Стаття.

Фінів Вікторія

DOI 10.31558/1815-3070.2019.37.11

УДК 81’373,543.6:161

ПРАГМАТИКА ПОВТОРЮВАНИХ ВНУТРІШНЬОФОРМНИХ НОМІНАЦІЙ

У ТЕКСТАХ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МАЛОЇ ПРОЗИ

У статті висвітлено наявні в сучасній лінгвістиці основні підходи до тлумачення поняття «внутрішня форма слова», акцентовано на характері додаткових смислових відтінків, яких набувають у тексті редуплі­ковані слова з яскраво вираженою внутрішньою формою, розкрито роль внутрішньоформних повторюваних лексем у формуванні семантико-прагматичної прогресії художнього тексту.

Ключові слова: лексичний повтор, номінація, внутрішня форма слова, прагматика, комунікативна тактика.

Сучасний етап лінгвістичних досліджень характеризується різновекторністю підходів до розуміння фено­мена художнього тексту, з одного боку, та інтерсуб’єктної комунікативної взаємодії, зокрема внутрішньотексто­вої, – з іншого. У цьому ключі при дослідженні художнього тексту важливим є висвітлення ролі внутрішньої форми слова як ретранслятора експліцитних та імпліцитних пластів змісту художнього тексту, важливого засобу смислотворення (прегнантності) у блоках міжперсонажної комунікації. Цим зумовлюється актуальність обраної теми.

Мета дослідження – розкрити прагматичне навантаження повторюваних внутрішньоформних номінацій у текстах сучасної української малої прози.

Мета реалізується шляхом виконання таких завдань:

- висвітлити основні підходи учених до трактування поняття «внутрішня форма слова»;

- розкрити роль внутрішньоформних повторюваних лексем у реалізації комунікативних стратегій і так­тик персонажів, їхніх інтенцій;

- виявити характер додаткових смислових напластувань, детермінованих внутрішньою формою редуплі­кованих лексичних одиниць, й особливості їх прагматичного навантаження у текстах сучасної малої прози.

Матеріалом дослідження послужили тексти сучасної української малої прози (твори Ю. Винничука, Н. Гуменюк, І. Керницького, М. Малюка, В. Мастєрової). Вибір цих текстів обґрунтовуємо тим, що саме в них редупліковані лексеми з яскраво вираженою внутрішньою формою великою мірою сприяють актуалізації нових прагматичних смислів, розкриттю імпліцитних пластів змісту художнього тексту. Здавалось би, визначальними рисами малої прози є лаконічність та сконденсованість змісту, тому повторювані лексеми не повинні бути ваго­мим смилотвірним засобом. Однак матеріал проведеного дослідження засвідчує, що саме повтор, який є засобом конденсації певних значень, їх деталізації, є значущим у реалізації тексто- та образотвірного потенціалу, а внут­рішня форма таких лексем великою мірою сприяє формуванню глибинного змісту тексту.

Оскільки наше дослідження спроектовано на розкриття характеру міжперсонажної комунікативної взаємо­дії в художньому тексті як дискурсі, у ньому вагомим, на наш погляд, є виявлення ролі асоціативно-образних ознак, закладених у внутрішній формі повторюваних лексем, та розгляд їх у комунікативно-прагматичному ключі.

У зв’язку з цим важливим є висвітлення основних підходів до інтерпретації вченими терміна «внутрішня форма слова».

У сучасній лінгвістиці внутрішню форму кваліфікують як:

- етимологічне значення, закодоване у слові; змістотвірну структуру cлова (О. Потебня);

- концептуальну ознаку, закріплену у слові (М. Голянич) і ґрунтовану на асоціативно-образному потен­ціалі лексеми (Р. Стефурак);

- семантичний компонент структури слова (В. Варина);

- образ чи ідею, покладені в основу номінації (О. Стародєдова);

- мотиваційну ознаку, виокремлену зі словотвірної (Є. Гінзбург, В. Кодухов) та семантичної структури твірного слова (В. Бойчук);

- чинник, що детермінує мотивацію нової назви, зумовлюючи при цьому вибір ономасіологічної ознаки (Г. Куцак).

Розглянемо детальніше погляди деяких учених на цю категорію. Фундаментальними для розуміння фено­мена внутрішньої форми (ВФ) слова є праці О. Потебні. На думку науковця, ВФ є тим «відношенням змісту думки до свідомості, яке показує, як людині уявляється її власна думка» (Potebnia, 74); вона є домінантним елементом, який «оживлює» зміст, який є «духом» тексту (Starodiedova). На сучасному етапі лінгвістичних досліджень деякі мовознавці вслід за М. Голянич трактують внутрішню форму як концептуальну ознаку, закріплену у слові (Holianych, Stefurak), підкреслюючи, що ВФ, яка програмує у слові певну сукупність уявлень про нього, виділяє саме ті сторони денотата, які в момент творення слова для людини були психологічно вмотивованими, не суперечливими світосприймальним настановам, не виходили за межі тих універсальних праобразів і праформ, що підсвідомо детермінують поведінку і мислення кожної людини і по-своєму виявляються у кожній мові (Holianych 1997, 23).

Треба зауважити, що ВФ слова можна розглядати як згорнуте судження про певну сутнісну ознаку об’єкта. Це судження може бути головним чи другорядним стосовно окресленого змісту поняття, тобто входити до дефініції – сприяти вираженню поняттєвого ядра, окресленню межі, що відрізняє його від інших понять, – чи виражати знання, що дають уявлення про диференційні (часто не сутнісні) ознаки (Holianych 1997, 34).

За Р. Стефурак, ВФ слова мінімально чи повністю експлікує в номінації образ, покладений в основу лексичної одиниці за допомогою уявлень, асоціацій реципієнта. Вона є тим «моментом» смислу, який поєднує мисленнєві та вербальні координати значення лексеми і ґрунтується на її асоціативно-образному потенціалі (Stefurak, «Vnutrishnia forma slova-obrazu SVIT…», 112).

Таким чином, ВФ слова як концептуальна ознака створює те річище, по якому проходить процес номінації. Однак, якщо при первинному найменуванні номінатор здебільшого обирає ту ознаку, яка є відмітною в характе­ристиці денотата і у формуванні концепту, то при вторинній номінації ознаки, покладені в основу найменування, деталізують об’єкт (фрагмент) дійсності, виражаючи деталі його буття, які не потребують окремого сигніфіката, а суміщаються у значенні первинного слова на спільній концептуальній основі (Holianych 1997, 41).

Внутрішня форма – це той компонент семантичної структури слова, що не завжди є нейтральним стосовно цієї структури, а «в деяких випадках висувається на перший план та зумовлює семантику слова» (Varina, 243).

Оскільки більшість учених наголошують на мотиваційності ВФ слова, у цій статті ми будемо послугову­ватися таким визначенням: ВФ слова – це мотиваційна ознака, закріплена у слові, яка сприяє розкриттю асоціа­тивно-образного потенціалу художнього тексту, є носієм образності і виразником інтенцій та комунікативних стратегій і тактик у міжперсонажній комунікації.

Апелюючи до співвідношення понять «художній текст» і «внутрішня форма слова», зауважимо, що кожне опорне слово чи словосполучення із внутрішньоформним значенням – це смислова віха, на основі якої відбу­вається актуалізація того фрагмента знань, який необхідний для розуміння контексту (Holianych, «Vnutrishnia forma – stratyfikatsiino-koherentna oznaka…», 43).

У разі відсутності чіткої диференціації ВФ лексеми активізуються асоціативні різновекторні ряди, що виступають важливим внутрішньотекстовим зв’язком (Holianych, «Vnutrishnia forma – stratyfikatsiino-koherentna oznaka…», 44). Таким чином, у художньому тексті ВФ лексеми є тією «онтологічною перспективою» та «енер­гією» прегнантності (смислового розгортання) концепту, яка ускладнює цей текст вторинною семантизацією, потенційною інформативністю, розгалуженою асоціативністю тощо. Саме тому до типології «картин світу» до­дається «художня модель світу» як яскрава семантична площина художньої дійсності. Взаємозв’язок картин світу (референтної, концептуальної та вербальної) доцільно вивчати на прикладі номінацій, що в художньому тексті частовживані, у багатьох випадках – ключові (Stefurak, «Vnutrishnia forma slova – tsentr peretynu referentnoi…», 144), а в аспекті нашого дослідження – повторювані.

У нашій роботі важливим є розкриття ролі та функцій внутрішньоформних номінацій, що повторюються у блоках стратегічно-тактичної взаємодії персонажів малої прози чи в мовленні оповідача. ВФ повторюваних лексичних одиниць може бути виражена експліцитно (мотиваційна ознака, закріплена у слові, встановлюється легко), імпліцитно (для розуміння змістотвірної структури слова необхідне встановлення зв’язку з етимоном), а також лексеми можуть набувати внутрішньоформного статусу безпосередньо у художньому тексті.

Розкриємо особливості кожного типу повторюваних внутрішньоформних номінацій, наявних у текстах малої прози, крізь призму експлікації ними прагмакомунікативних значень в інтерактивній взаємодії персонажів, оскільки тут повтор є альтернативним компонентом забезпечення динаміки діалогу як упорядкованої зміни мов­леннєвих актів (Zagnitko): Бо вона (баба Жариха) каже, що не любить сиродою, а любить молоко встояним. … / Мені так хотілося сподобатися таткові, і я тоді сказала: «Пхе, який вонючий сиродій. А я от і не люблю сиродою». … / От коли б хто передав йому, що я дуже люблю сиродій, але тут немає корів і я вже забула, яке молоко в нашої Лиски… (с. 6, 7 «Сиродій», В. Мастєрова) («Opudalo…»).

У комунікативній площині тексту розгортається конфлікт, у центрі якого маленька дівчинка, яка, сама того не розуміючи, зростає в сім’ї в постійних приниженнях, оскільки рідною є лише для власної матері. Героїня робить усе, щоб сподобатися татові, і навіть його дивна поведінка (тато на руки мене ніколи не бере. Тільки присяде і дивиться. / Татко розсердився і кинув на мене тарілку зі щавлевим борщем) та кпини діда й бабці (вдома і при таткові баба часто називає мене пришелепкуватою / А баба лаяла мене і казала, щоб я не діждала завтрашнього дня) вважає цілком прийнятними. Унаслідок чергової сутички матері зі свекром розв’язка цілком очевидна: дитина опиняється в інтернаті і понад усе прагне повернутися додому (Тут багато дітей і жодної мами. Моя мама теж не приїжджає, то її дід, мабуть, не пускає. А я так хочу, щоб тато мене побачив).

Обрана для аналізу повторювана лексема «сиродій» («щойно здоєне, сире молоко») має експліцитно вира­жену внутрішню форму, ключові семи якої «сирий» і «доїти» сприяють розумінню змісту тексту та підсилюють основний конфлікт, закладений у ньому. Повторюючись, лексема «сиродій» окреслює навколо себе певні сюжетні «вузли». Розглянемо їх відповідно до вживання дистантного повтору персонажами детальніше:

1 – баба Жариха при застіллі говорить, що не любить сиродою (…вона каже, що не любить сиродою, а любить молоко встояним);

2 – щоб справити добре враження на батька, дівчинка каже, що теж не любить сиродою (А я от і не люблю сиродою);

3 – дитина в інтернаті сумує за рідним домом (От коли б хто передав йому, що я дуже люблю сиродій…).

Прагматично дистантний повтор лексеми «сиродій» маркує внутрішні переживання героїні: вона понад усе хоче викликати батькову прихильність (мені так хотілось сподобатись таткові) і тому вирішує скориста­тись авторитетом знаної і шанованої у селі баби Жарихи (1 сюжетний вузол: Баба подякувала й не сіла до столу. Бо вона каже, що не любить сиродою, а любить молоко встояним); згодом, уже перебуваючи в сиротинці, дівчинка повсякчас думає про батька й картає себе за те, що виною всьому є її слова про свіже молоко (3 сюжетний елемент): От коли б хто передав йому (татові), що я дуже люблю сиродій, але тут немає корів і я вже забула, яке молоко в нашої Лиски….

Прагматично навантажена внутрішньоформна лексема «сиродій» у поданому сегменті художнього тексту є значущим елементом зображення стану персонажа, експлікатором його інтенцій. ВФ цього слова також ви­ступає засобом когезії (оскільки повтор дистантний, він, «відправляючи» читача до першого вживання лексеми, поєднує текстові компоненти між собою в одне змістове ціле), а її асоціативно-образний потенціал сприяє розвитку змісту тексту в цілому.

Звернемо увагу на ще один фрагмент, наявний у цьому художньому тексті, зокрема на асоціативно-смислове поле, сформоване навколо лексеми «байстрюк», внутрішня форма якої встановлюється на основі етимону: Було розпік її дід, каже: «За який гріх мені на старості ще й байстрюка годувати?» А мама як заплаче – і з хати. А в нас і нема того байстрюка, бо тільки я та мої старші сестри (с. 5, 6 «Сиродій», В. Мастєрова) («Opudalo»).

Дівчинка, як уже було сказано вище, була нерідною для батька, а дід з бабою не упускали жодної нагоди, щоб дорікнути матері за її гріх. Лексема «байстрюк», редуплікована в автомовленні героїні, є маркером відсут­ності пресупозиційних знань адресата – дівчинка, не розуміючи дідових слів, не усвідомлює справжнього став­лення рідних до себе, а все, що відбувається, сприймає за норму. Повторювану лексему «байстрюк» визначаємо як емоційно-образну з латентною внутрішньою формою, ключова сема якої «та, що незаконно народжена». Згідно з етимологічним словником, походження цієї повторюваної лексеми визначається як «нешлюбна дитина» – від франц. bastart («Etymolohichnyi slovnyk ukrainskoi movy», 118). У наведеному тексті така номінація сприяє увираз­ненню характерологічних рис персонажа, є маркером ставлення довколишніх до дівчинки. Таким чином, лексич­ний повтор з імпліцитною внутрішньою формою сприяє інтенсифікації сюжетних ліній (через дідові та бабині глузування і кпини дівчинка опиняється в інтернаті), тим самим розширюючи змістові межі тексту.

Розглянемо інший приклад, у якому ВФ повторюваних лексем детермінує нарощування конфлікту: – Чому ти бісишся? / – Бо ти зрадник. / – Я – зрадник? / – Ти за моєю спиною навчився писати такі гарні вірші? / І Місько заплакав (с. 40, «Граната на двох», Ю. Винничук) (“Kvity…”). ВФ повторюваної лексеми «зрадник» («той, що зрадив») є виразником аксіологічної комунікативної тактики з негативними конотаціями і маркує ставлення адресанта до співрозмовника: обоє друзів, Юрко і Місько, закохалися в ту саму дівчинку. Гуляючи пустирем, хлопчики змагаються одне з одним у власних вміннях. Коли Місько дізнається, що Юрко пише вірші, ображається на друга (– Ти за моєю спиною навчився писати такі гарні вірші? / І Місько заплакав). Як бачимо з поданого художнього діалогу, використана при продукції мовленнєвого повідомлення лексема «зрадник» з яскраво вираженою внутрішньою формою експлікує оцінну комунікативну тактику. Повторюючись у репліці адресата (Юрка), ця лексема є експонентом квестивної комунікативної тактики: хлопчик не розуміє, чому Місько називає його зрадником. Повторювана внутрішньоформна номінація у цій діалогічній єдності сприяє експлікації ситуативно зумовленої стратегічно-тактичної програми мовців.

Розглянемо приклади, де повтор лексем з яскраво вираженою ВФ репрезентований семантично тотожними або близькими за значенням лексемами: – Пані Уляно, ваша книжка про Казахстан зробила на мене таке глибоке враження, що несподівано для мене самої я стала авторкою оповідання для дітей із життя наших засланців у Казахстані... / – Для мене, – розповідала потім письменниця, – це був, як тут кажуть, сюрпрайс, несподіванка, що представниця молодого покоління, на яке так усі нарікають, не тільки прочитала мою книжку, але й під впливом цієї лектури сама ступила на літературну стежку і пише по-українськи! (с. 613, «Миляні баньки», І. Керницький) (I. Kernytskyi).

Для кращого розуміння комунікативної ситуації розглянемо ширший контекст: вражена автобіографічним книгою про казахстанські табори, студентка робить спробу написати власне оповідання. Зустрівшись із кумиром наяву, дівчина просить письменницю прочитати та оцінити її оповідання для дітей. Уляна високо оцінює старан­ня студентки й обіцяє їй якнайшвидший друк.

Зауважимо: номінації «сюрпрайс» – «несподіванка», використані у поданому сегменті комунікативної взаємодії, можна кваліфікувати як лексичний повтор із семантичною змінною, оскільки ці лексеми є майже тотожними за значенням. ВФ лексеми «несподіванка» («те, чого не сподівалися, не очікували»), повтореної при інтерпретації транскрибованого англіїзма «сюрпрайс», є інструментом для втілення комунікативного задуму адресата. Уляна прагне справити відповідне враження на реципієнта (імпліцитна мета) та не бажає образити студентку власними міркуваннями стосовно написаного нею оповідання (експліцитно реалізований намір).

Проаналізуємо схожий приклад: – А в нас сьогодні другий план. – Петро мені. – Ганна перманент робитиме. / – Що, що? / – Завивку, он що (с. 321, «Галіфе…», М. Малюк) («Opudalo…»). У поданому сегменті художнього мовлення повтор також репрезентований двома семантично близькими лексемами, перша з яких є запозиченням з французької мови, інша, та, що повторює семантику попереднього слова, – українським відпо­відником «завивка». У цій діалогічній єдності як інтерпретатор незрозумілої для адресата запозиченої лексеми «перманент» використано внутрішньоформну номінацію «завивка» («те, що завивають, накручують»).

Повтор лексем «перманент» – «завивка» з тотожним змістовим наповненням та експлікованою внутріш­ньою формою другої лексеми вживається у мовленні персонажа з метою інтерпретації невідомого для адресата поняття. Таким чином, є засобом для заповнення лакун у свідомості комуніканта. Окрім того, зазначена внутрішньо­формна номінація сприяє втіленню імпліцитного іллокутивного задуму адресанта – похизуватися перед співроз­мовником власним статусом.

Проілюструємо сказане прикладом семантичної редуплікації в авторському мовленні: От горе-велосипе­дистка… Чи як там по-тутешньому – горе-роверистка? (с. 30, «Перс і ласунка», Н. Гуменюк) (N. Gumeniuk). Повторюване значення, закодоване у внутрішньоформній номінації «горе-велосипедистка» (ключова сема – «невправність») і синонімічній діалектній «роверистка», сприяє увиразненню характерологічних рис персонажа: з одного боку, автоповтор (повтор у монологічному мовленні або мовленні «про себе») маркує внутрішній стан головної героїні, її відчай, з іншого, – є виразником її «вмінь» (востаннє Іванка каталася на велосипеді ще в дитинстві, той досвід теж був невдалим).

Як бачимо, для правильного декодування внутрішньої форми слова важливим є знання семантики лексич­них одиниць. Однак у деяких лексемах внутрішня форма слова не завжди є прочитуваною, у тексті ж (завдяки сполучуваності мовних одиниць, їх дистрибутивним характеристикам) така лексема здатна набувати внутрішньо­формного статусу. Тобто у художньому тексті відбувається «перехоплення» смислів: мовна одиниця з яскраво вираженою ВФ зумовлює мотивацію нової назви, є поштовхом для вибору читачем ономасіологічної ознаки (Kutsak, 122).

Матеріал проведеного дослідження дає змогу зробити такі висновки: повторювані внутрішньоформні номінації, вжиті у мовленні персонажів художніх текстів малої прози, є експлікаторами адресантно-адресатних комунікативних інтенцій, стратегій і тактик, додатковими експонентами персонажних характеристик, засобами внутрішньої зв’язності, а внутрішня форма таких лексичних одиниць сприяє розширенню змістових меж тексту, появі нових асоціативно-образних відтінків, актуалізації нових прагматичних смислів.

References

1. Boychuk V. Vnutrishnya forma slova i slovotvirna motyvatsiya (The inner form of the word and word-formation motivation) Visnyk Prykarpat·s'koho universytetu. Filolohiya. (Bulletin of the Precarpathian University. Philology) Vyp. 2. Ivano-Frankivs'k, 1997. S. 135–140. Print.

2. Boychuk V. Movna kartyna svitu i vnutrishnya forma slova (Language picture of the world and the inner form of the word) [Elektronnyy resurs] Ukrainoznavchi studiyi (Ukrainian studies studios). 2005–2006. № 6–7. S. 341–349. http://library.tneu.edu.ua/ images/stories/ praci_vukladachiv. Web 14 Jan 2019.

3. Varina V. Leksicheskaya semantika i vnutrennyaya forma yazykovyh edinits Printsipy i metody semanticheskih issledovaniy. (Lexical semantics and the internal form of the language items. Principle and methods of semantic research) M., 1976. 243 s. Print.

4. Hinzburh E. Slovoobrazovanye i syntaksys (Word formation and syntax) M.: Librokom, 2010. 264 s. Print.

5. Holyanych M. Vnutrishnya forma slova i khudozhniy tekst. Monohrafiya. (Inner form of words and artistic text. Monograph) Ivano-Frankivsk: vydavnytstvo «Plai», 1997. 180 s. Print.

6. Holyanych M. Vnutrishnya forma – stratyfikatsiyno-koherentna oznaka khudozhn'oho tekstu (Internal form – stratification-coherent sign of artistic text) Materialy Mizhnarodnoyi naukovoyi konferentsiyi «Semantyka movy i tekstu» (Materials of the International scientific conference "Semantics of language and text") Ivano-Frankivs'k: Play, 1996. S. 43–45. Print.

7. Etymolohichnyy slovnyk ukrains'koi movy (The etymological dictionary of the Ukrainian language). T. 1. K.: Naukova dumka, 1982. 630 s. Print.

8. Zahnitko A. Dialoh (Dialogue) [Elektronnyy resurs] Linhvistyka tekstu (Text Linguistics) Donets'k: DONNU, 2006. s. 121–125. Grinch_home.at.ua/_Id/1/149_Zagnitko_Lingv.pdf Web 19 Jan 2019.

9. Kodukhov V. Vvedeniye v yazykoznaniye (Introduction to linguistics) M.: Prosveshcheniye, 1979. 351 s. Print.

10. Kutsak H. Rol' vnutrishn'oyi formy slova v onomasiolohichnykh strukturakh pokhidnykh odynyts' u movi ta movlenni (The role of the internal form of the word in the onmassiological structures of the derivative units in language and speech). Visnyk Kharkivs'koho natsional'noho universytetu im. V. Karazina. Seriya «Filolohiya». (The Bulletin of Kharkiv National University named after V. Karazin. Series "Philology"). Vyp. 74. 2016. S. 121–124. Print.

11. Potebnya A. Mysl i yazyk (Thought and language) K.: SYNTO, 1993. 192 s. Print.

12. Starodyedova O. Vnutrishnya forma yak motyvuyucha oznaka konotatyvnoho znachennya frazeolohichnykh odynyts' (The internal form as a motivating sign of the connotative meaning of phraseological units) Naukovyy chasopys NPU imeni M. P. Drahomanova Seriya 9. Suchasni tendentsiyi rozvytku mov. (Scientific journal NPP Dragomanov Series 9. Modern trends in the development of languages.) Vypusk 3. 2009. S. 257–260. Print.

13. Stefurak R. Vnutrishnya forma slova-obrazu SVIT u khudozhn'omu teksti V. Stefanyka (The inner form of the word-image of the WORLD in the artistic text of V. Stefanyk) Visnyk Prykarpats'koho Universytetu. Filolohiya (literaturoznavstvo). (The Bulletin of the Precarpathian University. Philology (literary studies)) Ivano-Frankivsk. 2008. Vyp. 17–18. S. 112–115. Print.

14. Stefurak R. Vnutrishnya forma slova – tsentr peretynu referentnoyi, kontseptual'noyi ta verbal'noyi (poetychnoyi) “kartyn svitu” (The inner form of the word is the center of the intersection of the reference, conceptual and verbal (poetic) "world paintings") Kul'tura narodov Prychernomor'ya: Nauchnyiy zhurnal. (Culture of the peoples of the Black Sea region: Scientific Journal) Symferopol': TNU, 2002. № 32. S. 143–147. Print.

List of Sources

1. Humenyuk N. Kokhanyy volotsyuha: zbirka opovidan' (Beloved vagrand: collection of short stories). Kharkiv: Knyzhkovyy Klub «Klub Simeynoho Dozvillya», 2014. 224 s. Print.

2. Kvity v temniy kimnati: Suchasna ukrains'ka novela: Nayyaskravishi zrazky ukrains'koyi novelistyky za ostanni 15 rokiv (Flowers in the dark room: modern Ukrainian novels. The best examples of Ukrainian novels for the last 15 years) K.: Heneza, 1997. 432 s. Print.

3. Kernyts'kyy I. Korol' stril'tsiv (King of the shooters). Lviv: Apriori, 2012. 632 s. Print.

4. Opudalo: Ukrains'ka prozova satyra, humor, ironiya 80–90-kh rokiv XX stolittya (Scarecrow: Ukrainian prose satire, humor, irony 80–90 years of the 20th century). K.: Heneza, 1997. 384 s. Print.