Стаття.

НОВІ ВИМІРИ ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНОСТІ

Рецензія на монографію: Дзера Оксана. Біблійна інтертекстуальність і переклад : англо-український контекст : [монографія]. – Львів : ЛНУ імені Івана Франка, 2017. – 475 с.

Аналізоване дослідження Оксани Дзери вперше в лінгвістичних пошуках презентує кваліфіковану спробу систематизувати й класифікувати актуалізації біблійного інтертексту в біблійному та позабіблійному просторах, окреслити способи їхнього відтворення іншою мовою й особливості рецепції іншою національною лінгвокультурою, внутрішнього наповнення останньої цими просторами, закономірностями їх актуалізації. Теоретична значущість праці цілком логічно мотивована тим, що в ній «(а) доповнено теоретичні положення біблієзнавства, перекладознавства, теолінгвістики та лінгвоконцептології з урахуванням можливих варіантів перекладу інтертекстуальних одиниць на основі актуалізації системи екстра- та інтралінгвістичних чинників та із залученням ключових теоретичних положень теорії інтертексту і лінгвоперсонології, (б) узагальнено досвід вивчення інтертекстів, їхніх типів і моделей, що сфокусовані на біблійний інтертекст, зафіксовано відповідні тенденції діяльнісної креативності перекладачів, (в) зроблено спробу вдосконалити термінологічний дослідницький апарат, тобто уточнити й розширити дослідницьку метамову та методику, посиливши методологічні засади актуалізованої наукової парадигми» (с. 15).

Структура монографії мотивована, поетапно й покроково реалізує поставлені дослідницьку мету й відповідні завдання.

Перший розділ «Біблійна інтертекстуальність як об’єкт перекладознавства» (с. 17-135) присвячено окресленню особливостей інтертекстуальності в парадигмі перекладознавчих досліджень (підрозділ 1.1) і виявам біблійної інтертекстуальності з проекцією на специфіку їхнього відтворення в перекладах (підрозділ 1.2). Ключовими термінами дослідження визначено терміни sacrum, мотив, архетип, інтертекст та біблійний інтертекст, біблійна концептосфера. Закцентуємо увагу, що не зовсім мотивованим постає передавання категорії sacrum винятково латиницею в авторському тексті та під час перекладу цитати («У широкому сенсі – це збірне поняття, що об’єднує релігійну, теологічну та духовну проблематику: “Sacrum у красному письменстві мав би розумітися як група різноманітних якостей, пов’язаних зі сферою релігійних смислів, які містяться в тексті й відкриваються на різних рівнях” (переклад авт. – О. Д.) [Zarębianka: 13] (с. 39-40)), пор. також: архетипні моделі (archetypal patterns) (с. 36); внутрішньобіблійна ексґеза (inner-biblical exegesis) і внутрішньобіблійна алюзія (inner biblical allusion) (с. 43); читабельний (lisible) та писабельний (scriptible) тексти (с. 375) і под.

Заслуговує на схвалення виклад методологійних засад дослідження й аналіз відтворення в перекладі бінарних біблійних концептів, виявлених у текстах Тараса Шевченка з демонстрацією нової авторської методики. Зауважимо, що з огляду на дефініцію терміна «біблійна концептосфера» потребують авторського коментування закономірності співвідношення термінів «концептуальна картина світу» й «біблійна картина світу» (див. «біблійна концептосфера – це фрагмент біблійної картини світу (БКС), сформований на основі давньогебрейських, рідше давньогрецьких уявлень та репрезентований сукупністю концептів, що перебувають у відносинах перетину, об’єднання, ієрархії та опозиції і групуються за тематичною ознакою» (с. 84)). Запропонований аспект студіювання постає надзвичайно важливим і перспективним, оскільки уможливлює встановлення функційного навантаження окремих компонентів як знакових у цілісному просторі національно-когнітивної та національно-мовної картин світу.

У другому розділі «Біблеїзм і біблема: контрастивна та перекладознавча парадигми» (с. 136-230) позиціоновано біблеїзм як прецедентний феномен і переклад (підрозділ 2.1) та біблему як перекладознавчу проблему (підрозділ 2.2). Основну увагу першого підрозділу закцентовано на таких актуальних мовознавчих питаннях: термінологічне розмежування біблеїзму як лінгвістичної та літературознавчої категорії (с. 137-146), українська й англомовна традиції лексикографічного опису біблеїзмів (с. 147-161), біблійні оніми як універсально-прецедентні феномени з національною варіативністю (с. 161-176), національно-прецедентні біблеїзми (с. 176-202). Другий підрозділ висвітлює проблеми біблеми як одиниці позаканонічного біблійного інтертексту (с. 203-206), біблеми в контексті фреймової семантики (с. 206-216), відтворення домінантних біблем у текстах експресивного типу (с. 217-230).

У розділі запропоновано вичерпну типологію біблеїзмів в англійсько-українському бінарному зіставленні за такими параметрами: 1) характер репрезентації прецедентності (універсально-прецедентні, національно-прецедентні, територіально-прецедентні, професійно-прецедентні біблеїзми); 2) етимологія (первинні, вторинні, непрямі біблеїзми); 3) когніція (прозорі, полігенетичні, нейтралізовані біблеїзми); 4) зв’язок із першоджерелом (прототипові, сюжетні, мотивовані (актуалізовані) біблеїзми); 5) внутрішньосемантичні зв’язки (однозначні, багатозначні біблеїзми); 6) парадигматичні зв’язки (радіарні, ланцюжкові, синонімічні, антонімічні, частково антонімічні біблеїзми).

Третій розділ «Інтертексти П’ятикнижжя і переклад: крізь призму творів Івана Франка» (с. 231-373), що має особливе функційне навантаження в структурі монографії, актуалізує студіювання старозаповітних інтертекстів творчості І. Франка (підрозділ 3.1), наскрізного образу Каїна у біблійних інтертекстах І. Франка (підрозділ 3.2), біблійного інтертексту поеми І. Франка “Мойсей” (підрозділ 3.3). Предметом аналізу розділу постають наукові, художні та перекладні біблійні інтертексти Івана Франка, його інтерпретації біблійних образів, трактування архетипів. Ґрунтовно авторкою досліджено 8 типів біблійних інтертекстів І. Франка за жанровою ознакою: інтертекст біблійної критики, перекладознавчий аналіз як біблійний інтертекст, власні переклади святого письма як біблійний інтертекст, видавничі проекти і переклади досліджень із біблійної критики, апокрифологія як біблійний інтертекст, літературознавчий аналіз художніх біблійних інтертекстів і концептуальне осмислення природи інтертекстуальності, зосібно біблійної, переклади авторських біблійних інтертекстів, індивідуально-авторські художні біблійні інтертексти.

У четвертому розділі «Відтворення позаканонічних імпліцитних інтертекстів гріхопадіння і братовбивства в перекладі: “Hamlet” / “Гамлет” Вільяма Шекспіра та “The Picture of Dorian Gray” / “Портрет Доріана Ґрея” Оскара Вайлда» (с. 374-428) висвітлено проблему перекладу імпліцитного інтертексту крізь призму постструктуралістських теорій, проаналізовано біблійний інтертекст «Гамлета» і переклад («Гамлет» як об’єкт дослідження імпліцитного біблійного інтертексту з погляду перекладацької множинності та множинні українські інтерпретації біблійних інтертекстів гріхопадіння й братовбивства Шекспірової трагедії «Гамлет»), схарактеризовано імпліцитні інтертексти гріхопадіння / спокуси й братовбивства в романі О. Вайлда «Портрет Доріана Ґрея» та їх нейтралізацію в перекладі Р. Доценка.

Повноту й глибину дослідження забезпечує Список літератури (695 позицій) із виокремленням науково-критичних праць (позиції 1-476), літературних джерел (позиції 477-611), довідкової літератури (позиції 612-695). До цього варто додати також і Покажчик імен (с. 475-485), а також розлоге англійськомовне резюме «Biblical Intertextuality and Translation; English and Ukrainian Context» (с. 486-489), що розширює потенційне коло читачів рецензованої монографії. Звичайно, такого зразка студіювання можна було доповнити Предметним покажчиком, що охоплював би ввесь поняттєво-термінологійний простір дослідження біблійної інтертекстуальності й перекладу в англо-українському контексті.

Різноаспектний джерельний корпус студіювання дав змогу Оксані Дзері зробити самостійні, достатньо обґрунтовані висновки й водночас сформулювати цікаву дослідницьку перспективу в межах жанрології – (а) аналіз співвідношень між Святим Письмом та його метатекстами, з одного боку, і біблійними метатекстами та їхніми іншомовними пересотвореннями, із другого; (б) системний розгляд національно-культурних девіацій у перекладах Святого Письма, їхнього впливу на формування авторських біблійних інтертекстів і потенціалу для відтворення та рецепції в іншомовному та інокультурному середовищі. Рецензоване студіювання не лише констатує знакову проблему сучасного лінгвопарадигмального простору, а й належним чином розкриває увесь її обшир.

Монографія О. Дзери «Біблійна інтертекстуальність і переклад: англо-український контекст» вирішує актуальну наукову проблему й започатковує новий лінгвістичний інтертекстуально-перекладознавчий напрям, функційне навантаження якого окреслюване його перспективою та міждисциплінарним статусом, можливістю застосування діагностованої методики для інших міжмовних і міжкультурних контекстів.

Анатолій Загнітко, Жанна Краснобаєва-Чорна