братні, грейцар – новенький, зламаний, запліснілий, а феник – послідний» (с. 63). Не менш вагомими постають синтагмальні моделі іменникових лексем щодо їх інтенційної спромоги увиразнюватися різними епітетами, що умотивовано відповідними функційно-текстовими ситуаціями, пор. камінь → твердий, тяжкий, великий, бездушний, блискучий та ін., а також з’ясування напрямів епітетового увиразнення поодиноких найменувань предметних реалій чи абстрактних сутностей, опредметнених дій і станів, якостей. Системний погляд на функціювання епітетів у художньому мовленні Василя Стефаника умотивував авторський висновок про те, що «Найбільша мовна експресія властива індивідуально-авторським художнім означенням, а також епітетам-діалектизмам, які в говірковому мовленні можуть бути й загальновживаними» (с. 71).
На самому початку другого розділу «Порівняння у новелах Василя Стефаника» (с. 73–131) автори наголошують: «Постає потреба послідовного системного дослідження компаративних сполук, вжитих у мові художніх текстів новеліста за їх різними ознаками, зокрема з погляду формальної структури порівнянь, виявлення типології суб’єктів і об’єктів художніх означень, їхнього емоційно-експресивного потенціалу тощо» (с. 74), що і є підґрунтям для концептуального розгляду порівнянь у новелістичних текстах митця. Основою формально-граматичного структурування порівнянь, у межах яких суб’єкт компаративного утворення порівнюваний з об’єктом, становлять сполучники: як, що інколи корелює в суб’єктному компоненті зі займенниками якісно-характеризаційного значення такий, така, таке, такі або прислівником так, а також складений сполучник як коли би (А в голові, як коли би цигани клевцами гатили (Майстер) (с. 75)), діалектний якби (Верещала, якби з неї хто паси дер (Святий вечір) (с. 76)) ↔ якби з корелятами такий / так, а також сполучники (так ←) мов, мов би, наче б. Порівняння у формі орудного відмінка зазвичай виражене без сполучників (Золотою стрілою прорізую світляні висоти (Моє слово) (с. 77)), без сполучників також реалізують компаративну семантику метафоризовані конструкції, утворення з дієсловом подобати, а лексема виглядати передбачає сполучника якби, що в цьому разі є валентнозумовленим лівобічним елементом.
Детальною постає кваліфікація порівняльних структур за відповідними значеннєво-тематичними ознаками суб’єктно-об’єктного поєднання, з-поміж яких майже половину охоплюють порівняння зі суб’єктом порівняння – особою-персонажем та об’єктом – найрізноманітніші предмети, явища, властивости: Хлоп, як звір, мали-сте труду доста, заки вліз си до хати? (Злодій (с. 81)). Важливою є заувага про те, що «У низці порівнянь його суб’єктом є слова на позначеннях будівлі чи її частини. Зазвичай це хата, хатчина: Подобала хатина на якусь закляту печеру з великою грішницею, що каралася від початку світа та до суду-віку каратися буде (Сама саміська (с. 98)), до яких наближені порівняння зі суб’єктом – найменуванням рідини, зрідка тварини або рослини: <...> бо стара кров, як старий гній, ніц не родит; мені утрата, а тобі ніякого зиску (Сини (с. 99)); То, бувало, так бігли [воли], як коні (Засідання); Лиш вишневий цвіт із гробів летів за мною, як коли би тим цвітом сестра і мама просили, а я не йшов (Вечірня година (с. 100)). Окремі групи становлять порівняння зі суб’єктами – найменуваннями реалій небесної сфери (Лиш голубе небо морщиться, як голубе море (Вечірня година) (с. 101)), назвами локацій (село, лан, місто, горб, могила, нива, слід), найменування їжі (калач, солонина, хліб), номінаціями знарядь праці (борона, плуг, ланцюг), найменуваннями зброї (гармата, спис), назвами водних об’єктів (ріка) та ін.
Запропоновано в дослідженні й розгляд порівнянь у новелістиці Василя Стефаника з погляду семантичного наповнення об’єкта порівняння, з-поміж яких досить частотними постають найменування осіб за спорідненістю (мама, сестра, дитина, діти), а також назвами осіб на зразок дівка, дівчина, мужик, кат, злодій, велетень або баба, жінка, пані, арендар, шибеник, жебрак, грішник, жид, жидівка, каліка, хлопець, сирота, сестра, борець, циган, діалектні жовняр, збуй ‘розбійник’ у різних їх функційних чи характерологічних, статусних виявах. Уживаними є також порівняння з об’єктом – найменуваннями тварин (пес, песик, сука, щеня, кінь, віл, вовк, ведмідь, звір, кіт, кітка, свиня, пацюк, миш, худобина, діалектизм кертиця ‘кріт’) та частинами їх тіла (Я можу працувати, бо маю моцні руки, як кінцьке копито (Сон) (с. 108)); номінаціями птахів (ворона (ворон), курка, куря, курятко, курочка, пава, каня, горобець, голуб, сойка, перепелиця, зозуля, діалектне бузьок ‘лелека’); назвами комах (бджола, хрущик, мушка), номінаціями риби, рака, діалектне слимуз ‘слимак, равлик’; найменуваннями рослин, квітів, їх частин, насаджень (дуба, верби, калини, гарбуза, листка, квіти, гвоздика, перекотиполе, льон, лоза, галузка, пшениця, дерево, ліс, гай); назвами предметів хатнього, господарського призначення, знарядь праці за їх різними властивостями (ланцюг, корито, сито, скатерть, ніж, скриня, полотно, дріт, коробка, довбня, коновка, шкіра, подушка, повісмо, сіть, невід, точило, сокира, жорна, чепець, діалектні зґребло ‘скребниця’, сновавка ‘пристрій для звивання ниток’, пивка ‘м’яч’, дзиґарок ‘годинник’); найменуваннями явищ природи у своїх функційних виявах номіновані словами (вітер, буря, хмара, грім, сніг, лід); назвами їжі (колачик, мід, галушка); номінаціями рідин та водних об’єктів за їх різними властивостями, ознаками (вода, море, потоп, молоко, смола, кров, болото, діалектні бульбона ‘пропасть, глибоке місце у річці чи ставі’, керничка ‘криничка’); назвами будівель, споруд (хата, дзвіниця, куча); номінаціями одягу, головних уборів, прикрас (хустина, намисто); найменуваннями небесної сфери лише слова (небо, сонце, зоря); назвами металів (золото, срібло, олово) та ін. Об’єктами порівнянь зафіксовані й назви абстрактних сутностей (сон, слово, молитва, забава, промінь, луна, горе, гадка, пропасть, краса, вік, діалектні слюб ‘шлюб’, трунок ‘пожива, живлення’). За спостереженнями Василя Ґрещука та Валентини Ґрещук, «найвищий ступінь образності властивий розгорнутим порівнянням, у яких об’єкт виражається складною описовою конструкцією, покликаною всебічно його охарактеризувати: Та як часом якась долішня хвиля викарбутить великий камінь із води і покладе його на беріг, то той камінь стоїть на березі тяжкий і бездушний. Сонце лупає з нього черепочки давнього намулу і малює по нім маленькі фосфоричні звізди. Блимає той камінь мертвими блисками, відбитими від сходу і заходу сонця, і кам’яними очима своїми глядить на живу воду і сумує, що не гнітить його тягар води, як гнітив від віків. Глядить із берега на воду, як на утрачене щастя. Отак Іван дивився на людей, як той камінь на воду (Камінний хрест)» (с. 129–130).
Третій розділ «Фраземи у новелах Василя Стефаника» (с. 132–171) охоплює дослідження функційного навантаження стійких мовних утворень у художньому мовленні митця з опертям на концептуальне тлумачення таких одиниць Мар’яном Демським, «згідно з якою фраземи за їхнім семантико-граматичним функціоналом прирівняно до частин мови, у межах яких виділяються семантичні групи» (с. 133). Останнє мотивувало диференціювання іменникових, прикметникових, займенникових, дієслівних (а в їх межах ті, що лінгвалізують людську діяльність, аспекти людських стосунків, динамічний аспект явищ природи), прислівникових, вигукових. У рамах низки категорійно співвідносних фразем вирізнено відповідні семантичні групи. Так, з-поміж іменникових розмежовані фраземи, що позначають: 1) особу за її віком та пов’язаним із ним фізичним станом (стара скрипка, стара коробка ‘стара жінка’ старий пес, старе дупло ‘старий чоловік’, старі пайташі ‘старі патлаті чоловіки’, білі коні ‘старі люди’), за інтелектуальними якостями (розумна голова, мудра голова, вчена голова ‘розумна людина’), за спорідненістю та свояцтвом (кров своя ‘діти’, пан жінці ‘чоловік’, сема кістка, семе коліно ‘людина, що перебуває в дуже віддалених родинних стосунках’), за її соціальним становищем і статусом (помийник жидівський ‘слуга, наймит’, зарібний чоловік ‘людина, яка не має власного господарства і живе, наймаючись на різного роду роботи’, торба громацка ‘жебрачка’, голодники голодні ‘бідняки’, біленька кістка ‘знатна людина, пан’), за її характером поведінки, вдачею (хлопєнна дівка ‘міцна, дужа дівчина’, віл невмиваний ‘брудна, неохайна, несимпатична людина’), за внутрішніми або зовнішніми ознаками; 2) фраземи, що позначають власне-предмети; 3) фраземи, що позначають абстрактні поняття (цілий вік, вік свій ‘все життя’, не далекі гони, гони короткі, гони не довгі ‘коротке життя’, тогди рай ‘життя, як у раю’, медовий місяць ‘перша пора подружнього життя; найкраща пора в чомусь’, покаяніє на увес світ, покаяніє на увес мир, на ці земли буде покаяніє, покаяніє людське ‘ганьба’, давні часи ‘минувшина, старовина’, тісні роки ‘важкий час’, шо правда то не гріх ‘правда’, нема ради, нема відки ‘біда, скрута’, веймірь на всі люди, рейвах на ціле село ‘крик, гамір’, марне слово ‘погане, лайливе слово), а також фраземи на позначення фізичного стану людини (пушка того духу ‘немічність’, лежа гнила ‘стан хворої людини, який супроводжується пролежнями’), її віку (стара голова, сивий волос ‘старість’), діяльність, праця, заробіток, достаток, а також взаємовідносини між людьми (мій мозиль ‘праця, заробіток’, моя праця ‘заробіток, достаток’, якис ґрейцір ‘заробіток’, птаха не сіла би на хату, на хату птах би не сів ‘крик, вереск, сварка’).
Прикметникові фраземи мають обмежений вияв у художньому мовленні Василя Стефаника, здебільшого називаючи інтелектуальні, розумові якості людини (мати гаразд в голові, вістаріти розум, в голові рівно хиба, мньигкий на голову ‘дурний, немудрий’, сім розумів ‘дуже розумний, тямущий’, ні в п’ять, ні в десять ‘здивований’, як підстрілений ‘вражений, здивований’, лиш фоста на заді хибує ‘грішний’, з горівков собі не захожу ‘непитущий’, на все село ‘найкраща, дуже працьовита), її характер і вдачу (тверда на серце ‘відважна, не з лякливих’, хату догори ногами здоймати ‘бешкетний, пустотливий’, горит му в тих руках ‘спритний, меткий, вправний’, мньикий на сумлінє, мати мнєку натуру ‘чуйний, добрий, співчутливий’, у пєтах постиває ‘дуже злий, безсердечний’), фізичний стан (на тім боці ‘мертвий’, ледви тлінний ‘дуже втомлений’, нічо в роті не мав ‘голодний’), вік (ще цицка коло рота не обісхла ‘зовсім молодий’). Поодинокі випадки використання властиві займенниковим фразеологічним одиницям (з вашої кости і крови ‘свій’, ні цеї, ні тої; ба сеї, ба тої; дідька рогатого ‘що-небудь’, ані дзелень; шо сине за ніхтем; шо довкола мізинного палця обмотати; чорта в зуби ‘нічого’), натомість дієслівні фраземи є найчисленнішою групою. У центрі уваги перебувають фраземи, які лінгвалізують дії та процеси, джерелом яких є людина, з-поміж яких привернуто увагу до фразем, що лінгвалізують динамічні ознаки, які стосуються фізичного стану людини. До таких належать фразеологічні утворення, пов’язані з життєвим циклом людини: стійкі словосполуки на позначення події перестати жити, завершити життєвий шлях (загубити душу; не ходити по світі; дух спустити; піти в далеку дорогу; піти від кого-небудь; Богові віддати душу; прийшла (прийде) смерть; сиру землю гризти (з’їсти);тут буде амінь; нема віходу; вже буде капут; уснути на місци; йти на смерть; вівернути ратиці; забирати си до дучі; та й на лаві), чи зі значенням ‘умертвити, довести кого-небудь до смерті, повісити, повіситися’ (душу стратити; не тримати кого-небудь на світі; загнати в гріб; найти кому-небудь смерть; смерть долоню поклала на очі; вісадити на гилю (бантину); зачепити си на віки; був бим си затьи), семантикою ‘вбити, позбавити життя’ (амінь зробити; взяти житє; вигнати на той світ; крутити в’язи). До останніх прилягають фразеологічні одиниці зі значенням ‘загинути’ (буде з кого-небудь саме фалатє; най (бодай) кого-небудь шлях трафит), завершальности поховального обряду (покласти на лаву ‘приготувати померлого до поховання’; запорпати у землю; землев припорпати; сирьитати у могилу ‘поховати’), екзистенційна ж сутність відбита в поодиноких стійких словоспоулках (ноги носити ‘жити’; спендити вік ‘прожити життя’; світа збавити ‘знівечити, змарнувати життя’), до яких прилягають одиниці на позначення фрагментів життя (день трутити ‘пережити, перебути день’, нічку збавити ‘перебути, провести ніч’), фізичного стану персонажа (взяти здоровє ‘позбавити здоров’я’, силу лишити (пустити) ‘втратити здоров’я, фізичну енергію’, найти лік ‘вилікувати, оздоровити’, кинути в дрощі ‘тремтіти, трястися’, очи пролупити ‘прокинутися’, замкнути очі ‘стулити повіки’, їсти кулаки ‘бути побитим’), зв’язок такого стану з температурою повітря, холодом (чипіти на снігу (морозі) ‘мерзнути’, дзвонити зубами ‘труситися від холоду’).
Фраземи, які лінгвалізують динамічні ознаки щодо психічного стану людини, охоплюючи позначення душевного стану, переживань, душевних страждань, мук, докорів совісті (приходитися круто, приходити до крутого ‘ставати важко (про стан морального пригнічення)’, очи пішли у стовбірь ‘нічого не розуміти’, сумлінє (сумління) п’є (точить) кого-небудь ‘хтось страждає, мучиться, когось мучить совість’, неспокій тре кого-небудь ‘хтось переживає, страждає’, кров (живцем) із серця капає ‘страждати, тужити’, як коли би камінь із серця впав ‘полегшало на душі’), почуття суму, туги, журби (туск до серця брати, туск до голови припускати, туск напав ‘сумувати, тужити’), люті, гніву (діставати їдь, очі кров’ю заходять ‘розізлитися, розсердитися’) та ін.
З-поміж фразем, які лінгвалізують людську діяльність, функційно навантаженими постають групи стійких словосполук на позначення фізичного впливу на суб’єкта – іншу людину (‘бити, побити, відлупцювати’ → місити обцасами, як у глину; списати шкіру синими рьидами, угріти кулаком межи очи; морснути по ніжках; дати в писок ‘вдарити’, кинути пальцем ‘торкнути’), найменування переміщення особи в просторі (ходити на спацєрок ‘прогулюватися’, віказати носа ‘вийти куди-небудь’, піти (іти) на зломану голову ‘забиратися геть’). Істотною також постає семантична група фразем на позначення соціально-господарських дій (кивати си з чим-небудь ‘господарювати, хазяйнувати’, покласти на ґрунт ‘зробити господарем’, кувати гроші ‘отримувати гроші, не докладаючи зусиль’, все з рук паде ‘не ведеться, йде марно’, вікликати на бубень ‘скликати, запрошувати покупців’, пускати на гиндель ‘продавати, продати’, ходити з торбов; пустити попід (чужі) плоти; піти попід чужі вугли кукати; шурувати попід чужі плоти; піти на жебри ‘жебракувати, старцювати’). Окрему групу формують фраземи на позначення дій, пов’язаних із задоволенням, розвагою суб’єкта (зробити бай ‘влаштувати бал, розвагу’, дзоркати кісточками докупи ‘танцювати’), а деструктивні дії виражають стійкі словосполуки на кшталт піти з димом, розсипати си на сажу ‘згоріти’, сісти маком ‘розвалитися, розсипатися’, піти за водою, піти під кінцкі копита, піти у нівец ‘пропасти’, прісцєти ґрунт ‘втратити землю’. Досить наповненою постає група стійких утворень на найменування розумової діяльности суб’єкта-персонажа (нютувати собі в голові ‘роздумувати’, в гадках стати ‘задуматися’, відібрати комусь розум ‘позбавляти когось здатности нормально мислити або сприймати щось’, не віходити комусь з голови ‘пам’ятати’, не вікинути з памньити ‘знати, пам’ятати’, приходити до пам’яти ‘опам’ятовуватися’, приходять гадки ‘думати, гадати’ брати си навуки ‘учитися’), його розумової діяльности (питлювати язиком ‘безперестанно говорити, базікати’, перемолоти сто корців на днину ‘базікати, пліткувати’, гнути бандиґи ‘говорити нісенітниці, дурниці’, городити ні цеї, ні тої ‘розповідати нісенітниці’, брати когось на екзамент ‘допитувати, розпитувати когось’, рот ба сеї, ба тої ‘балакаємо’, запер) і под.
У межах фразем, які лінгвалізують різні аспекти людських стосунків, у художньому мовленні Василя Стефаника значущою постає група стійких одиниць на позначення піклування про когось, догляд за ким-небудь (дути, як на рану (пінку) ‘дуже опікуватися кимось, доглядати, оберігати’, мати позір ‘піклуватися, доглядати, дивитися за ким-небудь’, кинути оком на когось ‘зурочити’), насміхання (брати (побирати) на сміх ‘насміхатися з кого-небудь, кпити, кепкувати’, не мати за нічо ‘не поважати, насміхатися’), виявів чвар (змішати з болотом ‘вилаяти, висварити’, шукати з ким-небудь ґудза ‘шукати причини для сварки’) і т. ін. Не менш функційно навантаженою постає група фразеологічних одиниць на позначення міжсуб’єктної залежности (пити крови ‘тяжко визискувати, експлуатувати кого-небудь’, лупити (здирати) шкіру ‘оббирати кого-небудь, визискувати, експлуатувати’, запрьигати в ярем ‘поневолювати, примушувати працювати на себе’, ймити в руки ‘захопити, підкорити, оволодіти’, пороти без ножа ‘мордувати, знущатися’, робити збитки ‘збиткуватися, знущатися з кого-небудь’, зав’єзати сьвіт ‘видати заміж’).
Як стверджують автори монографії, досить нечисленною є множина фразем, які лінгвалізують динамічний аспект явищ природи (займати си на день ‘світати’, вечер ловив за очі ‘смеркалося’ (с. 164)).
Адвербіальні фраземи в більшости співвідносні з означальними прислівниками (нема як лица вказувати, лице лупає си, мати лице ‘соромно’, (лиш один) Бог знає, Бог вість ‘невідомо’, хоч би на вітер; за дурно, за пусто мають значення ‘даремно’, аж очи вилазять ‘надсадно, давлячись’, хоть би там не знати що ‘обов’язково’, із щирого серця ‘щиро’, ні в п’ять ні в десять ‘ніяково, незручно, не по собі’, нема що говорити ‘безперечно, без сумніву’, їхати з віскоком ‘охоче’, коміть-головою ‘шкереберть, не так, як потрібно’, потенькувало на души ‘тривожно’, або суда або туда ‘тим або іншим способом’), інколи вказуючи на міру ознаки або ступінь її вияву (шо сине за ніхтем ‘зовсім, ніскільки’, шо до лаби ‘повністю’, нема шо на один зуб узьити ‘дуже мало’, аж очі відивити ‘дуже довго’, аж очи вилазьили ‘дуже сильно’, шо аж ‘дуже). Окремі фраземи корелюють із прислівниками часу (ще кури не піяли ‘дуже рано, досвіта’, день і ніч ‘весь час’, день від дня ‘постійно’, на зорях ‘досвіта, вранці’, поки сьвіта та сонця ‘вічно’, за одним заходом ‘у той самий час, водночас’), місця (на край сьвіта ‘будь-куди, куди завгодно’, за світові води ‘дуже далеко’).
На вираженні емоцій, експресії, побажань, вольових інтенцій спеціалізовані вигукові фраземи (та й вже! та й решта! та й по всім, най (пан) Бог сохранит! най Бог боронит від такого! а най мене Бог боронит!, най си діє Божа воля), інколи вони відображають прокляття (бодай тебе Бог скарав! бодай кого-небудь земля вікинула! бодай голову зломила! аби хтось не діждав вертати си до цеї хати!).
Істотним є наголошення авторів дослідження про те, що «Основне підґрунтя фразем у новелах Василя Стефаника становлять покутські діалектні стійкі словосполучення». У заявленому твердженні відбита глибина осмислення великим Майстром народно-розмовної стихії рідного краю, умонтованість використовуваних стійких утворень у національно-когнітивний простір, усвідомлення фразем як згустків народного покваліфікування, номінування, характеризування та ін.
Аналізована монографія Василя Ґрещука та Валентини Ґрещук пропонує витончений аналіз мовленнєвого простору Василя Стефаника зі встановленням у ньому функційно-семантичного та комунікативного навантаження епітетів, порівнянь і фразем. Опрацьовано та послідовно застосовано новітню методику дослідження художнього тексту та запропоновано цілком аргументовані результати. Рецензоване дослідження є надзвичайно актуальним і важливим у сучасному просторі інноваційного прочитання уже відомих і знаних текстів. Своєю методологійною та методичною основою рецензована монографія сприятиме формуванню та усталенню системно-цілісного дослідження художньої спадщини Василя Стефаника в різних аспектах, що особливо важливо в сучасних умовах.
Література
1. Загнітко, А. Гуцульська діалектна лексика та фраземіка в українській художній мові. Рец. на: Словник: у 2-х т./ відповідальний редактор Василь Ґрещук. Івано-Франківськ: Місто НВ, 2019–2020. Т. 1. 584. Т. 2. 468. Славистика. 2021. Кн. XXV. Вип. 1. С. 340–352. URL http://slavistickodrustvo.org.rs/pdf_dokumenti/Slavistika/SLAVISTIKA_XXV.pdf
[Zahnitko, A. (2021). Hutsulska dialektna leksyka ta frazemika v ukrainskii khudozhnii movi. [Hutsul dialectal vocabulary and phraseology in the Ukrainian artistic language.]. Retsenziia na: Slovnyk: u 2-kh t./ vidpovidalnyi redaktor Vasyl Greshchuk. Ivano-Frankivsk: Misto NV, 2019 – 2020. T. 1. 584. T. 2. 468. Slavystyka. Kn. XXV. Vyp. 1. S. 340–352. (in Ukr.).]
2. Франко, І. Українська література [В:] Твори: В 50-ти т. Т. 33: Літературно-критичні праці (1982). Київ: Наукова думка, 1982. С. 142–143. URL https://surl.li/qnkbvy
[Franko, I. (1982). Ukrainska literatura [Ukrainian literature]. [V:] Tvory: V 50-ty t. T. 33: Literaturno-krytychni pratsi (1900–1902). Kyiv: Naukova dumka,142–143 (in Ukr.).]
© Редакція Міжнародного збірника наукових праць «Лінгвістичні студії»
Лінгвістчині студії
Випуск 49, 2025, с. 165-177
Мовлення Василя Стефаника: Багатство та розмаїття художності. Рецензія на монографію: Ґрещук Василь, Ґрещук Валентина. Епітети, порівняння та фраземи в новелах Василя Стефаника. Івано-Франківськ: Місто НВ, 2025. 176 с.
Загнітко Анатолій
Стаття вперше опублікована в Інтернеті: 06 червня 2025 р.
Page updated
Google Sites
Report abuse