Стаття.

Розширення обріїв української національно-мовної картини світу

Рецензія на монографію: Федорюк Лілія. Специфіка української концептосфери : лінгвокультурологійний вимір (на прикладі концепту смерть) : монографія / [за ред. А. П. Загнітка]. – Вінниця : ТОВ «Нілан-ЛТД», 2019. – 176 с.

Тенденція сучасного мовознавства до аналізу когнітивних одиниць, який становить концептуальну базу будь-якої мови, зумовлює актуальність запропонованого до розгляду дослідження. У монографії увагу не випад­ково зосереджено на концепті смерть як елементі національної концептосфери, найбільш значущому не тільки для окремої людини, етносу, а й для усього людства. Застосований дослідницею комплексний підхід до аналізу концепту смерть з опертям на традиційні методики вивчення когнітивних та лінгвокультурологійних одиниць є цілком схвальним, оскільки саме такий ракурс наукового опису мовного матеріалу сприяє вивченню встановлених складників досліджуваного концепту у свідомості носіїв української мови. Звернення ж до літературної спад­щини ХХ–ХХІ століть дало змогу виявити особливості українських культурних цінностей, соціальних і моральних норм поведінки.

Монографія складається зі вступу, трьох розділів із висновками до кожного з них, загальних висновків, списку використаної літератури (275 позицій), списку використаних джерел (204 найменування), додатків. У вступі авторка подає загальну характеристику роботи: обґрунтовує актуальність обраної теми, формулює мету, завдання, об’єкт і предмет дослідження, з’ясовує методи дослідження, висвітлює його наукову новизну, теоретичне та практичне значення, визначає структуру й обсяг роботи.

У першому розділі «Статус концепту в національній когнітивно-мовній картині світу: теоретико-методологійні засади» дослідниця доводить доцільність шестиетапного аналізу концепту смерть, який дозволяє отримати найповнішу інформацію про структурну специфіку концепту, його місце в національній когнітивно-мовній картині світу. Л. Федорюк доволі глибоко й різнобічно проаналізувала основні питання, дотичні до теми роботи, а саме: еволюцію поглядів на концепт і сучасне розуміння концептів (підрозділ 1.1), структурну організацію концепту (підрозділ 1.2), концепт і співмірні / неспівмірні величини (підрозділ 1.3), кваліфікаційно-репрезентативний вияв національного характеру в мові (підрозділ 1.4). Спираючись на теоретичні положення, висловлені в уже класичних працях дослідників когнітивної лінгвістики та найновіших працях з лінгвоконцептології, автор­ка обґрунтовує своє розуміння використаних у роботі термінів, з-поміж яких концепт, поняття, образ, символ тощо.

Інтеґруючи різні класифікаційні підходи до концепту як когнітивної та лінгвокультурологійної одиниці, концепт смерть кваліфіковано: 1) за ступенем конкретності / абстрактності змісту ‒ абстрактний; 2) за номінованістю ‒ номінований (на відміну від вербально імплікованих / лакунарних); 3) за частотністю й регулярністю актуалізації ‒ актуальний; 4) за структурою ‒ складний (багаторівневий); 5) за змістовою ознакою ‒ концепт-фрейм; 6) за номінативною щільністю ‒ парний (має антонімічну пару ‒ життя); 7) за ступенем поширення ‒ універсальний, загальнонародний; 8) з огляду на динаміку концепту ‒ стійкий, споконвічний; 9) за ступенем вияву аксіологічного складника ‒ телеонімний.

Цілком мотивованою видається дифініювання шести складників (мотиваційний, поняттєвий, ціннісний, образний, символьний, асоціативний складники) і запропоновано шестиетапний аналіз концепту смерть: 1) виявлення мотиваційного складника концепту смерть: дослідження етимології імені концепту, що становитиме його ядро; 2) характеристика поняттєвого компонента концепту через аналіз даних словників різних типів (етимологічних, тлумачних); 3) вияв образного та ціннісного складників на матеріалі української літератури ХХ ‒ початку ХХІ століть. Концептуальна метафора є результатом процесу образного переосмислення мотиваційної ознаки; 4) виявлення символьного складника концепту смерть з опертям на відомості словників символів, міфологічних, етнографічних словників і аналізу фактичного матеріалу; 5) аналіз асоціативного складника, який дає вагомі результати для характеристики асоціативних смислових зв’язків та можливість детально дослідити семантичне поле слова; 6) дослідження сценарію концепту (аналіз фактичного матеріалу) для встановлення способів осмислення смерті як події (в динаміці). До ядра концепту залучаено мотиваційний, поняттєвий і ціннісний складники, які є інваріантними для будь-якого концепту, периферію складають образний, символьний і асоціативний складники (варіативна частина концепту).

У другому розділі «Лексикографічно-респондентна об’єктивація концепту смерть» детально проаналізовано мотиваційний та поняттєвий складники концепту смерть, останній авторка класифікує на прямі поняттєві ознаки, виражені словниковими дефініціями імені концепту, та непрямі поняттєві ознаки, які знаходять об’єктивацію через парадигмальні та синтагмальні зв’язки імені концепту. Позитивним є те, що для виявлення динаміки концепту Л. Федорюк використовує численні історичні словники, адже сучасний етап об’єктивації концепту базується на історично сформованих значеннях.

Цікавими є результати вільного та спрямованого асоціативного експерименту, які виявляють епідигмальні ознаки концепту. Лілія Федорюк кваліфіковано описує результати експерименту, зазначаючи спільне та відмінне в асоціаціях різних вікових груп: 11–17 років, 18–25 років та 26–65 років: ядро концепту становлять тематичні групи «життя», «страх», «неприродна смерть», «кінець»; ближня периферія вміщує тематичні групи репрезентацій ознак «спокій», «природна смерть», «горе», «ритуал», «потойбіччя»; віддалена периферія охоплює тематичні групи «вік», «символ», «час», «політично марковані асоціати», «соціально марковані асоціати», «хвороба», «колір», «субкультури». Авторка доходить аргументованого висновку про те, що когнітивні ознаки концепту смерть «життя», «страх», «неприродна смерть», «кінець» домінують на сучасному етапі розвитку мови, на відміну від початкового значення полісемічного слова смерть ‒ «природна, хороша смерть», що підтверджує динамічний характер концепту.

Особливо ґрунтовним та важливим, на наш погляд, є третій розділ «Лексико-семантичні засоби реалізації концепту смерть», у якому детально проаналізовано матеріал художньої літератури ХХ – початку ХХІ століть та виокремлено елементи образного, ціннісного та символьного складників концепту, а також описано сценарій концепту. Аналізуючи фактичний матеріал, дослідниця залучає відомості інших наук – філософії, меди­цини, релігієзнавства, етнографії, що поглиблює спостереження авторки над функціонуванням конкретного мов­ного матеріалу.

За спостереженнями Л. Федорюк над образним компонентом аналізованого концепту, основою концепту­альних метафор живої природи в сучасному українському прозовому дискурсі постають антропоморфні ознаки, що вкотре підтверджує антропоморфізм української когнітивно-мовної картини світу, а серед ознак неживої природи виявлено ознаки стихій, речовинні ознаки, ознаки їжі та артефактів. Ціннісний складник кваліфіковано як визначальний у структурі концепту, адже його наявність відрізняє концепт від інших понять (власне-поняття, значення та ін.), якими оперує сучасна наука, і розкриває найістотніші для певної культури ціннісні домінанти.

Сценарний підхід до аналізу концепту як динамічного утворення дав змогу дослідниці розглянути менталь­но-мовну структуру, що репрезентує знання про стандартну (стереотипну) ситуацію через ланцюг каузально повʼязаних дій, які розгортаються в часі. Сценарій смерті, на думку авторки, розгортається двома векторами – ретроспективний (попередні уявлення про подію) та проспективний (подія загалом). Пані Лілія розглядає два сценарії концепту смерть – емотивний та подієвий, визначаючи перший поширенішим з огляду на чуттєвість як ментальну характеристику української нації, а особливістю подієвого сценарію визначає фіксацію лексем на визначення способів подолання смерті («боротьба», «підтримка», «порятунок», «переховування», «пам’ять», «початок нового життя»). Авторка стверджує, що «основу сценарію концепту смерть становить схема ситуації, яка містить власне-подію, її оцінку й емоційне переживання», однак, на наш погляд, до сценарію аналізованого концепту входить також етап «підготовка до смерті», яка в літературі, особливо у творах Марії Матіос, описана дуже детально (наприклад, виготовлення труни, купівля рушників, сповідь і причастя тощо).

Загальні висновки корелюють із поставленими в роботі метою та завданнями, є виваженими, переконливими, випливають з аналізу конкретного мовного матеріалу та мають важливе теоретичне і практичне значення. Суттєвим доповненням до роботи є додатки, які мають самостійне значення та містять анкету для асоціативного експерименту та структуру концепту смерть як складника української когнітивно-мовної картини світу.

Вважаємо за доцільне ввести елементи зіставлення діади життя – смерть, оскільки саме зіставлення дозволить чітко з’ясувати такі суттєві ознаки концепту, як значущість та інтерпретативність.

Анатолій Загнітко