Стаття.

КОНЦЕПЦІЯ ПОЛЬСЬКИХ ПРИЙМЕННИКІВ ТА ЇХНІХ ЕКВІВАЛЕНТІВ:

ДОСВІД ЛЕКСИКОГРАФУВАННЯ

Рецензія на книгу: LACHUR CZESŁAW. POLSKIE PRZYIMKI WTÓRNE I JEDNOSTKI O FUNKCJI PRZYIMKOWEJ W UŻYCIU REALNYM. MATERIAŁY DO SŁOWNIKA (W ZESTAWIENIU Z JĘZYKIEM ROSYJSKIM). Tom 1: a conto – oprócz. Kępa – Opole: Wydawnictwo NOWIK Sp. j., 2019. 425 s.

У межах функційно-комунікативної лінгвістики в кінці XX ст. – на початку ХХІ ст. увага дослідників спрямована на функції мовних одиниць, типи міжчастиномовних переходів, закономірності граматикалізації у різних мовах. Слов’янські мови в цих аспектах дають багатий і надзичайно цікавий матеріал для дослідження, зокрема і зіставного.

Особливе місце серед праць із функційно-комунікативної лінгвістики, виконаних на матеріалі слов’янських мов, посідає цикл досліджень відомого польського лінгвіста Чеслава Ляхура, присвячений вторинним прийменникам польської мови. Рецензовані матеріали до словника вторинних прийменникових одиниць і комплексів у функції прийменника постали як результат багаторічної праці лінгвіста над теоретичними проблемами статусу і закономірностей утворення польських і російських прийменникових одиниць. Після ґрунтовних теоретичних пошуків закономірним став етап лексикографічного опрацювання з урахуванням сучасних тенденцій словникарства і досвіду укладання граматичних словників подібного типу.

«Матеріали до словника...» Чеслава Ляхура – це практичне втілення вагомих теоретичних результатів, одер­жаних у межах виконання Міжнародного проєкту «Слов’янські прийменники в синхронії і діахронії: морфологія і синтаксис», у якому з 2001 року беруть участь лінгвісти Гродненського державного університету (м. Гродно, Білорусь, керівник – доктор філологічних наук, професор Марія Конюшкевич), Московського державного універ­ситету ім. М. В. Ломоносова (м. Москва, Росія, керівник – доктор філологічних наук, професор Майя Всеволодова), Донецького національного університету (м. Донецьк, зараз Донецького національного університету імені Василя Стуса, м. Вінниця, Україна, керівник – доктор філологічних наук, професор Анатолій Загнітко), Велико-Тирновського університету (м. Велико Тирново, Болгарія, керівник – доктор наук Гого Гочев), Білоруського державного університету (м. Мінськ, Білорусь, керівник – кандидат філологічних наук, доцент Сергій Важнік) та ін.

Найактивнішим учасником цього проєкту з польського боку став професор Чеслав Ляхур. Тому цілком закономірно, що замість традиційної передмови автора у виданні вміщено чотири вступні слова: «До питання про граматику вторинних прийменників» Майї Всеволодової, «Граматика прийменника в мовному просторі» Анатолія Загнітка, «Погляд на опис категорії прийменника» Марії Конюшкевич і «Міжнародний проєкт “Слов’янські прийменники” – нова оригінальна теорія сутності й функціонування слов’янських прийменників» Гого Гочева, у яких розкрито теоретичні засади проєкту, заакцентовано концептуальні положення, а також результати вивчення прийменників та їхніх еквівалентів, отримані на матеріалі російської, української, білоруської і болгарської мов відповідно (с. 11–28).

Макроструктура рецензованих матеріалів до словника є цілком продуманою. Видання побудоване так, щоб запропонувати не тільки багатий і ретельно опрацьований лексикографічний матеріал (с. 85–425), а й увести читача до широкого кола проблем функційної граматики слов’янських мов. Стисло, але водночас глибоко висвіт­лено питання про статус прийменника як особливої службової частини мови і про еквівалент (аналог) прийменника (див. праці Майї Всеволодової, Марії Конюшкевич, Анатолія Загнітка та ін.), механізми переходу до класу прийменників, багатовимірність класифікації вторинних прийменникових одиниць (за структурою, кількістю компонентів, за первинним частиномовним статусом компонентів, за семантикою (типом і підтипом виражених семантико-синтаксичних відношень), за типом керування, за статусом (функційним навантаженням і под.), джерела поповнення прийменникової системи (типи лексем, здатні виступати у функції прийменника), парадигму прийменникових одиниць, досвід лексикографічного опису прийменників у польському мовознавстві та ін. (с. 29–72).

Після викладу теоретичних принципів дослідження прийменникових одиниць уміщено бібліографію (с. 73–82), список скорочень (с. 83), список джерел польського ілюстративного матеріалу і список джерел російського ілюстративного матеріалу (с. 83–84). З урахуванням сучасних досягнень лексикографічних і корпусних досліджень ілюстративний матеріал дібрано з репрезентативних джерел: авторитетних словників, Національного корпусу польської мови (www.nkjp.pl) і Національного корпусу російської мови (www.ruscorpora.ru), що в поєднанні з виваженим теоретичним підходом і ретельно опрацьованою структурою словникової статті забезпечує запропонованій словниковій кваліфікації прийменникових одиниць надійність і вірогідність.

Рецензовані матеріали – це словник інтегрованого типу, що є своєрідним поєднанням елементів граматич­ного, тлумачного, перекладного (двомовного) словника і словника синонімів.

Структура словникової статті охоплює польську реєстрову одиницю; вказівку на іменниково-відмінкову форму слова, з якою сполучається прийменник, подану у квадратних дужках; описове пояснення її семантики; за наявності – прийменники-синоніми; ілюстративний матеріал із наведенням джерела у круглих дужках. Нижче з абзацу запропоновано російський відповідник з усіма аналогічними характеристиками.

Саме зіставний аспект вважаємо незаперечною перевагою запропонованої праці, оскільки кінцевою метою Міжнародного проєкту «Слов’янські прийменники в синхронії і діахронії: морфологія і синтаксис» є зіставлення прийменникових одиниць у різних слов’янських мовах, простеження спільних і відмінних тенденцій, що стосуються не тільки кількості виявлених одиниць, але й їх семантичного наповнення, функційного навантаження, парадигматичних можливостей, потенціалу щодо виникнення нових прийменникових одиниць і под.

Лексикографічний матеріал у цій площині може як підтвердити вже відомі теоретичні положення, так і дати поштовх до нових теоретичних висновків. Зокрема, привертає увагу значний потенціал первинних приймен­ників в утворенні вторинних одиниць, наприклад, польські прийменники do, na, o, od, z та ін. та їхні російські еквіваленти вжито у складі цілого ряду вторинних прийменникових одиниць. Цікавим видається спостереження, що російські прийменникові одиниці досить часто утворюють розлогіший синонімічний ряд, ніж польські відповідники (зокрема, у словниковій статті koło вказано як синоніми w pobliżu, około, російська ж одиниця около має синоніми подле, в районе, близ, возле, рядом с, рядышком с, поблизости, поблизсти к, поблизости от (с. 181–182); пор. польська одиниця łącznie z – razem z, російська одиниця считая с – совокупно с, совместно с, не исключая, с учётом, вкупе с, вместе с, включая, в сочетании с, в корреляции с, в комплексе с, в ансамбле, в совокупности с (с. 199), польська одиниця na uzupełnienie (подано без синонімів), російська одиниця в дополнение – в дополнение к, в дополнение с, в пополнение, в добавок к, в пандан, в пандан к, в пандан с, сверх, помимо (с. 335–336) та ін. Водночас виникає враження, що російські прийменникові одиниці є семантично вужчими і мають стильову маркованість, що, безумовно, потребує подальшої перевірки на мовному матеріалі й коментування дослідника.

Важливою лексикографічною проблемою є багатозначність прийменникових одиниць. Такі прийменники відбито у вигляді різних словникових статей (наприклад, mimo¹ зі значенням допусту, mimo² з просторовим значенням (с. 203–204)) передусім тому, що вони мають різну синонімію і нетотожні відповідники в іншій мові.

Загалом варто відзначити високий науковий рівень прийменникової концепції Чеслава Ляхура, її викінченість, зумовлені загальним спектром й актуальністю поставлених проблем, їхньою ємністю й функційним простором, виразним прикладним спрямуванням.

Глибоке проникнення у складний механізм переходу різних частин мови до класу прийменників, вдумливе осмислення різних типів прийменникових еквівалентів, ретельність і послідовність в опрацюванні словникових статей, справжнє занурення в матеріал польської і російської мов покликані розкрити закономірності вживання вторинних прийменникових одиниць і комплексів у функції прийменника, що засвідчує значущість дослідження Чеслава Ляхура для подальших студій із функційно-комунікативної граматики, зіставної лінгвістики й лексикографії.

Без сумніву, рецензовані матеріали до словника будуть корисними не тільки науковцям, але й перекладачам, а також усім, кого цікавлять проблеми граматики слов’янських мов. З нетерпінням чекаємо виходу другого тому цього непересічного видання.

Анатолій Загнітко,

Ганна Ситар