Стаття.

Юлія Зоріна

DOI 10.31558/1815-3070.2019.37.20

УДК 81’373.21(477.44)

ТОПОНІМІКА ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ (НА МАТЕРІАЛІ ВЛАСНИХ НАЗВ ПОСЕЛЕНЬ)

Статтю присвячено аналізові походження та структурно-семантичного значення назв поселень Він­ницької області, проаналізовано топоніми адміністративно-територіальних одиниць регіону дослідження, ви­світлено теоретичні засади топоніміки, проведено класифікацію топонімів за суфіксами, виявлено закономір­ності поширення географічних назв Вінницької області.

Ключові слова: топоніми, ойконіми, антропоніми, доойконімний рівень деривації, ойконімний рівень деривації.

The article is devoted to the analysis of the origin and structural and semantic meaning of the names of the settlements of Vinnytsia region, the toponyms of the administrative-territorial units of the investigated region were analyzed, the theoretical principles of the toponymics were highlighted, the classification of toponyms by suffixes was made, the peculiarities of geographical names distribution of Vinnytsia region were revealed.

Key words: toponyms, oikonym, anthroponym, pre-oikonym level of derivation, oikonym level of derivation.

Постановка наукової проблеми та її актуальність. У сучасній ономастичній науці впродовж останніх десятиліть виникає потреба у вивченні структурних компонентів і походження топонімів. Вивчення походження місцевих назв дає можливість чіткіше уявити складні взаємовідносини і взаємозв’язки людини та природи. Тим паче, сьогодні в Україні триває активне відродження національної самосвідомості народу, характерна тенденція повернення до культурної спадщини попередніх поколінь.

Інтерес до географічних назв свого краю зумовив вивчення топонімів Вінницької області. Актуальність дослідження полягає у тому, що сучасний розвиток географії відзначається інтенсивним зростанням тих її пред­метних галузей і напрямків, які мають міждисциплінарний характер. До таких міждисциплінарних напрямів треба віднести й топонімічні дослідження, у становленні яких значну роль відіграють мовознавство, історія, гео­графія, соціологія, математика, картографія тощо.

Аналіз попередніх досліджень. Важливим етапом у вивченні ойконімії України стали праці Ю. Карпенка, видані впродовж 1964–1966 рр. трьома випусками: «Топоніміка гірських районів Чернівецької області», «Топо­німіка центральних районів Чернівецької області», «Топоніміка східних районів Чернівецької області». У 1973 р. автор опублікував книжку «Топонімія Буковини», у теоретичній частині якої описано становлення ойконімії цього краю, а в другій – практичній – подано словник гідронімів краю.

Одним із перших дослідників Поділля був історик Н. Молчановський, який у 1885 році видав «Нарис відомостей про Подільську землю до 1434 р.». Подільський край досліджували М. Симашкевич («Историко-географический и этнографический очерк Подолии», «Римський католицизм та його ієрархія на Поділлі»), кілька десятків праць з історії та етнографії Поділля залишив дослідник М. Яворовський: «Нарис з побуту сільських священиків Подільської єпархії», «Матеріали до історії Брацлавського староства», «История гражданской и цер­ковной жизни Подолии» та ін.

Історія Поділля знайшла відображення також у дослідженнях видатного українського історика, археолога, етнографа В. Антоновича: «Очерки истории Великого княжества Литовского до половины ХV ст.», «Моногра­фии по истории Западной и Юго-Западной России», «Грановщина – эпизод из истории Брацлавской Украины».

Не оминув увагою подільського краю і найвидатніший український історик – М. Грушевський: 1894 року він видав монографію «Барское староство, исторические очерки: ХV–ХVІІІ в.в.».

Певний інтерес для дослідників Поділля становлять праці відомого польського вченого Ю. Сіцінського: «Исторические местности Подолии и их достопримечательности», «Нариси з історії Поділля», «Археологическая карта Подольской губернии».

Для вивчення Поділля важливе наукове значення мають історико-краєзнавчі дослідження В. Гульдмана: «Подольская губерния. Опытъ географическо-статистического описания», «Населенные места Подольской гу­бернии».

Щодо дослідження території Східного Поділля (Вінниччини), треба зазначити, що саме у ХХ–ХХІ ст. з’яв­ляються історичні, географічні, краєзнавчі монографії: Д. Малакова «По Брацлавщине: от Винницы до Туль­чина»; О. Мальченка «Укріплені поселення Брацлавського, Київського і Подільського воєводств: XV – середина ХVІІ ст.»; О. Дана, В. Кривошеї «Вінниччина козацька: Історія Вінницького козацького полку», Н. Павликівської «Географічні терміни в мікрогідронімії Вінниччини» та ін.

Сучасні топонімічні дослідження обов’язково базуються на дослідженнях з археології, історії, географії, палеонтології, без яких топоніміка не мала б необхідного наукового підґрунтя.

Метою дослідження є детальне вивчення, аналіз і класифікація топонімів Вінницької області. Основні завдання дослідження: висвітлити теоретичні засади топоніміки; провести класифікацію топонімів за суфіксами; проаналізувати топоніми адміністративно-територіальних одиниць регіону дослідження.

Об’єктом нашого дослідження стали топонімічні назви Вінницької області.

Предметом дослідження є закономірності формування найменувань поселень Вінниччини на різних етапах історичного розвитку, їх структурні та семантичні особливості.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що здійснено спробу глибокого вивчення топонімів Він­ницької області, пояснення принципів номінації та причин походження власних назв геооб’єктів краю, а також динаміки їх змін у часі.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування результатів дослідження. Оскільки географічні назви мають лінгвістичну природу, то спостерігаємо тісний зв’язок топоніміки з мовознавчими науками: ономастикою – наукою про виникнення та поширення власних назв; історичною лінгвістикою; етимологією – наукою, що вивчає походження слів; семантикою; морфологією; фонетикою та діалектологією.

Правильно пояснити ту чи іншу назву, розкрити її смислове значення і походження – означає отримати важливу інформацію про минуле свого краю: його природні умови, економіку, етнічний склад населення, істо­ричні події тощо. Ця особливість географічних назв використовується в історичних та географічних досліджен­нях для реконструкції ландшафтів минулого, вивчення особливостей освоєння території, виявлення зниклих ареалів рослин чи тварин. Але щоб одержати таку поглиблену інформацію, потрібно досліджувати їх сукупність, сформовану під впливом характерних географічних або історичних умов.

На численних прикладах дослідження територій переконуємося, наскільки географічні назви пов’язані з особливостями місцевості, відображають її характер, при тому не лише у фізичному, а й економіко-географічно­му плані. Цю закономірність В. Ніконов сформував так: топоніміка відображає не лише географічне середовище, а й ставлення суспільства до нього. Людина відзначає в середовищі насамперед ті аспекти, які на цей час най­важливіші для неї, для її діяльності та існування. Таким чином, топонім – це соціальне явище, яке не просто відображає властивості об’єкта, а подає їх крізь призму людського уявлення про об’єкт, розкриваючи реалії ко­лишньої матеріальної і духовної культури населення (Nikonov). Топонімія – це система понять, які формувалися впродовж певного історичного часу. В мовознавстві географічні назви нерідко є єдиним свідченням давно зниклих мов, а в інших випадках, складаючи частину мовного багатства народу, дають можливість виявити важ­ливі факти історичної фонетики, граматики, словотворення.

При дослідженні топоніміки не можна обійтися і без кількісно-статистичного аспекту вивчення місцевих назв. Важливість кількісного фактора надзвичайно велика при виявленні складу топонімів. Вертикальне (діахро­нічне, стратиграфічне) і горизонтальне (просторове) вивчення топонімів (топонімічних типів) із застосуванням кількісно-статистичного аспекту дає змогу з’ясовувати межі різних ареалів, визначати шляхи просторового про­сування топонімічної моделі впродовж віків, а також встановлювати зв’язки і взаємозалежність динаміки з соці­ально-історичними та природно-географічними умовами формування етносів та націй.

При опрацюванні топонімії Вінниччини важливе значення мають картографічні матеріали. Назви населе­них пунктів Східного Поділля ХІХ ст. досить повно фіксуються в «Карте Подольской губернии» В. Гульдмана (кінець ХІХ ст.); «Карте Подолии» Н. Петрова (1891 р.); «Карте Юго-Восточного Подолия ХV–ХVІІІ вв.» М. Гру­шевського.

Територія Східного Поділля належить до найдавніше заселених земель України. Перші згадки про назви населених пунктів досліджуваного регіону зафіксовано історичними джерелами та документами з ХІІ ст., однак системне фіксування топонімів Східного Поділля починається лише з ХІV ст. Відсутність повнішого джерель­ного матеріалу не дозволяє точно встановити час виникнення того чи іншого поселення; ми говоримо лише про їх першофіксацію в певному столітті.

У писемних пам’ятках ХІV ст. під час дослідження нами виявлено 19 ойконімів. Топоніми Вінниччини ХІV ст. за структурно-словотвірною будовою є різними. Вони утворені за допомогою архаїчних суфіксів -ич-і,

-івц-і, -инц-і, -ів, що дозволяє нам віднести їх виникнення до давньоукраїнського періоду. Найчисельніше пред­ставлена серед першофіксацій ХІV ст. модель ойконімів на -ів. Твірними основами всіх назв поселень вказаного типу є антропоніми слов’янського походження: Гвоздів, Гнатків, Зозів, Іванів, Кліщів, Кацмазів, Колюхів, Левків, Маянів, Немирів, Новофастів, Супрунів, Стрижаків, Тиврів, Торків, Уланів, Шендерів, Шпиків, Шумилів, Яришів. Наступними є відпатронімні утворення на -ичі, -івці, -инці (Вишківці, Голинчинці, Івашківці, Івонівці, Микулинці, Левківці, Ориничі, Перепільчинці, Почапинці, Рогинці, Соколинці) та ойконіми на -иця (Бронниця, Вінниця, В’язо­виця, Новоселиця, Човновиця, Яблуновиця).

Ойконімія Вінницької області ХVІ ст. представлена вже 204 топонімами. Збільшилося число ойконімів на -івці, -инці, -ів, -ин, -и/-і, а ще утворень на -івка. Як і в ХV ст., у ХVІ ст. на території Східного Поділля найпродуктивнішими були відпатронімні ойконіми на -івці, -инці. Другими за кількістю фіксацій у документах ХVІ ст. є ойконіми із суфіксами -ів, -ин (Бабин, Левків, Лип’ятин, Лопатин, Пиків, Супрунів, Торків, Ялтушків). Тенденцію до збільшення виявляють ойконіми із суфіксом -івк-а (Верхівка, Гавришівка, Іванівка, Михайлівка, Морозівка, Ободівка, Петрашівка, Северинівка, Юрківка).

У писемних джерелах ХVІІ ст. нами виявлено 507 топонімів, що існували на території Вінниччини, з них 303 назви – першофіксації вказаного періоду. Ойконімія досліджуваної території ХVІІ ст. презентується як утво­реннями з архаїчними суфіксами -івц-і, -инц-і, -ів, -ин, -иц-я, і новішими топонімами на -івка, -ище, -ка, склад­ними та складеними назвами. Вперше в ойконімії ХVІІ ст. з’являються утворення на -иха (Дзвониха, Зюбриха) та утворення на -чик (Станіславчик). Найпродуктивнішими вже третє століття поспіль залишаються назви поселень із суфіксами -івц-і, -инц-і. Друге місце за кількістю фіксацій посіли ойконіми на -івка. Ойконіми на -ів, -ин посідають третє місце.

Ойконімійна система Східного Поділля ХVІІІ ст. репрезентується 18 словотвірними моделями, більшість з яких бере свій початок ще з попередніх століть. Збільшилася у ХVІІІ ст. продуктивність топонімів на -івка,

-ище, конфіксальних утворень, складних та складених назв, ойконімів, утворених шляхом топонімійної метонімії. Вперше засвідчені в ойконімії Вінниччини ХVІІІ ст. відтопонімні утворення (Мурафа – гідронім р. Мурафа та ін.) Найпоширенішою словотвірною моделлю ойконімії Східного Поділля у ХVІІІ ст. стали утворення на -івка – 167 назв. Мінімальною кількістю одиниць в ойконімії Східного Поділля ХVІІІ ст. представлено конфіксальні утворення, назви поселень на -иха, -чик.

Ойконімійна система Східного Поділля ХІХ ст. вже повністю сформована. Словотвірні моделі, характерні для ойконімів ХІХ ст., беруть свій початок з попередніх століть і, відповідно, знайшли своє відображення в на­ступному, ХХ ст. Загалом ойконімія Вінниччини ХІХ ст. репрезентується 19 словотвірними моделями та нара­ховує 990 одиниць. Незначною кількістю назв поповнилися у ХІХ ст. групи ойконімів із суфіксами -ець, -иц-я,

-ищ-е (Вороновиця, Вербовець, Глинянець, Погребище, Яланець).

Нами виявлено 1 748 ойконімів, які існували на території Вінниччини у першій пол. ХХ ст. Найпоширені­шою словотвірною моделлю є назви поселень із суфіксом -івк-а (Берестівка, Кальнишівка, Северинівка, Чупри­нівка). Незначною кількістю прикладів у першій половині ХХ ст. представлені назви на -ець, -иця, -ище, -ани

(-яни), -иха (Яструбиха, Лани, Лучинець, Городище).

Ойконімійна система Вінниччини другої половини ХХ ст. також характеризується значними змінами. Продовжується вилучення окремих назв населених пунктів через перейменування їх або об’єднання з іншими поселеннями.

Вивчивши поширення найпродуктивніших словотвірних моделей ойконімів Вінниччини за століттями, можемо сказати, що територія досліджуваного регіону заселялася нерівномірно й неодночасно. Так, найбільш заселеною, за даними писемних пам’яток ХVІ ст., виявилася центральна та північно-західна частина Східного Поділля. ХVІІ ст. характеризується вже більшою густотою заселення названої території, а також з’являються по­селення на сході та півночі області. В наступних століттях вже значно розширюється заселеність території краю.

Назви поселень на -івці, -инці, -ів, -ин, -и / -і у ХVІ–ХХ ст. локалізуються здебільшого в центральних, північних та західних районах. Ойконіми Східного Поділля із суфіксом -івк-а, які ще у ХVІ ст. були непродук­тивними, починаючи з ХVІІ ст., розміщуються на досліджуваній території рівномірно.

Залежно від походження особових власних назв, що лежать в основі відантропонімних топонімів Віннич­чини, останні поділяємо на дві основні групи:

1) ойконіми зі слов’янськими особовими назвами в основах;

2) ойконіми з християнськими іменами в основах (Іванів, Василівка, Леськове, Маркуші).

Першу групу ойконімів своєю чергою поділяємо на три підгрупи:

а) ойконіми зі слов’янськими автохтонними композитними іменами в основах (Брацлав, Станіславчик);

б) ойконіми зі слов’янськими автохтонними відкомпозитними іменами в основах (Балин, Біївці, Вишківці);

в) ойконіми зі слов’янськими автохтонними відапелятивними особовими назвами або пізнішими прізвиська­ми в основах (Берестівка, Зозулинці, Носиківка).

Серед відантропонімних ойконімів найбільший відсоток складають назви поселень зі слов’янськими авто­хтонними відапелятивними особовими назвами чи пізнішими прізвиськами в основах. Менш чисельною є група відантропонімних ойконімів із християнськими власними іменами. Нечисленною є група ойконімів із слов’ян­ськими автохтонними відкомпозитними іменами в основах.

Ойконіми Східного Поділля відапелятивного походження залежно від семантики базових назв, що були твірними основами для їх утворення, поділяємо на такі групи:

а) ойконіми, що походять від загальних назв на означення рельєфу;

б) ойконіми, що походять від загальних назв на означення типу поселення;

в) ойконіми, в основах яких є назви на означення гідрооб’єктів.

Назви населених пунктів Вінниччини відтопонімного походження поділяємо на дві групи:

1) відтопонімні ойконіми, що утворилися від гідронімів;

2) відтопонімні ойконіми, що утворилися від відомих уже назв населених пунктів.

У документах ХІV–ХХ ст. в ойконімії Східного Поділля зафіксовано лише 9 відпатронімних назв із суфіксом -ич-і (-евич-і, -ович-і): Виперсовичі, Вороновичі, Станковичі та ін.

Назви поселень на -івці, -инці є найпродуктивнішою словотвірною моделлю Вінниччини, складають 217 одиниць. Мотивувальними для цих ойконімів були однойменні патронімні назви. Ойконіми досліджуваної моделі, виявлені нами на території Вінницької області, ми поділяємо на дві основні групи:

1) назви поселень, що утворилися від християнських імен (Іванівці, Йосипівці, Кузьминці, Михайлівці, Савинці);

2) назви поселень, що утворилися від слов’янських імен (Гулівці, Носівці, Котюжинці, Ситківці та ін.).

Одним з найдавніших типів географічних назв населених пунктів на слов’янських землях є ойконіми на

-ани, -яни. Назви поселень Східного Поділля досліджуваної моделі є малочисельною групою – всього 19 ойко­німів. Аналіз ойконімів на -ани, -яни, виявлених нами на території Вінниччини, показав, що більшість з них походить від родинних і патронімних назв, утворених від слов’янських відапелятивних або християнських осо­бових імен (Біляни, Капустяни, Вендичани, Петримани); другими за кількістю фіксацій у писемних джерелах є локально-етнічні назви (Горяни, Долиняни, Забіляни).

На території Східного Поділля виявлено 162 назви населених пунктів на -и / -і, які, за Д. Бучком та В. Ко­тович, вважаємо відродинними ойконімами. За походженням їх етимонів ці назви поділяємо на дві групи:

1) ойконіми, в основі яких лежать християнські імена (Данилки, Петрані);

2) ойконіми, в основі яких лежать слов’янські автохтонні відкомпозитні і прості відапелятивні особові імена або ж пізніші прізвиська (Будьки, Круги, Ходаки) (Buchko, Kotovych).

До первинних назв населених пунктів відносимо ойконіми, утворені від безсуфіксних та суфіксальних апе­лятивів шляхом топонімійної метонімії. Виявлено 97 таких назв на території Вінницької області. Твірними осно­вами для ойконімів, що виникли шляхом топонімійної метонімії, були насамперед географічні терміни – назви об’єктів, що відображали особливості місцевості: Горби, Озеро, Рів, Яр, а також назви споруд, будівель: Гуральня, Доярня; назви земельних ділянок певного призначення: Левада, Лука, Степок; назви, які вказували на тип посе­лення: Городок, Хатки та ін.

Конфіксальні утворення Східного Поділля репрезентуються всього 11 назвами населених пунктів. Усі вони є відапелятивними топонімами, утвореними префіксально-суфіксальним способом, тобто за моделлю «префікс + іменна основа + суфікс «-а» і, відповідно, вказують на місце розташування населеного пункту: Забужжя, Загребелля, Закриниччя.

До архаїчних слов’янських ойконімних утворень належать назви поселень із формантом -ищ-е (-ищ-а), які вказують на місце знаходження того, що назване в основі. На території Східного Поділля ця модель є мало­продуктивною. Виявлено лише 14 топонімів на -ище (-ища): Городище «місце, де колись був город», Криничища «місцевість, де були криниці», Слободище «місце, де колись була слобода» та ін.

Серед назв поселень Вінниччини доойконімного рівня деривації близько 1 % становлять утворення з суфіксом -иця. Історичними документами зафіксовано 20 топонімів названого типу. Утворювалися ойконіми на -иця від гідронімів (В’язовиця, Гопчиця, Окниця), від антропонімів різного походження (Варшиця, Вороновиця, Оляниця), а також від апелятивів (Вінниця, Кісниця).

Група ойконімів Східного Поділля на -ець (-ов-ець) нараховує 24 одиниці. Більшість з них є відгідронім­ними за походженням: Вербовець, Крикливець, Яланець. Незначна частина назв аналізованої моделі – це від­топонімні деривати, утворені за допомогою суфікса -ець (-ов-ець, -ин-ець): Лучинець < НП Лука, Соколець < НП Сокіл, Яструбинець < НП Яструбна або ж відапелятивні утворення: Грабовець < апел. граб, Дубовець < апел. дуб, Мшанець < апел. мох (< мъхъ).

До первинних відносимо відтопонімні ойконіми, що утворилися шляхом семантичного перенесення назви відомого географічного об’єкта на нововиникле поселення. Ойконімія Вінницької області репрезентується 28 від­гідронімними назвами населених пунктів: Вільшанка, Десна, Джурин, Мурафа та ін.

До назв поселень ойконімного рівня деривації відносимо ойконіми на -ів, -ин, -івка, -иха, а ще назви по­селень, що походять від субстантивованих атрибутів, складні та складені назви, назви поселень з демінутивними суфіксами, пам’яткові назви.

Назви поселень на -івка належать до найчисленніших ойконімів Східного Поділля. Більшість з них (402 назви) утворено від антропонімів, які мотивуються слов’янськими автохтонними відапелятивними особо­вими назвами або пізнішими прізвиськами: Балабанівка, Грабівка, Дяківка. Ойконімів на -івка, твірні основи яких походять від слов’янських автохтонних відкомпозитних особових імен, на досліджуваній території дуже мало (14 назв): Байківка, Радівка, Станилівка. Група назв поселень на -івка з християнськими іменами в основах нараховує 226 одиниць: Василівка, Лукашівка, Мартинівка, Тодорівка, Федорівка.

На території Вінниччини засвідчено немало складних і складених назв: Антонопіль, Білопілля, Лисогірка; Великий Степ, Новий Животів, Польова Лисіївка. Незначна кількість назв поселень є утвореннями на -иха: Дзвониха, Кайдачиха; на -щина (-ччина): Заливанщина, Лінеччина; на -чик (-ик): Лучинчик, Станіславчик; мало­чисельними є ойконіми з посесивним значенням у формі Р. в.: Білецького, Гунька; пам’яткові назви: Ворошилове, Некрасове, Шевченкове.

Продуктивним для ойконімії досліджуваного регіону є творення назв населених пунктів шляхом субстан­тивації прикметників найчастіше середнього та жіночого родів: Високе, Лозове; Біла, Садова; рідше – чоловічого: Камінський, Дністровський.

Структурно-словотвірний аналіз назв населених пунктів Вінниччини показав, що більшість з них (1 555 оди­ниць) є вторинними, тобто назвами ойконімного рівня деривації. Первинні ойконіми складають групу з 604 одиниць.

Висновки й перспективи подальших розвідок. Отже, в нашому дослідженні здійснено вичерпний опис ойконімійної системи Вінниччини, зокрема простежено розвиток цієї системи й окремих словотвірних моделей топонімів досліджуваного регіону впродовж вказаного періоду. Для встановлення часу виникнення конкретних моделей топонімів, дослідження морфологічних і словотвірних змін, що мали місце в процесі вживання назв поселень, ми використовували дані літописів, люстрацій, архівний та картографічний матеріали. В роботі до­сліджено стан ойконімії України та наявні класифікаційні схеми назв поселень, визначено продуктивність у словотворенні назв поселень різних лексико-семантичних груп.

Зроблений нами структурно-словотвірний аналіз ойконімії Вінниччини від ХІV до ХХ ст. дав можливість простежити становлення і розвиток топонімних моделей назв поселень досліджуваного регіону, з’ясувати про­дуктивність та просторову локалізацію конкретних словотвірних типів назв населених пунктів, встановити се­мантичні та словотвірні моделі, що презентуються у межах ойконімії Східного Поділля.

References

1. Babyshyn, Stepan. “Toponimika v shkoli (Toponymics at school)”. Кyiv: Radianska shkola, 1962. 121. Print.

2. Barabokha, Nataliia and Andrii Matsenko. “Toponimichnyi slovnyk-dovidnyk Ukrainy (Toponyms dictionary of Ukraine)” Melitopol: LLC “Militopol publishing house”, 2004. 92. Print.

3. Buchko, Dmytro. “Vidrodynni oikonimy polsko-ukrinskoho pohranychchia (family – originated oykonyms of Poland–Ukraine border territory) “Visnyk of Lviv University” Ser. philologer, 2004. Num. 34. P. II. 18–23. Print.

4. Vinnytsia information portal. Vinnytsia Regional Library named after K. A. Timiriazev "Lityn District". 3. Print.

5. GOST 7.12.93 “Bibliographic record. Abbreviations of Russian language words, General requirements and rules”. 18. Print.

6. Humetska, Lukiia “Narys slovotvirnoii systemy ukrainskoi aktovoi movy XIV–XV stolittia (Essay on the word-formation system of the Ukrainian formal language of the XIV–XV centuries)”. Кyiv: Publishing House of the Academy of Sciences of USSR, 1958. 298. Print.

7. Dashkevych, Yaroslav “Skhidne Podillia na kartakh XIV stolittia (Eastern Podillia on maps of XIV century). Heohrafichnyi factor v istorychnomu protsesi (Geographic factor in the historical process) Кyiv: KHU, 1990. 155–169. Print.

8. Dashkevych, Yaroslav “Skhidne Podillia na kartakh XVI stolittia (Eastern Podillia on maps of XVI century)”. Historical and geographical research in Ukraine. Kyiv: Naukova dumka, 1992. 13–21. Print.

9. Denysyk, Hryhorii. “Pryrodnycha heohrafiia Podillia (Natural geography of Podillya)”. Vinnytsia: EkoBiznes­Tsentr. 1998. 184. Print.

10. Denysyk, Hryhorii “Podilske Pobuzhzhia (Pobuzhizha of Podillia)”. Vinnytsia: EkoBiznesTsents, 1999. 96. Print.

11. Dorosh, Mykola. “Vytoky. Pryzabuti storinky nashoii istorii. Khmilnyk district (Origins Forgotten pages of our history. Khmilnyk district)”. Кyiv. 2011. 324. Print.

12. Dorosh, Mykola “Toponimichnyi dovidnyk Khmilnytskoho raionu (Toponymics reference book of Khmilnyk district)”. Кyiv, 2001. 68. Print.

13. DSTU HOST 7.1:2006 “Bibliografichnyu zapys. Bibliografichnyi opys. Zahalni vymohy ta pravyla skladannia (Bibliographic record. Bibliographic description. General requirements and rules of assembly)”. Kyiv: Derzhstandart Ukrainy (State standard of Ukraine). 2007. 48. Print.

14. “Istoriia mist I sil Ukrainskoi RSR. Vinnytska oblast (History of cities and villages of the Ukrainian SSR. Vinnytsia region)”. Kyiv,: Institute of the Academy of Sciences of the Ukrainian SSR, 1972. 775. Print.

15. Kruhliak, Yurii. “Imia vashoho mista: Pokhodzhennia nazv mist i smt URSR ( Name of your city: The origin of the names of cities and urban-type settlement of USSR)” Kyiv: Naukova dumka, 1978. 265. Print.

16. Kruhliak, Yurii. “Imia vashoho mista (Name of your city)” Kyiv: 1978. 152. Print.

17. Koval, Alla. “Znaiomi neznaiomtsi (Familiar strangers)”. Кyiv. 2001. 144. Print.

18. Koval, Alla “Znaiomi neznaiomtsi. Pokhodzhennia nazv poselen Ukrainy (Familiar strangers. The origin of the names of settlements in Ukraine)”. Kyiv: Lybid, 2001. 302. Print.

19. Korduba, Myron “Zemlia ie svidkom mynuloho: Geografichno nazvy iak istorychne dzherelo (Earth is a witness of the past: Geographical names as a historical source)”. Lviv, 1924. 67. Print.

20. Korduba, Myron “Shcho skazhut nam nazvy osel? (What do the names of the house tell us about?)”. Lviv, 1938. 22. Print.

21. Kotovych, Vira. “Pokhodzhenia nazv naselenykh punktiv Drohobychchyny (naukova versii) (Origin of the names of settlements of Drohobych region (scientific versions))”. Drohobych: Posvit. 2012. 88. Print.

22. Nikonov, Vladimir. “Vvedeniie v toponimiku (Introduction to toponymy)”. Moscow: Nauka, 1965. 174. Print.

23. Pavlykivska, Nataliia. “Slovnyk mikrohidronimiv Vinnytchyny (Dictionary of microhydronyms of Vinnytsya)”. Кyiv, 2013. 260. Print.

24. Stelmakh, Hryhorii. “Istorychnyi rozvytok silskykh poselen na Ukraini (Historical development of rural settlements in Ukraine)”. Кyiv, 1964. 230. Print.

25. Stryzhak, Oleksii. “Pro shcho rozpovidaiut heohrafichni nazvy (What are the geographic names tell about?)”. Кyiv: Naukova dumka, 1967. 127. Print.

26. Yanko M. T. “Toponimichnyi slovnyk Ukrainy: Slovnyk-dovidnyk (Dictionary of toponyms of Ukraine): Dictionary-reference”. Kyiv: Znannia, 1998. 430. Print.