Стаття.

Наталія Ковалик

УДК 574:504.75:001.891

МЕТОДОЛОГІЯ ФРЕЙМОВОГО МОДЕЛЮВАННЯ

СУБДИСКУРСУ екології та природних ресурсів

Розглянуто методологію фреймового моделювання субдискурсу екології та природних ресурсів в англійській науковій концептосфері. Змодельовано та схарактеризовано цілісну структуру функціонування екологічних підсистем різного ієрархічного рівня. З’ясовано й описано механізм трансформації об’єктивної дійсності в систему структурованих знань у формі концептів.

Ключові слова: дискурс, субдискурс, антропоцентризм, екоцентризм, еколінгвістика, фрейм, об’єктивна дійсність, мовна картина світу, концептуальна картина світу.

Аналізування дискурсу в розрізі когнітивно-дискурсивної парадигми – один із найактуальніших предметів дослідження сучасної лінгвістики. Зарубіжні та вітчизняні мовознавці активно працюють над вивченням різних видів дискурсу. Згадаймо роботи В. Карасика, О. Міхайлової, Т. А. ван Дейка, П. Серіо, А. Кібріка, М. Макарова, Л. Безуглої, В. Бурбело, В. Чернявської, К. Гайленда, Ф. Гроссманна, Ф. Рінк та інших. Науковці ґрунтовно досліджують науковий, політичний, юридичний, релігійний та біблійний, філософський, історичний, рекламний, медичний тощо дискурси. Екологічному дискурсові також присвячено чимало розвідок, але загальні його характеристики вивчені мало. Це й зумовлює актуальність нашого дослідження, адже сьогодні вкрай важливо створити цілісне уявлення про структуру і функціонування екологічних систем різного ієрархічного рівня; формувати сучасний науковий екологічний світогляд, уміння і навички аналізування; визначати екологічну та економічну ефективність впровадження природоохоронних заходів.

Багатоаспектність екологічної проблематики, її складність актуалізує різноманітність підходів до її аналізування, широкий спектр теоретичних рефлексій, форм і способів її осмислення, пошуку шляхів розв’язання проблем, пов’язаних із природоохоронною діяльністю, принципами побудови стратегічних програм і практичних проектів, щоб подолати розбіжності в системі “людина – природа – суспільство”. Такий підхід корелює з основними й загальновизнаними принципами когнітивно-дискурсивної парадигми – антропоцентризм, функціоналізм і міждисциплінарність – у межах якої вивчають конкретні мовні процеси і явища.

Антропоцентризм як особливий принцип дослідження полягає у тому, що наукові об’єкти вивчають за своєю першозначущістю для Людини: за їхнім призначенням, функціями, необхідними, щоб розвивати та вдосконалювати людську особистість, “Людина стає початком відліку в аналізі тих чи інших явищ, вона залучена до цього аналізу, визначаючи його перспективи та прикінцеві цілі” (Kubriakova 212). Саме Людина – центральна постать пізнання світу, центр конструювання універсуму. Антропоцентричний підхід як загальний стиль мислення в усіх стратах пізнання здобуває щораз більше визнання, він є новим витком спіралі в розвитку науки. Панування його принципів споріднює лінгвістику з багатьма іншими сферами знань, адже інтерес до Людини як до центру універсуму та до її потреб знаменує переорієнтацію, що спостерігається в багатьох фундаментальних науках (Kubriakova 212).

Однак чи всі інші сфери знань, окрім лінгвістики, трактують антропоцентризм як домінантний та найперспективніший принцип дослідження?

Антропоцентрична лінгвістика вбачає у мові передусім вияв Людини в усіх сферах її буття – психологічній та соціальній, індивідуальній та типовій, навчальній та професійній тощо. Зацікавленість мовою корелює із зацікавленістю проблемами її носія і користувача, оскільки “неможливо пізнати мову, не пізнавши її меж, не звернувшись до її творця – Людини, конкретної мовної особистості” (Karaulov 8). Сучасне мовознавство пов’язує мовленнєву діяльність з усіма іншими видами людської діяльності, що об’єктивують її особистісно-орієнтований та антропоцентричний характер. Антропоцентричний підхід іноді протиставляють комплексним системним дослідженням. Втім, на нашу думку, це протиставлення в аспекті гуманітарного знання не можна вважати актуальним, оскільки людський чинник не протиставляють, а залучають до дослідження.

Логічно, що антропоцентрична парадигма у природокористуванні – надважлива, особливо в епоху глобалізації, оскільки взаємини Людини і Природи будуються за правилами, які встановлює Людина. Опановуючи закони природи, підкорюючи їх своїм потребам, опираючись на власний розум, соціальну організацію і технологічну могутність, Людина вважає себе вільною від тиску більшості сил, які діють у живій природі. Вони не поширюються на неї, хоча й відіграють вторинну роль стосовно законів життя людей. У рамках цього підходу вважають, що якщо вищий культурний рівень і технічна озброєність Людини, то менша її залежність від Природи, а закони природи не можуть і не повинні заважати економічному зростанню, науково-технічному й соціальному прогресові людства (Karaulov).

Проте існує й інший погляд на взаємини Людини та Природи, що визначають як екоцентризм: Людина як біологічний вид значною мірою перебуває під контролем головних екологічних законів і у взаєминах із природою змушена й повинна приймати її умови (Pechchei 37). Екоцентризм розглядає розвиток людського суспільства як частину еволюції природи, де діють закони екологічних меж, незворотності й відбору.

Отже, антропоцентризм ґрунтується на уявленнях про “людську винятковість”, протиставленні Людини Природі, тоді як екоцентризм – на розумінні коеволюції Людини і Біосфери. Вищу цінність представляє гармонійний розвиток Людини і Природи, а характер взаємодії людини з природою визначається “екологічним імперативом”: дозволено лише те, що не порушує у природі екологічної рівноваги (Commoner).

Тому актуальність дослідження визначається посиленою увагою до пошуку екологічної рівноваги у природі, що є основою сучасної стратегії формування та реалізації екологічної політики; необхідністю докладніше вивчити теоретичні передумови для екологічних досліджень у лінгвістиці на засадах міждисциплінарного синтезу. Новизна розвідки мотивована тим, що сьогодні не зафіксовано досліджень, присвячених цілісному вивченню субдискурсу екології та природних ресурсів (Ecology and Natural Resources Subdiscource) в англійській науковій концептосфері.

Об’єкт дослідження – субдискурс екології та природних ресурсів. Предмет дослідження – фреймове моделювання та лінгвокогнітивні характеристики субдискурсу екології та природних ресурсів.

У статті дотримуємося робочої гіпотези про те, що субдискурс екології та природних ресурсів (Ecology and Natural Resources Subdiscource) можна розглядати як суперфрейм, що є важливим складником внутрішньосистемної ієрархічної структури комплексного фрейму “екологічний дискурс (Ecological Discource)”.

Тому мета статті – змоделювати і схарактеризувати цілісну структуру уніфікованого субдискурсу екології та природних ресурсів, щоб створити комплексне уявлення про будову і функціонування екологічних підсистем різного ієрархічного рівня. Адже лінгвокогнітивне моделювання мови не лише один із ключових напрямів сучасної філології, а й найоптимальніший механізм моделювання окремих типів дискурсу, що не тільки фіксує поняття в певній структурі, а й показує взаємозв’язок між ними.

Як зазначалося вище, одним з основних і загальновизнаних принципів когнітивно-дискурсивної парадигми є міждисциплінарність. Саме ідея міждисциплінарного синтезу стала теоретичною передумовою виникнення екологічних досліджень у лінгвістиці. Тому з’явилася можливість прийти до узагальнень, що дали змогу розширити межі лінгвістики як дисципліни. Звідси виникнення таких маргінальних наук, як соціолінгвістика, психолінгвістика, лінгвокультурологія, лінгвістична психологія, лінгвостатистика тощо. Саме за принципом міждисциплінарного синтезу сформувався й один із наймолодших та перспективних наукових напрямів у мовознавстві – еколінгвістика, як “симбіоз соціальної, психологічної та філософської течій у лінгвістиці” (Nurusheva).

У лінгвістиці немає єдиного підходу до трактування поняття “еколінгвістика”. Учені пропонують різновекторні визначення цієї лінгвістичної категорії, яку вперше 1979 року, у друкованій формі (але у значенні “середовище, у якому циркулює мова”), було вжито у працях американського психолога Курта Сальцинґера, а французький лінгвіст Клод Ажеж 1985 року використав цей термін на позначення поняття “зникнення мов” (Steffenson). Згодом це поняття модифікувалося, і сьогодні термін “еколінгвістика” використовують на позначення тих наукових досліджень, що “поєднують екологію з лінгвістикою”.

Ключовим поняттям еколінгвістики вважають “екологічний дискурс”. Воно виникло внаслідок “співпраці” еколінгвістики та дискурсознавства. Когнітивний підхід до екологічного дискурсу головно здійснювався в аспекті вивчення процесів метафоризації (Н. Красильнікова, О. Іванова), при визначенні лінгвокогнітивних особливостей комунікації у сфері екології (І. Розмаріца), місця екологічного дискурсу в когнітивно-комунікативній парадигмі знань (З. Ломініна), аналізі екологічної етики журналу “The Ecologist” у контексті глобалізаційних процесів у соціальних комунікаціях (Т. Бондаренко), дослідженні дискурсивних структур екологічної тематики в лінгвістичному та правознавчому аспектах (Є. Хітарова), проведенні когнітивно-дикурсивного аналізу міжгалузевої екологічної термінології (І. Гусєва) тощо.

Застосування когнітивного підходу до вивчення екологічного дискурсу дає змогу виявити засоби впливу на аудиторію під час здобування знань про стан навколишнього середовища; реконструювати вписане в дискурс ставлення до довкілля; дізнатися, завдяки яким мовним явищам людина здобуває екологічні знання про правильне ставлення до навколишнього середовища та раціональне використання набутого досвіду. Адже у процесі ознайомлення з об’єктивною дійсністю / Objective Reality у свідомості людини (точніше, у її лінгвістичній свідомості / Linguistic Consciousness) утворюється мовна картина світу / Linguistic World Picture (із вербальним складником та образами), що унікальна для кожної окремої людини, кожної мови (Tatsenko 209).

Концептуальна система, або ж концептуальна картина світу / Conceptual World Picture, репрезентована низкою концептів у свідомості людини, що у вигляді структурованих знань відтворює уявлення про довкілля і результати внутрішнього рефлексивного досвіду людини. Концептуальна картина світу фіксує інформацію, що надходить у мовній формі та невербальним шляхом і ототожнюється з концептосферою (Selivanova 302), оскільки пізнання світу потребує нових мовних знаків для точнішого або повного позначення невідомого або зміненого феномену (Рис. 1).

Традиційно в лінгвістичній літературі під поняттям “картина світу” розуміють: “семантичний і лексичний склад мови. Щодо першого, то МКС – це загальна, інтегральна картина, сукупність усього мовного змісту. Ця картина відносно постійна, оскільки еволюціонує в часі. Щодо другого – це специфічні риси семантики мови, які диференціюють її від інших мовних систем… Питання ускладнюється й тим, що ані інтегральний, ні диференційний аспекти не отримали чіткого визначення. Сутність мовної картини світу по різному досліджують у мовознавстві – від максимального зближення мовної та концептуальної картин світу до особливого відображення світу в кожній мові… Відображаючи об’єктивний світ, людина фіксує результати пізнання в слові…” (Simonok 11–12). Структуризація знання про світ, на думку багатьох дослідників, акумулюється в певних одиницях – концептах (Степанов 1975; Попова, Стернін 1999).

Сьогодні в лінгвістиці концептуальну та мовну картину світу вивчають за різними напрямами та різною методикою. Зокрема аналізують внутрішню форму слова, його парадигматичні й синтагматичні відношення, систему метафоричних перенесень, образів й асоціацій тощо (див. наприклад, Арутюнов 1999; Балашов 1998; Гак 1998; Ілюхіна 1998; Колесов 2000; Льовонтіна, Шмельов 1999; Маковський 2001; Степанов 2001та ін.). Проте багато з цих проблем, як і раніше, дискусійні й маловивчені.

Концептуальна картина світу, на відміну від мовної, – це не лише система понять про сукупність реалій довкілля, а й система смислів, втілена в ці реалії через слова-концепти. Концептуальна картина світу існує у вигляді концептів, що утворюють концептосферу, а мовна картина світу – у вигляді значень мовних знаків, що утворюють сукупний семантичний простір мови.

Семантично поняття “мовна картина світу” вужче за поняття “концептуальна картина світу”, оскільки лише найважливіші концепти мають мовне вираження. І мовна, і концептуальна картини світу лише відображають об’єктивну дійсність (Рис. 1). Ідея про концептуальну природу мислення людини, процес пізнання нею об’єктивної реальності покладена в основу сучасної когнітивної лінгвістики (Simonok 279–281).

Щоб унаочнити побудову концепта, лінгвісти часто використовують спосіб систематизації інформації у вигляді фрейму. Фреймова структура точніша, чіткіша та виразніша. У когнітивній лінгвістиці категорія фрейму посідає одну з центральних позицій. Фрейм використовують, щоб аналізувати різні мовні явища. Він – найважливіша модель репрезентації знань у когнітології. До слова, ідея фреймових мереж у когнітивну лінгвістику була запозичена з мови комп’ютерного програмування. Загальну ідею фреймового способу подання знань сформулював американський дослідник теорії штучного інтелекту, філософ Марвін Лі Мінський. У праці “Фрейми для представлення знань” (1975) учений визначає фрейм як “статичну, інформаційну структуру даних, необхідних для презентації стереотипних ситуацій у голові людини” (Minskii 241). Теорія фреймів, за М. Мінським, передбачає таке: “Людина, намагаючись пізнати нову для себе ситуацію, або по-новому подивитися на уже звичні їй речі, відсортовує зі своєї пам’яті певну структуру даних, які називають фреймами. Ці фрейми людина частково видозмінює за допомогою окремих деталей (слотів) так, щоб адаптувати їх для розуміння ширшого класу явищ або процесів” (Minskii 258).

Відомо, що за ієрархічною організацією виокремлюють: 1) прості або базові фрейми, які демонструють найзагальніші принципи категоризації організації вербалізованої інформації та 2) складні або комплексні фрейми – когнітивні структури, утворені внаслідок інтеграції кількох базових фреймів (Zhabotinskaiia 83).

У рамках цього дослідження зосередимо увагу на комплексних фреймах, що за ступенем внутрішньосистемної інтеграції поділяють на низку суперфреймів – структури найвищого рівня когнітивної семантики, які складаються з таких когнітивних категорій, як: 1) мегафрейми – концептуальні структури, які складаються з двох інтегрованих фреймів; 2) макрофрейми, які передають різнобічну інформацію про способи розгортання макроконцепту, що об’єднує різнотипні події в широкому розумінні цього слова, включаючи всі їхні видозміни й модифікації;

3) субфрейми – такі, що належать до нижчих рівнів когнітивної структури, які зазвичай містять лише частину інформації (відношення “частина/ціле”) та

4) мікрофрейми, що містять знання про конкретні поодинокі ситуації.

Усі перелічені вище типи фреймів утворюють фреймові мережі – концептуальні моделі, що підтримують дистантний міжфреймовий зв’язок, поєднані тематикою та компонентами (об’єктами чи суб’єктами). Зауважмо, що фреймова мережа може бути різноструктурною залежно від матеріалу дослідження, тобто вона може структуруватися різними типами фреймів у будь-якій комбінації (Poliuzhyn 82).

На підтвердження робочої гіпотези про те, що субдискурс екології та природних ресурсів розглядають як суперфрейм та він є важливим складником внутрішньосистемної ієрархічної структури комплексного фрейму “екологічний дискурс”, подаємо схему первинного фреймового моделювання досліджуваного субдискурсу в англійській науковій концептосфері, яку ми розробили (Рис. 1).

Водночас ця схема візуалізовує описаний вище механізм трансформації об’єктивної дійсності, яку сприймає свідомість людини, у систему структурованих знань у формі концептів, які в мовній формі та невербальним шляхом ототожнюють з концептосферою (Рис. 1).

Наведене на рисунку дає підстави змоделювати у формі фреймової мережі первинну конструкцію суперфрейму “екологія та природні ресурси”, який ієрархічно розподіляємо на вісім мегафреймів, а саме: 1) мінерально-сировинні ресурси / Mineral Resources; 2) водні ресурси / Water Resources; 3) земельні ресурси / Land Resources; 4) біологічні ресурси / Biological Resources; 5) лісові ресурси / Forest & Wildlife Resources; 6) рекреаційні ресурси / Recreation Resources; 7) кліматичні ресурси / Climatic Resources та 8) космічні ресурси / Space Resources.

Отже, за допомогою методики фреймового моделювання побудовано первинну концептуальну модель субдискурсу екології та природних ресурсів, відтворену у вигляді розгалуженої системи з фреймовою структурою, що наголошує на системності досліджуваного матеріалу через ключові поняття, які діють усередині кожної конкретної системи.

Запропоноване дослідження – це початковий етап у спробі цілісного вивчення субдискурсу екології та природних ресурсів в англійській науковій концептосфері. Увагу закцентовано на моделюванні та характеристиці цілісної структури субдискурсу екології та природних ресурсів, щоб створити комплексне уявлення про будову і функціонування екологічних підсистем різного ієрархічного рівня. Описано та схематично зображено механізм трансформації об’єктивної дійсності, яку сприймає свідомість людини, у систему структурованих знань у формі концептів. Визначено та виокремлено, дотримуючись робочої гіпотези, суперфрейм “екологія та природні ресурси / Ecology and Natural Resources” як важливий складник внутрішньосистемної ієрархічної структури комплексного фрейму “екологічний дискурс / Ecological Discource”.

Перспективу подальших досліджень субдискурсу екології та природних ресурсів вбачаємо у використанні феноменологічної методології, що ґрунтується на метафізичних принципах “суб’єктивного моделюванні довкілля” (“Metafizyka Vidsutnosti” 34). Адже феноменологічне світоспоглядання в англомовному екологічному дискурсі, на нашу думку, – один із найперспективніших напрямів сучасної лінгвометодології, що уможливить логічну послідовність й адекватність цього дослідження шляхом суб’єктивної інтерпретації отриманих результатів.

References

Commoner, Barry. The Closing Circle: Nature, Man, and Technology. New York: Knopf, 1971. Web. 20 Feb. 2017.

Karaulov, Yurii. Russkii Yazyk I Yazykovaia Lichnost (Russian Language and Linguistic Identity). Moskva: Nauka, 1987. Print.

Kubriakova, Elena. “Evoliutsiia Lingvisticheskih Idei vo Vtoroi Polovinie XX vieka (Opyt Paradigmaticheskogo Analiza) / (Evolution of Linguistic Ideas in the Second half of the 20th Century (Experience of Paradigmatic Analysis)”. Yazyk i Nauka kontsa XX vieka (Language and Science of the late 20th Century). Moskva: Institut Yazykoznaniia RAN, 1995. Print.

Metafizyka Vidsutnosti (Metaphysics of Absence). Literaturoznavcha Entsyklopediia (Literary Encyclopedia). Ed. by Yurii Kovaliv, Kyiv: VTs Akademiia, 2007 (2). 34. Print.

Minskii, Marvin Li. Freimy dlia Predstavlieniia Znanii (Frames for Representing Knowledge). Moskva: Energiia, 1979. Print.

Nurusheva, Diana. “Ekolingvistika kak Razdiel Yazykoznaniia (Ecolinguistics as a Branch of Linguistics)”. Fundamentalnyie Issledovaniia (Fundamental Research) 5/4 (2014): 890–893. Web. 12 Feb. 2017.

Pechchei, Aurelio. Cheloviecheskiie Kachestva (The Human Quality). Moskva: Progress, 1985. Print.

Poliuzhyn, Mykhailo. “Typolohiia i Analiz Kotseptiv (Typology and Concepts Analysis)”. Inozemna Filolohiia: Ukrainskyi Naukovyi Zbirnyk (Foreign Philology: Ukrainian Scientific Collection of Articles) 121 (2009): 80–89. Print.

Selivanova, Olena. Suchasna Linhvistyka: Terminolohichna Entsyklopediia (Modern Linguistics: Terminological Encyclopedia). Poltava: Dovkillia-K, 2006. Print.

Simonok, Valentyna. “Linhvopravova Kartyna Svity: Suchasni Problemy Linhvistyky ta Inshomovnoi Dydaktyky (Linguistic and Legal World Picture: Contemporary Issues of Linguistics and Foreign Languages Didactics)”. Kharkiv: NTMT, 2012. Web. 25 Mar. 2017.

Steffenson, Sune Vork. Editorial: The Ecology of Language and the Ecology of Science. Language Sciences. Elsvier, 2013. Academia. Web. 15 Feb. 2017.

Tatsenko, Nataliia. “Teoretychni Zasady Antropotsentryzmu Movnyh Innovatsii (Theoretical Basis of Linguistic Innovation of Anthropocentrism)”. Visnyk Zhytomyrskoho Universytetu im. Ivana Franka (Bulletin of Ivan Franko Zhytomyr University). Zhytomyr: ZhDU im. Ivana Franko, 2006. 208–211. Print.

Zhabotinskaiia, Svetlana. “Kontseptualnyi Analiz Yazyka: Freimovyie Seti (Conceptual Analysis of Language: Frame Networks)”. Mova (Language) 9 (2004): 81–92. Print.