Стаття.

Ірина Царьова

ORCID: https://orcid.org/0000-0002-1939-7912

DOI 10.31558/1815-3070.2020.39.8

УДК 81’367.633

ЛІНГВОЦЕНТРИЧНИЙ АСПЕКТ ЮРИДИЧНОГО ТЕКСТУ

Розглянуто лінгвоцентричний аспект складання процесуальних актів кримінального судо¬чинства. Визначено й систематизовано мовностилістичні особливості юридичних текстів. Формально-лінгвістичний метод дозволив опрацювати норми чинних КК та КПК Ук-раїни, підготувати низку пропозицій щодо вдосконалення юридичних текстів України. Установлено, що процес мовної діяльності носіїв мови опредметнюється в текстах, ство-рених за різними моделями, у яких неоднаково реалізується потенціал дериваційного функціонування слова.

Ключові слова: процесуальний акт, термінологія, фахова мова, юридична конструкція, юридична мова.

Постановка наукової проблеми та її актуальність. Держава не може існувати без налагодженого управлінського механізму, який би забезпечував гармонійний розвиток та функціонування правової системи суспільства. Основу цього механізму складають правові акти, «робота» над якими передбачає врахування мовних особливостей, що стали предметом вивчення юридичної лінгвістики. Видова класифікація нормативно-правових актів свідчить не тільки про структурну ієрархію та складність будови законодавства, але і про відповідну структурованість правил юридичної техніки, що застосовуються відповідно до потреб підготовки того чи того виду документів: наказу, рішення, розпорядження, правила, інструкції, положення тощо.

Відомо, що в розвитку державотворення важлива роль відводиться на-ціональній фаховій мові й термінології, оскільки саме через енциклопедії, словники, національні галузеві та термінологічні стандарти, правові акти, кодекси, статути відображається наукове, культурне і соціально-економічне надбання держави (Рицар 87). На рівні граматики, морфології та синтаксису юридична мова значно повторює ознаки загальнонаціональної мови, відріз-няючись від неї лише своїм лексичним компонентом та функціями. Оновлен-ня правової системи загалом призвело до виникнення труднощів модифікації понятійного апарату. Ефективність виконання закону залежить від того, на-скільки зрозуміло сформульовано юридичний текст.

Юридичний текст утворює зміст, спрямований на формулювання норм законодавства та регулювання і контроль суспільних відносин. Маючи політичні, суспільно-культурні та економічні підстави реалізації мети юридично-го тексту, визнаємо, що право функціонує у сфері вже сформованих соціальних відносин, значень і смислів, залучаючи ті з них, які ефективно використовуються як інструменти контролю. Отже, юридичний текст – це інтелекту-альна діяльність у сфері права з логічною структурою, яка може бути розгорнута у взаємному зв’язку: мета-результат. Усі процесуальні акти склада-ються в конкретній правовій ситуації з обов’язковим дотриманням певних правил-вимог, які реалізуються у передбаченій законом процесуальній формі. В умовах збільшення обсягу законотворчості, упровадження нового за-конодавства в життя держави великого значення набуває оформлення процесуальних актів і техніка їх викладу.

Аналіз досліджень проблеми. Сучасний етап розвитку юридичної лінгвістики характеризується посиленою увагою до проблем семантики. Дисертації в українському мовознавстві присвячені як діахронічному, так і синх-ронічному аналізові юридичної лексики та термінології. Історичні та істо-ріографічні їх аспекти досліджено у працях Б. Р. Стецюк «Юридична лекси-ка кримінально-процесуального права Гетьманщини» (Стецюк 1999), М. Б. Вербенєц «Юридична термінологія української мови: історія станов-лення та функціонування» (Вер¬бенєц 2004), Н. С. Трач «Українська правни-ча термінологія у ХХ ст.» (Трач 2009), М. М. Паночко «Розвиток українсь-кої юридичної термінології в Західній Україні (1772–1919)» (Паночко 2013); галузеві аспекти права вивчали Т. В. Лепеха «Лексико-семантичні та словот-вірно-структурні особливості судово-медичної термінології» (Лепеха 2000), О. В. Шпильківська «Українська термінологія фінансового права: семантич-ний, дериваційний та функціональний аспекти» (Шпиль¬ківська 2010), Л. Є. Гапонова «Формування української криміналістичної термінології» (Гапонова 2012), Р. І. Монастирська «Термінологія цивільного законодавст-ва в системному і семасіологічному аспектах (на матеріалі Цивільного кодек-су України)» (Монастирська 2012), П. Є. Луньо «Термінологія конституцій-ного права України: історія становлення та системна організація» (Луньо 2014).

Мета і завдання. Метою статті є розгляд лінгвоцентричного аспекту складання процесуальних актів кримінального судочинства. Для досягнення поставленої мети заплановано реалізувати такі завдання: визначити й систематизувати мовностилістичні, структурні вимоги до цього типу юридичних текстів.

Об’єкт і предмет дослідження. Мова законодавства відіграє величезну роль у формуванні законодавчого стилю і створенні текстів права, служить засобом передачі інформації про зміст правових приписів. Яскравими зраз-ками юридичного стилю є процесуальні акти кримінального судочинства, які стали об’єктом дослідження. Предметом дослідження є юридична констру-кція процесуальних актів кримінального судочинства та шляхи її удоскона-лення.

Наукова новизна. Уперше в юридичній лінгвістиці розглянуто сучасні проблеми лінгвоцентричного аспекту творення текстів процесуальних актів кримінального судочинства та осучаснено мовностилістичні правила щодо їх підготовки.

Теоретична і практична цінність отриманих результатів. Викладені положення, узагальнення, висновки та рекомендації мають загальнотеорети-чне значення для юридичної лінгвістики та є підґрунтям для подальших нау-кових розробок.

Опис фактичного матеріалу та методів, застосованих у процесі аналізу. Методологічною основою є система загальнонаукових і спеціальних методів, які застосовуються в юридичній та лінгвістичній науках. Формально-лінгвістичний метод дав змогу опрацювати норми чинних КК та КПК України, підготувати низку пропозицій щодо вдосконалення юридичних текстів України.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування результатів до-слідження. Лінгвоцентричний (терміноцентричний або класифікаційно-структурний) аспект – розгляд лексичних, граматичних, фонетичних, стиліс-тичних одиниць тексту. Кожна структурна одиниця процесуального акту кримінального судочинства має відповідати позначуваному поняттю. Від уміння правильно застосувати мовні засоби та обґрунтовано викласти власну позицію багато в чому залежить успіх правової комунікації.

Юридична техніка у правотворчості містить у собі методики роботи над текстами нормативно-правових актів, прийоми найдосконалішого викладу думки законодавця (інших суб’єктів правотворчості) у статтях нормативно-правових актів, вибір найдоцільнішої структури кожної з них, термінології і мови, способи оформлення змін, доповнень, повного або часткового скасу-вання, об’єднання нормативно-правових актів тощо. Вона забезпечує юридичну досконалість нормативних документів (Скакун 510). Юридична конструкція є одним з важливих елементів правотворчої техніки та способом впорядкування суспільних відносин, надання їм під час аналізу точності і чіткості. У сфері правотворчості використання юридичних конструкцій полегшує формулювання нормативних розпоряджень, надає нормативно-правовим актам чіткості, логічності, послідовності, забезпечує формальну визначеність права. Гранично концентроване вираження умов реалізації но-рми права покладене в основу формулювання однієї правової норми, а може об’єднувати декілька (правопорушення об’єднує поняття адміністративне – кримінальне – цивільне – трудове – міжнародне).

Правозастосування Кримінально-процесуального кодексу України (далі КПК) залежить від досконалості його змісту і форми. У КПК України є знач-на кількість невдалих з погляду чіткості, точності, зрозумілості, відповідності нор¬мам української літературної мови термінів, терміносполук і формулю-вань, які потребують перегляду:

1) калькування: дача показань (ч. 4 ст. 167, ч. 1 ст. 176) – від рос. дача показаний – відповідно до норм української мови правильно надання по-казів / свідчень (СЮТ 41); вищестоящий прокурор (ч. 3 ст. 227, ч. 4 ст. 235), нижчестоящий суд (ч. 4 ст. 41, ч. 2 ст. 23-2), вищестоящий суд (ч. 2 ст. 339) – від рос. нижестоящий, вышестоящий – має бути вищий прокурор (СЮТ 36), суд вищої інстанції або суд вищого рівня (як у ч. 1 ст. 36); на про-тязі допиту (ч. 1 ст. 300) – від рос. на протяжении – має бути протягом допиту; в дальшому захворів (ст. 316) – від рос. в дальнейшем – має бути надалі або у подальшому захворів (НРУСД 104); відмітка в протоколі (ст. 146, ч. 4 ст. 426) – від рос. отмет¬ка в протоколе. Слово відмітка має значення «позначка», а слово позначка – «знак». Правильно позначка – у документі – запис, штамп і т. ін., які засвідчують, установлюють що-небудь (СУМ, 6, 823); помітка –письмовий знак, напис, позначка (СУМ, 7, 127); сумніви і протиріччя (ч. 1 ст. 409) – від рос. противоречие – має бути супе-речності; в якості захисника (ч. 4 ст. 44) – від рос. в качестве защитника. Є якість товару / продукту, якість комерційна. У цьому випад¬ку необхідно вда-тися до конструкції «як хто» – як захисник (Пономарів 154);

2) наявність синонімічних дублетів термінів в одному реченні / одній статті: адвокат – захисник (ст. 44). Відповідно до правил юридичної техніки, в одному реченні / одному тексті правового акта не рекомендовано вживати сино¬німічні терміни.

3) неправильне вживання прийменників: по місцю роботи (ч. 2 ст. 92), по поданню (ч. 3 ст. 23-1), по закінченні допиту / слідства (ч. 2 ст. 307, ч. 3 ст. 417); при наявності (ч. 2 ст. 190, ч. 1 ст. 434), при необхідності пред’явити (виявити, проведення) (ч. 1 ст. 175, ч. 1 ст. 193, ч. 2 ст. 196), при умові (ч. 2 ст. 194), при яких обставинах (ч. 1 ст. 188); по яких обвинуваченнях підсудний виправданий, а по яких – засуджений (ч. 7 ст. 335). Відповідно до норм української мови, має бути за місцем роботи; за поданням; після закін-чення допиту, слідства; за наявності; за необхідності пред’явити, виявити; за умови; за (певних) обставин, за якими обвинуваченнями підсудний виправ-даний, а за якими – засуджений і підсудного засуджено – виправдано;

4) Невиважене вживання видових варіантів дієслова / дієслівних форм: вислухує покази / пояснення (ч. 6 ст. 143, ч. 5 ст. 419), заслухують вирок стоячи (ч. 2 с. 341) / вислуховує покази /пояснення, заслуховують вирок;

5) уживання канцелярської лексики: даний злочин (ч. 9 ст. 335), дана справа (ст. 37), дана особа (ст. 133). У статтях слово даний ужито у значенні «цей», тому має бути цей злочин, ця особа;

6) неправомірне уживання понять: виділення справи про неповнолітнього (ч. 1 ст. 439) (справа про кого?). Правильно виокремлення справи про злочин неповнолітнього (справа про що?);

7) неуніфіковане використання термінів: 1) вирок – це рішення ... про винність або невинність особи (п. 12 ст. 32), невинність виправданого (ч. 7 ст. 334) – винуватість або невинуватість засудженого (ч. 2 ст. 369). Правиль-ним буде вживання термінів винуватість / невинуватість; 2) відбуття покаран-ня (ч. 1 ст. 407) – у назві ст. 407 ужито відбування покарання. Отже, замість відбуття використовувати виразніше і точніше синонімічний відповідник відбування; 3) мотивована постанова (ст. 124, ч. 2 ст. 196) – вмотивована пос-танова (ч. 3, 5 ст. 177, ч. 4 ст. 190); 4) на додаткове розслідування (ст. 281) – для додаткового розслідування (ч. 2 ст. 276) – для провадження додаткового розслідування (ч. 1 ст. 273). Правильно вживати уніфіковане терміносполу-чення для провадження додаткового розслідування; 5) у вигляді позбавлення волі (ч. 2 ст. 17, ч. 1 ст. 338) – у виді позбавлення волі (ч. 3 ст. 7-3, ч. 2 ст. 334). Уживають за аналогією з ро¬сійським словосполученням в виде ли-шения свободы. Російському словосполученню в виде чего в українській мові відповідає у вигляді чого (РУС 146). Отже, точніше уживати терміносполу-чення у вигляді позбавлення волі;

8) уживання пасивної лексики: дорослі підмовники (п. 6 ч. 1 ст. 433) – має бути підбурювачі (СЮТ 185);

9) уживання ненормативних слів: 1) зноситися між собою (ч. 3 ст. 167), де зноситися – входити в стосунки, переговори, установлювати зв’язки з ким-небудь; спілкуватися (СУМ, 3, 671). Пропонуємо вживати замість зноси-тися словосполуку спілкуватися між собою; 2) речові докази повернуті воло-дільцеві, законним володільцям (ч. 4 ст. 80, п. 5 ч. 1 ст. 81) – має бути власник, власникові (Пономарів 49);

10) порушення норм узгодження: 1) неузгодженість у роді останнього ком¬понента словосполучення з попереднім: притягнення особи як обвинува-ченого (ст. 131, 133). Як бачимо, слово особа жіночого роду, а слово обви-нувачений – чоловічого. Має бути притягнення особи як обвинувача; 2) неузгодженість форм множини-однини: одночасно вживається всіх мож-ливих заходів (ч. 3 ст. 97). Слово вживається використано в однині, а слова всі можливі заходи – у множині. Має бути одночасно вжито всіх можливих заходів;

11) уживання тавтологічних конструкцій: забезпечення безпеки (ч. 2 ст. 43, ч. 2 ст. 43-1) – пропонуємо гарантування безпеки (СЮТ 129);

12) інтелектуальна неточність: дипломатична недоторканість (ч. 3 ст. 3) – недоторканність особи / житла (ст. 14, ст. 14-1). Слово недоторканість має значення «непорочний, чистий, цнотливий», а недоторканність – «охороняється законом від посягань від кого-небудь» (НТСУМ 839). Отже, має бути недоторканність дипломатична, особи / житла. У юрис-пруденції чітко визначено поняття власності, складником якого є володіння, і поняття майно. Володіння означає і «володіти», і «те, що є чиєю-небудь власністю (земля, майно тощо)» (ВТСУМ 156). Власність – і «майно, на-лежне кому-, чому-небудь», і «належність чогось кому-, чому-небудь із пра-вом розпоряджатися» (ВТСУМ 151). Слово майно – це «речі, які комусь належать за правом власності» (СУМ 598).

13) неуніфіковане написання: частина друга статті 76 (ч. 4 ст. 404) –

частина 2 і 3 статті 74 (ч. 1 с. 405-1); не пізніше десяти днів (ч. 2 ст. 447) – до 30 діб (ч. 4 ст. 447).

Головною вимогою змісту закону є регулювання відносин, які є предме-том будь-якої галузі права (у законі не повинно міститися протиріч, і він також не повинен суперечити системі законодавства загалом). Текст закону має містити всі три елементи норми права: гіпотезу, диспозицію і санкцію. «Гіпотеза – це частина норми, яка вказує на конкретні фактичні життєві обставини (події, дії людей, сукупність дій, факти), за яких норма вступає в дію ... Диспозиція ... вказує на правила поведінки, яким повинні підкорятися суб’єкти, якщо вони виявились причетними до умов, виокремлених у гіпотезі ... Санкція – це своєрідний елемент норми права, можливе покарання, якщо суб’єкти не виконують приписи диспозиції чи заохочення за здійснення рекомендованих дій» (Булаков 25).

Результатом пошуку синтезованих моделей юридичних конструкцій є вияв проміжних механізмів породження тексту, що має початкову двопланову природу: мовне пізнання, внутрішню форму, ономасіологічні категорії (Голев 1995), ментально-лінгвальний комплекс. Оскільки закон є офіційним документом вищої юридичної сили, то для нього характерна визначена структура: частина; розділ; глава; стаття. Суб’єкт активності – мова як само-стійна детермінувальна і саморегулювальна матерія (і відповідно текст у сво-їй супозиції виявляє потенції саморозвитку) (Голев 7). Денотативні семи, які відображають зв’язки і відношення предмета з іншими, відступають на дру-гий план, але не зникають повністю. Ця залишкова багатоозначальність, пов’язана з денотатом предмета, створює нестійке положення якісної ознаки в структурі лексичного значення. На основі парадигматичного зв’язку із спільнокореневими прикметниками кваліфікативна семантика на -ичн(ий), -ічн(ий) є не просто значенням. У структурі лексичного значення таких прик-метників відбувається висування на передній план абстрактних означальних компонентів, пов’язаних зі значенням мотивувальних іменників: диплома-тичний (ухильний); терористичний (насильницький); фактичний (дійсний); стратегічний (важливий); юридичний (правовий).

Слово залежить від вищої одиниці, від синтаксичного цілого (реалізується функція-залежність), і водночас кожне похідне слово є метою. Але реалізація потенцій, закладених у слові, відбувається через індивіда, через його інтенції, що передбачає можливість використання антропологічної моделі для виявлення закономірностей дериваційного функціонування слова, зокрема, для доведення різних типів його функціональності. Внутрішня форма слова, за визначенням О. І. Блінової, є усвідомленням носіями мови зв’язку звучання і значення (Блинова 27), що дає змогу в низці робіт з вивчення явищ лексичної мотивації використовувати свідчення мовної свідомості як лінгвістичного джерела. До того ж реалізація дериваційного потенціалу сло-ва залежить не тільки від його системних властивостей, але і від типу мовної свідомості: ідеалістичного, культурного і матеріалістичного, технічного, або налаштованого на «етимологічну довіру» й «етимологічний скепсис» (Го-лев). Звідси намічається дві тенденції вживання спільнокореневих слів у тексті, пов’язаних з активним їх використанням або з прагненням до їх усунення як тавтологічних помилок. Ми все ж уважаємо, що «зовнішнє у власне лінг-вістичних моделях – лише сигнал для включення механізму реалізації потен-цій, суб’єкт – лише «вмикач»» (Голев 7). Тому ми використовуємо результати мовленнєвої діяльності носіїв мови як реальну дійсність, яка надає об’єктивний матеріал для власне лінгвістичних досліджень, і вважаємо, що процес мовної діяльності носіїв мови опредметнюється в текстах, створених за різними моделями, у яких по-різному реалізується потенціал дериваційно-го функціонування слова. Тут ми звертаємося до мовної свідомості, мовного «чуття» судді, прокурора, адвоката як перших реципієнтів вихідного тексту для обґрунтування значущості лексико-дериваційного ряду: хабароодержу-вач ≈ хабарник; хабародавець ≈ хабарник. Суб’єкт по-різному визначений в назві Розділу ХVІІ Особливої частини КК України, у статтях і навіть в їх частинах. У назві ст. 3684, що передбачає дії не лише «хабародавця», а й «хабароодержувача», невиправдано використано слово «підкуп». Диспозиції статей сконструйовані неоднотипно, вони громіздкі та заплутані. У них наве-дено різні переліки таких суб’єктів, що не є вичерпними, міститься вказівка на інших осіб, які надають публічні послуги, проте загального визначення таких осіб у законодавстві немає. Ознаку злочину «прохання» щодо неправомірної вигоди через недбалість законодавця передбачено у частині статті, за якою відповідає «хабародавець». Із законодавчими недоліками пов’язані й недоліки правозастосування. Через наявність у назві ст. 3684 слова «підкуп» хибне враження, нібито предметом злочину, передбаченого в цій статті, не можна вважати «хабар-подяку» (що без попередньої домовленості надається вже після вчинення дій).

Неофіційне визначення відповідного суб’єкта злочину заважає судам за-сто¬совувати ст. 3684 у випадках, коли вказівка на конкретний різновид юри-дичних норм відсутня, тому замість ст. 3684 часто застосовують ст. 354 КК України. Особу, яка надає публічні послуги, іноді плутають зі службовою особою; в такому разі відповідне діяння кваліфікують не за ст. 3684, а за ст. 368 КК України. Оскільки деякі практики помилково вважають, що особа, яка надає публічні послуги, також є службовою, то в окремих випадках лю-дину притягують до кримінальної відповідальності за сукупністю неслужбового та службового злочинів. Правозастосовники позбавлені можливості притягувати особу, яка надає публічні послуги, до відповідальності за про-хання неправомірної вигоди.

Ми не знаємо, чи помічає юрист лексико-дериваційний ряд, чи усвідом-лює його актуальність. Покладаємося на мовну інтуїцію як сполучну ланку між несвідомим і свідомістю. Вона є тим моментом у процесі вираження, який сам не усвідомлюється, але призводить до усвідомлення несвідомого. Тут реакція юриста зумовлена об’єктивними (закладеними в мові і тексті) і суб’єктивними (залежними від тексту закону і самого юриста) причинами.

Висновки та перспективи дослідження. Аналіз лінгвоцентричного аспекту юридичного тексту, який використовується для висвітлення поняття «юридична конструкція», дозволяє визначити її як сукупність правил вико-ристання засобів, прийомів та способів для створення, скасування та упорядкування процесуальних актів кримінального судочинства. Найбільшу групу принципів юридичної конструкції складають правила викладу текстів право-вих актів, серед яких розрізняють мовні правила (загальнолігвістичні правила, правила використання окремих засобів мови, стилістичні правила), пра-вила викладення змісту актів, правила формування структури актів (правила розподілення нормативного матеріалу всередині акта за структурними елементами, правила оформлення заголовків акта та його структурних елементів). Робота з удосконалення норм чинного кримінально-процесуального за-конодавства України повинна враховувати вимоги як власне права та законотворення, так і правила лінгвістики. Проведене дослідження відкриває пе-рспективу подальших досліджень визначення потенційних синтаксичних параметрів сучасного юридичного тексту, тобто показників, за якими об’єктивують специфіку синтаксичної організації будь-якого функціонально-го стилю.

Література

1. Блинова О. И. Явление мотивации слов. Томск, 1984. 192 с.

2. Бодуэн де Куртенэ И. А. Избранные труды по общему языкознанию: В 2 т. М., 1963. 391 с.

3. Булаков О. Н. Законодательная техника и законодательный процесс в Российской Федерации (правила конструирования закона) : учеб. пособие. М. : Изд-во Московской гу-манитарно-социальной академии, 2002. 176 с.

4. Вербенєц М. Б. Юридична термінологія української мови: історія становлення і фун-к¬ціонування : автореф. дис. ... канд. філол. Наук : 10.02.01. Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка; Ін-т філології. К., 2004. 20 с.

5. Гапонова Л. Є. Формування української криміналістичної термінології : автореф. дис. ... канд. філол. Наук : 10.02.01. Запоріжжя : Запорізький нац. ун-т, 2012. 18 с.

6. Голев Н. Д. К построению теории деривационной лексикологии (функционально-динамический аспект). Динамическая лингвистика. Краснодар, 1995. 89 c.

7. Лепеха Т. В. Лексико-семантичні та словотвірно-структурні особливості судово-ме-дичної термінології : автореф. дис. ... канд. філол. наук : 10.02.01. Дніпропетровськ, 2000. 19 с.

8. Луньо П. Є. Термінологія конституційного права України: історія становлення та системна організація : автореф. дис. ... канд. філол. Наук : 10.02.01. Львів, 2014. 20 с.

9. Монастирська Р. І. Термінологія цивільного законодавства в системному і семасіо-логічному аспектах (на матеріалі Цивільного кодексу України) : автореф. дис. ... канд. філол. наук : 10.02.01. Дніпропетровськ, 2012. 20 с.

10. Паночко М. М. Розвиток української юридичної термінології в Західній Україні (1772–1918 рр.) : автореф. дис. ... канд. філол. наук : 10.02.01. ДВНЗ «Прикарпат. нац. ун-т ім. Василя Стефаника». Івано-Франківськ, 2013. 20 с.

11. Пономарів О. Культура слова: мовностилістичні поради: навч. посіб. 2-е вид., сте-реотип. К.: Либідь, 2001. 240 с.

12. Рицар Б. Про досвід термінологічної праці в Україні. Українська термінологія і су-часність. K., 2001. Вип. 4. C. 87.

13. Скакун О. Ф. Теорія держави і права: підручник. 2-е вид. / пер. з рос. Харків : Кон-сум, 2005. 656 с.

14. Стецюк Б. Р. Кримінальний процес у правовій системі Гетьманщини : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01 / Харк. нац. ун-т внутр. справ. Харків, 2008. 21 с.

15. Трач Н. С. Українська правнича термінологія у XX ст. : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 10.02.01 / Чернів. нац. ун-т ім. Ю. Федьковича. Чернівці, 2009. 20 с.

16. Шпильківська О. В. Українська термінологія фінансового права : автореф. дис. ... канд. філол. наук : 10.02.01 / Нац. пед. ун-т ім. М. П. Драгоманова. К., 2010. 22 с.

 Список джерел ілюстративного матеріалу

1. Великий тлумачний словник сучасної української мови / упорядник В. Т. Бусел. Київ, Ірпінь, 2007.

2. Новий російсько-український словник-довідник юридичної, банківської, фінансової, бухгалтерської та економічної сфери: близько 85 тис. слів / уклад. С. Я. Єрмоленко та ін. К. : Довіра, 1998. 783 с.

3. Новий тлумачний словник української мови: У 4 т. / уклад.: В. В. Яременко, О. М. Сліпушко. К. : Вид-во «Аконіт», 1999. Т. 2: Ж–О. 912 с.

4. Русско-украинский словарь: В 3 т. 2-е изд., исправл. К. : Гл. редакция УСЭ, 1984. Т. 2: Н-приять. 924 с.

5. Словник української мови : в 11 т. К. : Наук. думка, 1970.

6. Словник юридичних термінів (російсько-український) / уклад.: Й. Андерш, В. Вин-ник, А. Красницька та ін. К. : Юрінком. Редакція «Бюлетень законодавчої та юрид. практики України», 1994. 322 с.

7. Лингвистический энциклопедический словарь / ред. В. Н. Ярцева. М., 1990.