Відокремлені члени речення

Другорядні члени речення, які для підсилення їх смислової ролі виділяються в усному мовленні інтонацією й паузами, а на письмі – відповідними розділовими знаками, називаються відокремленими: На відстані метра від мене на вікні сиділо галченя, майже доросле.(О.Копиленко.)

Відокремлені уточнювальні члени речення

Відокремлений уточнювальний член речення конкретизує зміст однойменного попереднього члена, звужуючи або обмежуючи його значення. Уточнювальні члени відповідають на питання а де саме? а коли саме? а як саме? а який саме? а що саме? і под. (внизу, біля підніжжя гори; вчора, о першій годині; темний, аж чорний).

Але за уточнювальні не слід сприймати такі члени речення, які пов’язані з однойменними членами підрядним або опосередкованим зв’язком.

Відокремлені уточнювальні члени речення в усній мові виділяються паузами та зміною інтонації, а на письмі — парними комами, рідше — парними тире.

Найчастіше уточнювальними бувають обставини місця, часу, а іноді — й обставини способу дії, означення, присудок, підмет, додаток.

1. [звідки?] Згори, [а звідки саме?] з міста, текли до води запахи вечірніх лип. (Ю. Яновський.)

2. [коли?] Рано, [а коли саме?] за холоду, з росою добре жати. (І. Франко.)

3. Данилко [як?] радо, [а як саме?] з підскоком, біг до сусідів. (Петро Панч.)

4. Над оболонню висять низько [які?] білі, [а які саме білі?] аж прозорі, хмари. (І. Нечуй-Левицький.)

5. Під синім склепінням високого неба розкинувся [який?] широкий, [а який саме широкий?] аж до самого обрію, степ. (Ю. Бедзик.)

Іноді виділення тих чи інших членів речення як уточнювальних залежить від того, який зміст вкладає автор у своє висловлювання. Відповідно до цього й вимовляються вони з різною інтонацією.

1. [де?] Там, [а де саме?] далеко, [а де саме далеко?] на Вкраїні, сяє сонечко ясне. (П. Грабовський.) — [де?] Там далеко під горами смужкою блищить Дніпро. (І. Нечуй-Левицький.)

2. [де?] У нас, [а де саме?] на Волині, найбільші й, мабуть, наймальовничіші озера. — Мені здається, що пейзажі [де?] в нас на Україні якоїсь приголомшливої краси й величі. (Ю. Яновський.)

Відокремлені уточнювальні члени речення можуть вводитися в речення також за допомогою слів тобто, цебто, або (=тобто), чи (=тобто), а саме, наприклад, зокрема, у тому числі, особливо, навіть, хіба що, причому, мабуть. Такі слова від уточнювальних членів речення комою не відділяються.

1. Щастя [кого?] художника, [а кого саме?] зокрема письменника, невіддільне від щастя його народу. (П. Воронько.)

2. [хто?] Більшість, [а хто саме?] особливо молодь, вбачали в поїздці до Морниці веселу розвагу. (І. Вільде.)

Відокремлення додатків

Відокремлюються додатки, що мають значення виключення або виділення і починаються словами крім, окрім, опріч, за винятком, зокрема, особливо, наприклад, на відміну від.

1. Старий зараз ніякої роботи не визнає, окрім пасіки. (М. Стельмах.)

2. Всі, за винятком Бойчука, здивовано дивилися на шкіпера. (М. Трублаїні.)

Відокремлення обставин

Відокремлюються з обох боків комами обставини, виражені дієприслівниками і дієприслівниковими зворотами.

1. Учися чистоти і простоти і, стоптуючи килим золотий, забудь про вежі темної гордині. (М. Рильський.)

2. Степ, струснувши з себе росу та [сполучник поєднує дві однорідні обставини] зігнавши непримітні тіні, горить рівним жовто-зеленим кольором (Панас Мирний.)

3. Усяка пташечка, радіючи, співала. (Л. Глібов.)

Не відокремлюються, як правило, одиничні дієприслівники, якщо вони вказують на спосіб дії (як? яким способом?). Такі дієприслівники звичайно виражають основну дію в реченні.

1. Я йшов [як?] не поспішаючи [не поспішав]. (Л. Первомайський.)

2. Не так тії вороги, як добрії люди — і окрадуть [як?] жалкуючи, [як?] плачучи осудять. (Т. Шевченко.)

За бажанням автора можуть відокремлюватися обставини, що починаються словами всупереч, наперекір, на зло, попри, залежно від, відповідно до, згідно з, подібно до, у зв’язку з, завдяки, внаслідок, на випадок, за браком, за відсутністю, на відміну від, особливо тощо. Обов’язково відокремлюються обставини з прийменниками незважаючи на, починаючи з, кінчаючи (які подібні до дієприслівників).

1. Наперекір огню і смерті, полки незборені і вперті боям виходили навстріч. (М. Упеник.)

2. Незважаючи на погану погоду, біля освітленого під’їзду театру панувало пожвавлення. (В. Собко.)

Відокремлення поширених узгоджених означень

Якщо поширене узгоджене означення (дієприкметниковий чи прикметниковий зворот) стоїть безпосередньо перед означуваним іменником (або перед сполученням прикметника з іменником) і не має обставинного відтінку, то воно не відокремлюється (залитий сонцемстеп; залитий сонцем безмежний степ).

1. Омиті росами квітки розтулюють повіки. (В. Сосюра.)

2. І сп’янілий до нестями вечір квітами пропах, солов’їними піснями заливається в кущах. (В. Сосюра.)

3. Зорі сплять на холодних [однорідні], морозом зв’ялених травах. (Л. Первомайський.)

Відокремлюється поширене узгоджене означення, якщо воно стоїть після означуваного іменника.

1. Рука, засмагла від роботи, нам сіє благодатний мир. (М. Рильський.)

2. Лірична пісня — це душа народу, це безмежне поле, засіяне зернами історії і [сполучник поєднує два однорідні означення] заквітчане людськими надіями. (М. Стельмах.)

Відокремлюється поширене узгоджене означення, відділене від означуваного слова іншими членами речення (хоч у поетичній мові, залежно від інтонації, воно може й не відокремлюватися).

1. Осяяний сонцем, перед нами розкрився зовсім новий світ. (О. Довженко.)

2. Срібним маревом повиті, коло сіл стоять тополі. (Леся Українка.)

Відокремлюється означення, якщо воно стосується особового займенника я, ти, він і т. д. Іноді займенник може бути пропущений.

1. Дніпро! Ти тихо в день ясний пливеш, заглиблений в минуле... (О. Олесь.)

2. Він стояв на кормі з веслом, суворий і красивий, і дивився вперед поверх нас. (О. Довженко.)

Відокремлюється означення, якщо воно має обставинний відтінок (до нього, крім питання який?, можна поставити ще питання чому?, за якої умови? незважаючи на що?, і стоїть воно переважно на початку речення).

1. Скроплений живлющою росою, росток пробився на безмежжі нив [пробився (чому?), бо був скроплений…]. (П. Дорошко.)

2. Покинута людьми на довгі дні, дорога помирає в бур’яні [помирає (за якої умови?), якщо покинута...]. (Д. Павличко.)

Відокремлення інших означень

Два або більше непоширених означень після означуваного іменника обов’язково відокремлюються лише тоді, коли перед цим словом є вже узгоджене означення. В іншому випадку — відокремлення необов’язкове.

1. Досвітні огні, переможні, урочі, прорізали темряву ночі. (Леся Українка.)

2. Бескиди сиві, червоні скелі, дикі, непевні, нависли над нами. (Леся Українка.)

3. Леліє даль волога і блакитна. (М. Бажан.)

Не відокремлюється одиничне непоширене означення, яке стоїть безпосередньо після означуваного іменника, якщо воно не має обставинного відтінку.

1. На київських вулицях шумних каштани давно одцвіли. (В. Сосюра.)

2. Тихе озеро незриме віє духом трав’яним. (М. Рильський.)

Звичайно не відокремлюються неузгоджені означення. Але коли автор хоче підкреслити важливість такого означення, то виділяє його парними комами, іноді — тире.

1. Настала осінь [яка?] з вітрами холодними, з дощами дрібними. (Леся Українка.)

2. А була б у них [яка?] хоч на курячій ніжці хатина — о, жили б! (А. Головко.)

3. Брянський, [який?] з туго перетягнутим станом, з білявою пишною чуприною [ці ознаки автор хоче підкреслити], стоїть, облитий променями призахідного сонця. (О. Гончар.)

Від означення слід відрізняти виражений дієприкметником або прикметником присудок, який ніколи не відокремлюється.

1. А навкруги вся ніч переповнена [присудок] розміреним шумом хлібів. (О. Гончар.)

2. Горо́д ровом обкопаний [присудок], дерева глиною замазані [присудок]. (Грицько Григоренко.)

3. Шлях стелився їм далекий [складний присудок] (З. Тулуб.)

Відокремлення прикладок

Прикладки відокремлюються в тих самих випадках, що й означення взагалі, з тою лише різницею, що тут для виділення частіше використовують тире.

1. Мандрівник вічний — невблаганний час іде вперед, його не зупинити [іде (чому?), бо він мандрівник...]. (Л. Дмитерко.)

2. Солов’ї, нічні товариші мої, у сад злетілись до вікна. (П. Воронько.)

3. Дзвіночок сміху — мій син прокидається вранці. (Є. Гуцало.)

Завжди відокремлюються прикладки, які приєднуються до означуваного іменника словами тобто, або (=тобто), чи (=тобто), наприклад, зокрема, особливо, на ім’я, на прізвище, родом, так званий.

1. Ви забуваєте другу любов поетів, наприклад любов Данте до Беатріче, а я власне таку мала на думці. (Леся Українка.)

2. За шофера ми поставили тракториста Серьогу, на прізвище Півень. (Ю. Яновський.)

3. Ягід навколо, особливо дикої малини, була сила-силенна. (О. Донченко.)

Прикладка із словом як відокремлюються лише тоді, коли вона має відтінок причини. В інших випадках прикладка із словом як не відокремлюється.

1. Ліс зустрів мене як друга горлиць теплим воркуванням... (М. Рильський.)

2. У горах Брянський, як командир [бо він був командир], зустрівся з новими труднощами. (О. Гончар.)

3. Кривинський, як посередник [бо він був посередник], вийшов наперед громади... (Панас Мирний.)