Стаття.

Тетяна Петрова

DOI 10.31558/1815-3070.2019.37.3

УДК 811.161.2'374.26

Витоки й становлення української термінографії

Укладання словника – підсумок термінографічної роботи

щодо опису й кодифікування певної термінології як системи

Віднайдено перші “плоди” української термінографії, відстежено її становлення як науки з методологіч­ною основою, проаналізовано динаміку розвитку засад термінотворення й принципів побудови термінологічних словників, окреслено проблеми сучасної національної термінографії, розглянуто типологійну класифікацію спеціальних словників і визначено її “білі плями”, зокрема вказано на відсутність лексикону нового типу – тер­мінологічного словника комбінованого типу.

Ключові слова: термінографія, термінологічний словник, принципи побудови термінологічних словників, типологійна класифікація спеціальних словників, термінологічний словник комбінованого типу.

Створення спеціальних словників має свою історію та специфіку. Лексикографія – найдавніша галузь людства, особливе місце в ній посідає термінографія. Як стверджують дослідники, українська термінологічна лексикографія має понад двохсотлітню історію (Symonenko “Osnovni napryamky rozvytku”). Дослідженню терміно­графії присвячені праці зарубіжних лінгвістів: С. Гриньова, З. Комарової, В. Щербіна та ін. В українському мовознавстві на сучасному етапі теоретичні засади термінографії розробляють В. Дубічинський, О. Іванова, М. Комова, І. Кочан, Л. Симоненко, Л. Туровська та ін. Незважаючи на те, що відстеження початків і вивчення особливостей становлення української термінографії мовознавці здійснювали неодноразово, усе ж таки ці питання залишаються актуальними й сьогодні.

Мета дослідження – відстежити витоки національної термінографії, показати її досягнення, напрацювання й проблеми; завдання – віднайти перші “плоди” української термінографії, відстежити динаміку розвитку засад термінотворення й принципів побудови фахових словників, окреслити проблеми сучасної національної терміно­графії, розглянути типологійну класифікацію спеціальних словників і визначити її “білі плями”.

Найменування термінографія, термінологічна лексикографія, а також спеціальна лексикографія дослід­ники вживають як абсолютні синоніми (Komova, “Ukrayins'ka terminohrafiya”). Поняття “термінографія” почали використовувати в 70-х рр. ХХ ст. Ураховуючи вироблені на сьогодні концептуальні лексикографічні парадигми, В. Іващенко зауважує: “Слово термінографія має три значення, причому перше і третє варіюються у семантичних відтінках, а саме: 1) розділ лексикографії як наукова дисципліна про складання спеціальних словників; // теорія і практика укладання термінологічних словників; 2) вид практичної діяльності, пов’язаний зі збиранням, системати­зацією, фіксацією та описуванням термінологічного матеріалу; 3) сукупність термінологічних довідкових видань як окремої галузі знань, так і мови загалом; // сукупність теоретичних досліджень у цій галузі” (Ivashchenko 142).

Термінографія як наука має відповідно розроблену методологічну основу. Об’єктом термінологічної лексикографії є фаховий словник; предметом – вироблення засадничих методологічних принципів укладання термінологічних словників різних типів; завданнями – систематизування, упорядкування й уніфікування науко­вої термінології української мови. Основні ж функції термінографії – систематизувальна, довідкова та навчальна.

Ураховуючи складні соціально-політичні умови, у яких функціювала українська мова, чинник впливу на неї інших мов, більшість науковців виділяють такі етапи становлення української термінографії: 1) друга поло­вина ХІХ ст. – початок ХХ ст.; 2) 20-і рр. – початок 30‑х рр. ХХ ст., діяльність Інституту української наукової мови (далі ІУНМ); 3) 50–80-і рр. ХХ ст.; 4) кінець ХХ ст. – початок ХХІ ст. (Symonenko “Ukrayins'ka termino­hrafiya” 29). Як бачимо, початки термінографії науковці знаходять у другій половині ХІХ ст.

Першою працею, у якій здійснено спробу лексикографічного опису національної термінології, уважають “Ізборник Святослава” (1073), оскільки в ньому пояснено астрономічні поняття. Пізніше, у ХVІІ ст., Іван Велич­ковський у поетичній збірці “Млеко” (1691 р.) запропонував дефініції літературних термінів (наприклад, фігурне віршування – ехо, рак літеральний, вірш жартовний та ін.) (Kochan, Ukrayins'ke terminoznavstvo v imenakh 7). Отже, національна термінографія зароджується в ХVІІ ст., що зумовлено, головно, такими чинниками: а) засну­ванням у вказаний період закладів вищої освіти, зокрема Києво-Могилянської колегії (1632 р.); б) здійсненням значних відкриттів у галузях медицини, природознавства, техніки та ін. і, відповідно, появою нових найменувань на позначення цих понять; в) формуванням наукових терміносистем; г) створенням перших загальномовних праць, у яких кількісно репрезентована спеціальна лексика, зокрема “Лексиконъ славеноросскій и именъ тлъкованіє” (1627 і 1653 рр.) Памви Беринди, що, спираючись на лексикони попередників, уперше в східнослов’янській філології науково репрезентував словниковий матеріал, застосувавши кілька способів пояснення слів (через перекладання мовних одиниць; наведення синонімів до слова; пояснення значення слова, тобто описовий спосіб; енциклопедичну характеристику з поданням короткої історії поняття, наприклад, термінів нафта, граматика).

Фіксувати українську термінологію в спеціальних словниках починають у 50-х рр. ХІХ ст. Це зазвичай пов’язують з фактами укладання в Галичині 1852 р. термінологічного латинсько-німецько-українського словника “Початок до уложення термінології ботаническої рускои” І. Гавришкевича та “Імена краєвих ростин і Ботанічний словарець” М. Петрушевича. Однак не всім відома праця “Словничок бджільницьких термінів”, опублікована 1851 р. її укладачем О. Покорським-Жоравко (чернігівським ученим, юристом, бджолярем, істориком і громад­ським діячем, який мав показову пасіку, сумлінно займався спостереженням за станом бджільництва в Російській імперії (“Bdzhil'nytstvo v Ukrayini i v sviti” 25). Якщо словник І. Гавришкевича перекладного типу, то видання О. Покорського-Жоравко дефінітивного типу, в якому автор докладно й точно визначає поняття. Акцентуючи на призначенні, особливостях конструкцій і матеріалу, з якого виготовлений інвентар, він розкриває походження спеціальних слів, наводить синоніми до них, напр., маткове вічко – миска, лунка, п’ята.

В історичний період, який ми розглядаємо в Україні, як відомо, функціювала низка заборон на українське слово, зокрема навчання і друкування спеціальної літератури здійснювалися російською, польською або німецькою мовами. За кордоном обмежень було менше. Так, 1851 р. у Відні завдяки урядовій Комісії з опрацювання слов’ян­ської юридичної термінології побачив світ перекладний словник Я. Головацького, Г. Шашкевича, Ю. Вислобод­ського “Juridisch-politische Terminologie für slavischen Sprachen Öesterreichs von Commision für slavische juridisch-politische Terminologie” (“Правничо-політична термінологія для слов’янських мов, вживаних в Австрії”). Вихідна мова в цьому виданні – німецька, його реєстр становить 17 000 німецьких термінів, до яких наведено українські відповідники, наприклад: Еinricheten (ordern) – урядити, учредити (Ivanova, “Ukrayins'ka terminohrafiya” 2). Перші словники, як бачимо, описують термінологію природничої та політичної галузей, що обумовлено нагальною потребою окреслити, уніфікувати, систематизувати й унормувати лексику наук, що невпинно розвивалися в тогочасних умовах. Отже, відлік української термінографічної діяльності слід вести саме від цих словників дефінітивного й перекладного типів, що надруковані 1851 р. і які стали основою для подальшого її розвитку. Відповідно, межа початку першого етапу (витоків) української термінографії зміщується – не “друга половина ХІХ ст.”, а середина ХІХ ст.

У Східній Україні через політичні чинники робота над систематизуванням спеціальної лексики й упоряд­куванням термінологічних словників починається в 70–80-х рр. ХІХ ст. Зокрема, А. Рогович друкує 1874 р. “Опыт словаря названій растеній Юго-Западной Россіи, съ некоторыми поверіями и рассказами о нихъ”. Крім того, у цей період науковці розробляють засади національного термінотворення, на які вони спираються під час добирання термінів до реєстру словників: 1) утворювати зрозумілі наукові терміни «в дусі народної мови так, щоб згодом вони були прийняті самим народом», наприклад, пропонують уживати травник замість гербарій, рослинниця – ботаніка, зеленець – хлор, краєвид – ландшафт; 2) утворювати питомі відповідники до чужомов­них термінів (Levchenko 184–185).

На початку ХХ ст. в різних містах України (Вінниці, Гадячі, Києві, Полтаві, Харкові та ін.) утворюють різні комісії й гуртки, що протягом 1917–1921 рр. видають близько 30 словників з ветеринарії, граматики, діло­водства, математики, медицини, права, хімії та інших галузей.

У 20-і роки ХХ ст. радянська Україна проходить етап українізації: українська мова набуває державного статусу, активно використовується в різних сферах суспільно-політичного життя, інтенсивно формується й роз­вивається наукова термінологія. Центром термінологічної роботи стають Київ і Харків. У травні 1921 р. різні термінологічні комісії об’єднано в ІУНМ, у якому заплановано видавати термінологічні словники. Загалом щороку виходило близько 10–12 словників, а 1926 р. – 32, 1927 р. – 17, 1928 і 1930 – по 25 словників (Polyuha148). Діяльність науковців ІУНМ насамперед спрямована на вироблення теоретичних настанов укладання терміно­логічних словників (Symonenko, “Ukrayins'ka terminohrafiya” 29). Я. Лепченко, Я. Секунда, Гр. Холодний та О. Яната у випусках “Вісника ІУНМ” (1928, 1930) друкують методологічні розвідки щодо принципів побудови й укладання термінологічних словників (Symonenko, Instytut ukrayins'koyi naukovoyi movy 11). З’являються рецензії М. Гладкого та Г. Холодного на термінографічні праці. Головним засадничим принципом Інституту визначено орієнтування на ресурси рідної мови під час термінотворення й перекладання, що підкреслювало б генетичні особливості української мови, а головне – відмежовувало від російської мови, яка будувалася на інтернаціональ­ній основі. Про діяльність ІУНМ І. Огієнко зауважував: “Усі відділи ІНМ виробили для складання термінів і термінологічних словників найкращу наукову методологію й трималися її” (Ohiyenko). Між тим після припи­нення українізації ліквідовано ІУНМ і відповідно призупинено термінографічну роботу на десятки років. Усі випущені словники вилучено з обігу й знищено, ті праці, що підготовлені до друку, – назавжди втрачено.

Протягом 1933–1935 рр. надруковано так звані “Репресивні термінологічні бюлетені”, що містили списки заборонених словників через їхнє “національно-буржуазне” спрямування. Державна політика 30–50-х рр. ХХ ст. була скерована на винищення питомих коренів, зокрема наближення в термінотворенні до моделей російської мови. Відповідно у словниках означених років кодифіковано надмірну кількість міжнародних одиниць, скалько­вані російські терміни, українські ж одиниці в терміностаттях або не репрезентовано, або подано після термінів чужомовного походження.

Відновлювальну хвилю української термінографічної роботи спостерігаємо в другій половині 50-х рр. ХХ ст., що зумовлено створенням Президією АН УРСР 1957 р. Словникової комісії. Її завдання полягало в роз­виванні української наукової термінології, організуванні авторських колективів, виробленні основних принципів укладання словників. У цей час з’являються перекладні видання – переважно двомовні, російсько-українські.

Протягом 60–70-х рр. ХХ ст. комісія розробляє положення щодо укладання термінологічних словників: “відбивати сучасний рівень розвитку науки й техніки; закріпити реальну практику вживання термінів у науковій і навчальній літературі, яку видавали російською та українською мовами; упорядковувати використання термінів певних галузей знань” (Komova, “Ukrayins'ka terminohrafiya”). В означені роки надруковано 75 словників (Symo­nenko, “Ukrayins'ka terminohrafiya” 30), що описують нові галузі й урізноманітнюють видову класифікацію укра­їнських термінологічних праць: дефінітивні, дефінітивно-перекладні, перекладні, довідники, енциклопедії.

Розпочату діяльність Словникової комісії продовжує Комітет наукової термінології, створений 1978 р. при Президії АН України. Однак 80-і рр. позначені спадом термінотворення й укладання термінологічних праць: надруковано близько 20 словників – дефінітивного (10) й перекладного (10) типів – з біології, екології, зоології, лісівництва, психології, філософії, юриспруденції та ін. Ця невелика спадщина й на сьогодні є науково-пізнаваль­ною й цінною для галузевих фахівців та мовознавців-термінографів.

З прийняттям Закону “Про мови в Українській РСР” та утвердженням незалежності України 1991 р. українська термінологічна лексикографія проходить етап нового “відродження”. Роль термінографічних праць змінюється: вони “стали одним із чинників утвердження й розбудови незалежності держави, розширення сфери функціонування української мови” (Polyuha 149). У цей період фахівці різних галузей знань традиційно вико­ристовують російські терміни або намагаються фіксувати їх українською мовою, як наслідок з’являються “мовні покручі” та кальки. До деяких спеціальних одиниць науковці не можуть дібрати українські еквіваленти, тому номінують їх на свій розсуд, унаслідок чого терміни функціонують лише у вузькому колі спеціалістів і можуть бути не розпізнаваними іншими. Брак українськомовної навчальної літератури, а насамперед термінологічних словників та стандартів, що фіксували й кодифікували б власні терміни, спричинює наслідки, які мовознавці викорінюють і дотепер, – порушення й розхитування (варіювання) мовної норми в термінології. У 90-х рр. ХХ ст. за упорядкування спеціальних словників беруться викладачі фахових дисциплін, які не мали достатнього досвіду укладання термінографічних праць, тому з’являються видання, що нагадують список чи перелік термінів (не завжди з дотриманням мовних норм) без належного лінгвістичного й лексикографічного опису.

Зауважмо, за 20 років незалежності надруковано понад 800 термінографічних робіт. За різними джерелами, від часу опублікування першої термінографічної праці до сьогодні побачили світ понад 1 500 словників (Symo­nenko, “Ukrayins'ka terminohrafiya” 32). Збільшення кількості словників підтверджує намагання авторів забезпе­чити українські наукові галузі національною науковою термінологією. Крім того, така кількість засвідчує видову розгалуженість спеціальних словників. Питанням класифікації термінологічних словників присвячено низку до­сліджень українських науковців (В. Дубічинського, О. Іванової, М. Комової, Л. Симоненко та ін.) і зарубіжних (С. Гриньова, З. Комарової, В. Щербіна та ін.). Більшість типологійних характеристик термінологічних словників містить від чотирьох (Dubichyns'kyy, “Ukrayins'ka leksykohrafiya”) до 11 класифікаційних ознак (Komarova). Склад­ність класифікації термінологічних словників (як і загальномовних) полягає в неможливості виділення єдиної диференційної ознаки для їхнього поділу. Погоджуємося з думкою О. Іванової, що класифікувати словники не­обхідно, ураховуючи їхні структурні особливості та функції. Унаслідок детального аналізу зазначена дослідниця виділяє сім ознак фахових словників, що створюють основу класифікаційної системи: 1) тематичний обсяг – полі­функційні, багатогалузеві, галузеві, вузькогалузеві; 2) спосіб семантизування та призначення словника – тлумачні, перекладні, тлумачно-перекладні, навчальні, енциклопедичні, інформаційні; 3) функція словника – інвентариза­ційні й нормативні; 4) аспектна орієнтація – словник термінів, словник номенклатурних одиниць, словник терміно­елементів, орфографічний словник термінів, фразеологічний словник; 5) обсяг словника – повний, короткий, словник-мінімум; 6) порядок розміщення лексичного матеріалу – формальний, тематичний; 7) носії інформації – електронні й паперові словники (Ivanova, “Terminolohichni slovnyky” 90–94). Класифікуючи масив білоруських спеціальних словників (понад 1 100 назв), В. Щербін використовує генетичний, параметричний і дисциплінарний критерії (SCHerbin 16–20). Наведений матеріал засвідчує, що в науковій літературі спеціальні словники розгля­дають відповідно до їхніх видових і типологійних особливостей. Такий аспект аналізу термінологічних праць створює “передумови для розроблення методології та конкретних способів укладання спеціальних словників, вироблення науково обґрунтованих принципів відбору лексики [...], а також єдиних засад організації, подання (тлумачення, перекладу, опису) лексичних одиниць для створення оптимальних умов користування ними” (Ahmanova 5–8).

Зазначмо, що від 90-х рр. ХХ ст. до сьогодні з’являються спеціальні словники різних типів природничих галузей, наприклад: за широтою охоплення термінологічної лексики – універсальні (наукової термінології), багато­галузеві, галузеві, вузькогалузеві; за способом семантизування – переважним типом є перекладний, зокрема, у кінці ХХ ст. домінують словники, у яких вихідною мовою є російська, і лише трапляються поодинокі видання з вихідною українською мовою. На початку ХХІ ст. побачили світ галузеві словники дефінітивного типу (що описують суміжні галузі, окремі науки та їхні підгалузі), а також енциклопедії. За кількістю мов типологія терміно­логічних словників також поповнюється новими видами (три-, чотири-, п’ятимовними), насамперед дефінітивно-перекладними. Також останнім часом дедалі більшого використання набувають електронні словники як аналоги традиційних термінологічних паперових видань. Відповідно до сучасної типології спеціальних праць терміно­графи вносять ознаку “носії інформації”, або “класифікація за матеріальним складником документів” (Komova, Klasyfikatsiya terminolohichnykh slovnykiv 145).

Незважаючи на вагому кількість надрукованого термінографічного матеріалу за останні роки, особливої уваги потребують теоретичні питання термінологічної лексикографії. По-перше, це стосується укладання термінографічних видань нового типу – термінологічних комбінованих словників, що вимагають теоретичного розроблення, оскільки вони є “білою плямою” в класифікаційній системи лексиконів; по-друге, надзвичайна складність галузевих термінологій, їхня розгалуженість і внутрішня диференціація на підгалузеві потребують осмислення їхнього поняттєвого матеріалу, що повинно знайти відповідне місце в словнику; по-третє, потужні процеси українізації потребують ретельного добирання питомих ресурсів для продукування власних термінів.

Розвиток загальної лексикографії сприяє розробленню теоретичних засад термінографії. Свого часу Л. Щерба в контексті загальної лексикографії виділяв такі параметри термінографії: нормативність, вичерпність описуваної лексики мови, порядок викладу лексики (алфавітний чи ідеографічний), призначення словника (тлу­мачний чи перекладний), хронологічна орієнтація (історичний чи неісторичний) (SCHerba 43). До перерахованих вище параметрів науковці пізніше додають орієнтованість на певний шар лексики й певні джерела, вибір одиниць опису, тематичне орієнтування (багатогалузеві, галузеві й вузькогалузеві словники), орієнтування на окремих авторів та порядок викладу опису (частотні, зворотні словники), адресування певним групам користувачів, кри­терії відбирання одиниць опису (Grinev 14).

Проблеми української термінографії визначено ще у 80-х рр. ХХ ст., зокрема: “розроблення методології та конкретних прийомів створення спеціальних словників, вироблення науково обґрунтованих принципів відбору спеціальної лексики для окремих типів термінологічних словників, а також єдиних принципів організації, подання […] лексичних одиниць у спеціальних лексиконах для створення оптимальних умов користування ними, розроблення принципів класифікації й типології термінологічних словників” (Zubets' 62). На сучасному етапі недоліками її розвитку називають “безсистемний набір термінів, відсутність чітко окреслених меж відповідних терміносистем, порушення норм чинного правопису”, а також використання системи методів під час створення спеціальних словників (Symonenko, “Leksykohrafichne opratsyuvannya” 7). Головними ж проблемами сучасної теорії термінографії, на думку В. Дубічинського, є “розроблення методологічних принципів для складання термінологічних словників; створення науково обґрунтованої типології спеціальних словників; розроблення інваріантного проекту словника для опису різних спеціальних шарів лексики; визначення головних параметрів термінологічних словників; розроблення принципових вимог до термінологічних праць; дослідження макро- й мікроструктури словника; аналіз шляхів відбору мовного матеріалу для термінологічного словника; розроблення основних прийомів опису термінів; упровадження комп’ютеризації при складанні термінологічних словників” (Dubichinskiy, Leksikografiya russkogo yazyika 148).

За спостереженнями авторки цього дослідження, основними проблемами, що виникають перед терміно­графами під час укладання українських спеціальних словників є такі: 1) формування мегаструктури (загальної побудови) словника – подання передмови, інструкції з користування, списку джерел тощо; 2) добирання реєст­рових термінів до макроструктури (реєстру) словника, ураховуючи принципи відбирання термніоодиниць (нор­мативність, належність до описуваної спеціальної системи, питоме походження, засвоєння чужомовної одиниці за граматичними й правописними нормами української мови, а також вироблення способу фіксування аналі­тичних термінів); 3) створення мікроструктури (терміностатті) – репрезентування лінгвістичної характеристики терміна, його варіантів, етимологічної характеристики, дефініювання різних за обсягом понять терміноодиниць як складників поняттєвої системи, системних відношень (родо-видових, антонімних, синонімних). Спробу роз­в’язати окреслені проблеми створення спеціальних словників здійснено в авторській монографії (на прикладі фітомеліоративної термінології) (Petrova).

Отже, підсумуємо: українська термінологічна лексикографія має значні напрацювання, постійно розви­вається, поповнює видову класифікацію видань, удосконалює старі й розробляє нові принципи та методи репрезентування термінологічної лексики, збагачує різні галузі спеціальними словниками. Утім сьогодні націо­нальна термінографія потребує вироблення єдиних теоретичних засад стосовно укладання фахових словників, беручи до уваги, що наукові сфери ХХІ ст. вимагають нового опису терміноодиниць, тому одним із перспек­тивних для сучасного українського спеціального словникарства є укладання нового типу термінологічного словника, принципи якого ґрунтуються на вивченні природи терміна, його системних відношень і тематичних угруповань, який узагальнить усі здобутки термінографії та додасть інноваційного, розширить класифікацію фахових словників і сприятиме уніфікуванню принципів їхнього укладання. Проте стимулювання до того, щоб забезпечити галузі спеціальними якісними словниками, повинно відбуватися на державному рівні через упро­вадження програми термінографічної діяльності, що полягала б у створенні центрального органу, який коорди­нуватиме роботу щодо укладання фахових словників з дотриманням єдиних принципів і засад їхнього створення, а також за повного фінансового забезпечення державою.

Перспективу досліджень проблематики розвитку української термінографії пов’язуємо з удосконаленням теоретико-методологічних принципів і засад відображення параметрів термінологічного словника комбінованого типу, що комплексно й усебічно репрезентує спеціальну лексику певної галузі науки як систему понять.

References

1. Ahmanova, Olga. Slovar lingvisticheskih terminov (Dictionary of linguistic terms). Moskva: Editorial URSS, 2004. 2-e izd., ster. Print.

2. Bdzhil'nytstvo v Ukrayini i v sviti: materialy do besid, uklad. O. Strel'chenko (Bee-keeping in Ukraine and in the world: materials for conversations). Sumy, 2011. Print.

3. Grinev, Sergey. Vvedenie v terminologicheskuyu leksikografiyu (Introduction to terminological lexicography). Moscow, 1986. Print.

4. Dubichinskiy, Vladimir. Leksikografiya russkogo yazyika (Lexicography of the Russian language). Moskva: Nauka; Flinta, 2008. Print.

5. Dubichyns'kyy, Volodymyr. Ukrayins'ka leksykohrafiya: Istoriya, suchasnist' ta komp"yuterni tekhnolohiyi (Ukrainian lexicography: History, modernity and computer technologies). Kharkiv: NTU “KhPI”, 2004. Print.

6. Zubets', Natalya. Ukrayins'ka leksykohrafiya druhoyi polovyny XX – pochatku XXI stolittya (Ukrainian lexicography of late XXth – early XXIst centuries). Zaporizhzhya: Zaporiz. nats. un-t, 2011, 2-he vyd., dop. Print.

7. Ivanova, Ol'ha. “Terminolohichni slovnyky: klasyfikatsiyni oznaky (Terminological dictionaries: classification marks)”. Ukrayins'ka mova (The Ukrainian Language) 4 (2006): 84–94. Print.

8. Ivanova, Ol'ha. “Ukrayins'ka terminohrafiya na tli skhidnoslov"yans'kykh mov (XVII – poch. XX st.) (Ukrainian terminography on the background of the East Slavic languages (XVIIth – early XXth centuries))”. Ukrayins'ka termino­lohiya i suchasnist' (Ukrainian terminology and modernity) 6 (2005): 360–365. Print.

9. Ivashchenko, Viktoriya. “Kontseptuariya osnovnykh ponyat' terminohrafiyi (Conceptuaria of basic concepts of terminography)”. Slovo y slovar': Vocabulum et Vocabularium (Word and Dictionary: Vocabulum et Vocabularium) (2002): 141–147. Print.

10. Komarova, Zoya. Semanticheskaya struktura spetsialnogo slova i ee leksikograficheskoe opisanie (Semantic structure of a special word and its lexicographical description). Sverdlovsk: Izdatelstvo Ural. un-ta, 1991. Print.

11. Komova, Mariya. “Klasyfikatsiya terminolohichnykh slovnykiv (Classification of terminology dictionaries)”. Visnyk Nats. un-tu “L'vivs'ka politekhnika”. Seriya “Problemy ukrayins'koyi terminolohiyi” (The Bulletin of the National Institute Lviv Polytechnic. Series “Problems of Ukrainian terminology”) 620 (2008): 144–148. Print.

12. Komova, Mariya. Ukrayins'ka terminohrafiya (1948–2002): Bibliohraf. pokazhchyk (Ukrainian Termino­graphy (1948–2002): Bibliographic Index). L'viv: Liha-Pres, 2003. Web. 27 Dec. 2018.

13. Kochan, Iryna. Ukrayins'ke terminoznavstvo v imenakh (Ukrainian terminology in names). L'viv: Litopys, 2012. Print.

14. Levchenko, Mykhaylo. “Zametky o rusynskoy termynolohyy (Notes on the Rusyn terminology)”. Osnova (The basis) 6 (1861): 184–185. Print.

15. Ohiyenko, Ivan. Istoriya ukrayins'koyi literaturnoyi movy, uporyad., avt. ist.-biohr. narysu ta prymit. M. S. Tymoshyk (History of the Ukrainian Literary Language, Author- compiler of historic. – biograph. essay and notes M. S. Tymoshyk). Kyyiv: Nasha kul'tura i nauka, 2001. Web. 10 Feb. 2019.

16. Petrova, Tetyana. Fitomelioratyvna terminolohiya suchasnoyi ukrayins'koyi movy ta yiyi vidobrazhennya v terminolohichnomu slovnyku kombinovanoho typu (Phytomelioration terminology of the modern Ukrainian language and its reflection in terminology dictionary of the combined type). Kharkiv: TOV “TPH”, 2018. Print.

17. Polyuha, Lev. “Rol' ukrayins'koyi leksykohrafiyi v utverdzhenni natsional'noyi samobutnosti (Role of the Ukrainian lexicography in asserting national identity)”. Visnyk L'viv. un-tu. Seriya zhurnalistyky (The Bulletin of Lviv University. Series of Journalism) 23 (2003): 144–152. Print.

18. Symonenko, Lyudmyla. “Instytut ukrayins'koyi naukovoyi movy (do 85-richchia vid dnia zasnuvannia) (Institute of the Ukrainian Scientific Language (to the 85th anniversary of its establishment))”. Ukrayins'ka mova (The Ukrainian Language). 4 (2006): 8–17. Print.

19. Symonenko, Lyudmyla. “Leksykohrafichne opratsyuvannya biolohichnoyi terminolohiyi (Lexicographic study of biological terminology)”. Leksykohrafichnyy byuleten' (Lexicographic Bulletin) 18 (2009): 47–55. Print.

20. Symonenko, Lyudmyla. “Osnovni napryamky rozvytku suchasnoyi ukrayins'koyi terminohrafiyi (The main directions of modern Ukrainian terminography development)”. Prykladna linhvistyka ta linhvistychni tekhnolohiyi (Applied Linguistics and Linguistic Technologies) 2013. Web. 3 Jan. 2019.

21. Symonenko, Lyudmyla. “Ukrayins'ka terminohrafiya: stan i perspektyvy (Ukrainian Terminography: Condition and Prospects)”. Movoznavstvo (Linguistics) 4 (2014): 28–35. Print.

22. Turovs'ka, Lyudmyla. “Terminolohiya i mova spetsial'noho pryznachennya: zony peretynu (Terminology and special-purpose language: crossing zones)”. Terminolohiya dokumentoznavstva ta sumizhnykh haluzey znan' (Termino­logy of Documentation Science and Related Fields of Knowledge) 5 (2011): 33–38. Print.

23. SCHerba, Lev. Opyit obschey teorii leksikografii: Yazyikovaya sistema i rechevaya deyatelnost (Experience in lexicography general theory: Language system and speech activities). Leningrad: Izdatelstvo “Nauka”, Leningrad. otdelenie, 1974. Print.

24. SCHerbin, Vladimir. “Geneticheskaya, parametricheskaya i distsiplinarnaya klassifikatsii belorusskih termino­logicheskih slovarey (Genetic, parametric and disciplinary classifications of Belarusian terminology dictionaries)”. Ukrayins'ka terminolohiya i suchasnist' (Ukrainian terminology and modernity) 8 (2009): 15–20. Print.