Короткий навчальний курс для моїх друзів – учителів-словесників
Тема 4: СТОРІТЕЛІНГОВІ ПРИЙОМИ У ВСТУПНОМУ СЛОВІ ДО ВИВЧЕННЯ ТВОРУ.
ВСТУПНЕ СЛОВО ДО ВИВЧЕННЯ РОМАНУ ПАНАСА МИРНОГО «ХІБА РЕВУТЬ ВОЛИ, ЯК ЯСЛА ПОВНІ?». (Продовження)
Як правило, розглядаючи питання історії задуму та написання роману «Хіба ревуть воли…», згадують про нарис Панаса Мирного «Подоріжжя від Полтави до Гадячого», під час якого автор почув розповідь про розбійника Гнидку. Ця розповідь запам’яталася письменнику, він багато думав над тим, що змусило того чоловіка стати на шлях розбійництва, – і це дало поштовх до створення роману.
Вчитель вирішує саме цей факт перетворити в історію, яка і підведе учнів до активного сприймання твору. То ж слухаємо його розповідь.
«КОЖНОМУ З ВАС, – звертається він до учнів, – НЕ РАЗ ДОВОДИЛОСЯ БУТИ В БЛИЗЬКИХ ЧИ ДАЛЕКИХ ПОДОРОЖАХ ПО УКРАЇНІ. ЯК ПРАВИЛО, ВИ СІДАЄТЕ В АВТОМОБІЛЬ, АВТОБУС АБО Ж У ПОЇЗД. ПЕРЕКОНАНИЙ, ВИ З ВЕЛИКИМ ІНТЕРЕСОМ СПОСТЕРІГАЄТЕ НАВКОЛИШНІ КРАЄВИДИ – ПОЛЯ, ЛІСИ, РІЧКИ, ОСОБЛИВО ВАС ЦІКАВЛЯТЬ МІСТА І СЕЛА, КОТРІ ПРОМИНАЮТЬ ЗА ВІКНОМ. АЛЕ Я ПРОШУ ВАС УЯВИТИ, ЯК БИ ВИ ДОБИРАЛИСЯ ДО ПОТРІБНОГО ВАМ МІСЦЯ В ІНШИЙ ЧАС, КОЛИ НЕ БУЛО НІ АВТОМОБІЛІВ, НІ АВТОБУСІВ, НІ, ТИМ БІЛЬШЕ, ПОТЯГІВ, А НАЙБІЛЬШ ШВИДКИМ ЗАСОБОМ ПЕРЕСУВАННЯ БУЛА БРИЧКА З ТРІЙКОЮ ЗАПРЯЖЕНИХ КОНЕЙ. ЯКЩО Ж ДОРОГА БУЛА ДАЛЕКОЮ, КОНЕЙ МІНЯЛИ НА ТАК ЗВАНИХ «СТАНЦІЯХ» – ВОНИ НЕ РАЗ ОПИСАНІ В КЛАСИЧНІЙ ХУДОЖНІЙ ЛІТЕРАТУРІ. ЇХАТИ ТАКИМ СПОСОБОМ – ЦЕ ЇХАТИ «НА ПЕРЕКЛАДНИХ». ЧЕРЕЗ КОЖНІ 20–30 КІЛОМЕТРІВ НА СТАНЦІЯХ МІНЯЛИ КОНЕЙ.
У КВІТНІ 1872 РОКУ СЛУЖБОВЕЦЬ ПОЛТАВСЬКОЇ КАЗЕННОЇ ПАЛАТИ (ЦЕ АДМІНІСТРАТИВНА УРЯДОВА УСТАНОВА, ЩО ВІДАЛА ВСІМА ФІНАНСОВИМИ ТА ГОСПОДАРСЬКИМИ СПРАВАМИ В ГУБЕРНІЇ) ПАНАС РУДЧЕНКО ЗІБРАВСЯ ВІДВІДАТИ НА ВЕЛИКОДНІ СВЯТА СВОЇХ БАТЬКІВ, ЩО ПРОЖИВАЛИ У МІСТЕЧКУ ГАДЯЧІ. ВІН БУВ МОЛОДИМ І ВЕЛЬМИ УСПІШНИМ ЧИНОВНИКОМ, ЙОГО ЦІНУВАЛИ ЗА КМІТЛИВІСТЬ, ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ, ЙОМУ ПРОРОКУВАЛИ УСПІШНУ СЛУЖБОВУ КАР’ЄРУ, І ПРОРОЧІСТЬ ЦЯ СПРАВДИЛАСЯ, БО Ж ДОСЛУЖИВСЯ ВІН ДО ВИСОКОГО, НА РІВНІ ГЕНЕРАЛЬСЬКОГО ЧИНУ, СТАТСЬКОГО РАДНИКА. АЛЕ НІХТО В ЦІЙ КАЗЕННІЙ ПАЛАТІ НАВІТЬ НЕ ЗДОГАДУВАВСЯ, ЩО ЦЕЙ 23-РІЧНИЙ МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК ФАКТИЧНО ЖИВЕ ПОДВІЙНИМ ЖИТТЯМ, ЩО ВІН, ЧЕСНО ВІДПРАЦЮВАВШИ СВІЙ РОБОЧИЙ ДЕНЬ ЯК ЧИНОВНИК, ВВЕЧЕРІ ЗАЙМАВСЯ УЛЮБЛЕНОЮ СПРАВОЮ – ЛІТЕРАТУРНОЮ ТВОРЧІСТЮ. ТАК УЖЕ ДОЛЯ СКЛАЛАСЯ У НЬОГО І У ЙОГО СТАРШОГО БРАТА, ВІДОМОГО ПИСЬМЕННИКА, ФОЛЬКЛОРИСТА ТА ЛІТЕРАТУРНОГО КРИТИКА – ВОНИ БУЛИ УСПІШНИМИ ЧИНОВНИКАМИ, ЗМУШЕНІ БУЛИ ТАКИМ ЧИНОМ ЗАРОБЛЯТИ СОБІ НА ПРОЖИТТЯ І, ВОДНОЧАС, ДУЖЕ БАГАТО ПРАЦЮВАЛИ НА ЛІТЕРАТУРНІЙ НИВІ.
АЛЕ ПОВЕРНЕМОСЯ ДО ПАНАСА МИРНОГО, ДО ЙОГО ВЕЛИКОДНЬОЇ ПОЇЗДКИ ДО БАТЬКІВ.
15 КВІТНЯ 1872 РОКУ, У СТРАСНУ П’ЯТНИЦЮ, ВІН ПОКИДАЄ ПОЛТАВУ. СВОЮ ПОЇЗКУ ВІН ДЕТАЛЬНО ОПИСАВ У РЕПОРТАЖІ «ПОДОРІЖЖЯ ВІД ПОЛТАВИ ДО ГАДЯЧА». КОЛИ Я ВПЕРШЕ ЧИТАВ ЦЕЙ НАРИС, ТО ЗВЕРНУВ УВАГУ НА ЯКУСЬ НАДЗВИЧАЙНУ ДОПИТЛИВІСТЬ ПАНАСА МИРНОГО. ЦЕ ДОПИТЛИВІСТЬ МОЛОДОГО ПИСЬМЕННИКА, ЯКИЙ УВАЖНО ВДИВЛЯЄТЬСЯ У ЖИТТЯ З ЦІЛКОМ ПРОФЕСІЙНОЮ МЕТОЮ – ЗНАЄ, ЩО БАГАТО ДЕТАЛЕЙ, НИМ СПОСТЕРЕЖЕНИХ, МОЖУТЬ УВІЙТИ В ЙОГО ТВОРИ. НА ТОЙ ЧАС МОЛОДИЙ 23-ЛІТНІЙ ПАНАС МИРНИЙ УЖЕ МАВ ЧИМАЛИЙ ПИСЬМЕННИЦЬКИЙ ДОСВІД, БО ПИСАВ ВІРШІ, ОПОВІДАННЯ І НАВІТЬ П’ЄСИ З 16-РІЧНОГО ВІКУ, ЦІКАВИВСЯ НАРОДНОЮ ТВОРЧІСТЮ. ОКРЕМІ ТВОРИ ВЖЕ ВСТИГ НАДРУКУВАТИ.
У НЬОГО ГОСТРИЙ ПОГЛЯД – ВІН УСЕ ПОМІЧАЄ, ДО ТОГО Ж, УМІЄ ПЕРЕДАТИ, ЗОБРАЗИТИ СЛОВОМ СВОЇ СПОСТЕРЕЖЕННЯ. ДЕРЕВА І ПОЛЯ ЩЕ НЕ ЗЕЛЕНІЮТЬ, ДОРОГА ВАЖКА, БО ЩЕ НЕ ВИСОХЛА ПІСЛЯ ВЕСНЯНОЇ ВІДЛИГИ.
ОПИСУЄ СТАНЦІЇ, ХАТИ ПІД СОЛОМ’ЯНИМИ ДАХАМИ, ШИНКИ, ЩО ЧАСТО ЗУСТРІЧАЮТЬСЯ У СЕЛАХ, У НИХ ВЕЛЬМИ ПРОМОВИСТІ ВИВІСКИ – НА ШЕСТАХ ПІДВІШЕНІ ПУСТІ ПЛЯШКИ. ВОДНОЧАС ВІН НАМАГАВСЯ РОЗГОВОРИТИ КОЖНОГО ВІЗНИКА, З ЯКИМ ЙОМУ ДОВЕЛОСЯ ЇХАТИ. А ВРАХОВУЮЧИ, ЩО ВІД ПОЛТАВИ ДО ГАДЯЧА ВІДСТАНЬ ТРОХИ БІЛЬША ЗА 100 КІЛОМЕТРІВ, ЗА ВСЮ ПОЇЗДКУ ЗМІНИЛОСЯ АЖ 4 МУШТАЛІРА – ТАК ТОДІ НАЗИВАЛИ ВІЗНИКІВ. АЛЕ НЕ ВСІ ВІЗНИКИ БУЛИ ОХОЧІ ДО РОЗМОВ, ТОМУ ПИСЬМЕННИК ЗРАДІВ, КОЛИ НА СТАНЦІЇ В ОПІШНІ (ЦЕ МІСТЕЧКО І ЗАРАЗ ДОБРЕ ВІДОМЕ В УКРАЇНІ СВОЇМИ ГОНЧАРНИМИ ВИРОБАМИ), КЕРУВАТИ КІНЬМИ ВЗЯВСЯ, ЯК ВІН ПИШЕ, НЕ МУШТАЛІР, А МУШТАЛІРЕНЯ, ХЛОПЧИК ЛІТ 15, НЕВЕЛИЧКИЙ РОСТОМ, ШВИДКИЙ, З РОЖЕВИМИ, ЯК У ДІВЧИНКИ ЩОКАМИ ТА З ЯСНИМИ ОЧИМА. ВІН УМІЛО ПРАВИВ КІНЬМИ І ДО ТОГО Ж, НА РАДІСТЬ ПАНАСА МИРНОГО, ВИЯВИВСЯ ГОВІРКИМ. ЗАВДЯКИ РОЗМОВІ САМЕ З ЦИМ ХЛОПЦЕМ, КОТРИЙ ТАК СПОДОБАВСЯ ПИСЬМЕННИКУ, ВИНИК ЗАДУМ НАПИСАТИ ТВІР, ЩО СТАВ ВИЗНАЧНИМ ЯВИЩЕМ В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ І З ЯКИМ ЗАРАЗ МИ БУДЕМО ЗНАЙОМИТИСЯ.
ТО Ж, ЩО ТАКОГО ЦІКАВОГО РОЗПОВІВ ЙОМУ ЦЕЙ ГОВІРКИЙ ХЛОПЕЦЬ? ВІН ТАК ЦІКАВО РОЗПОВІВ ПРО РОЗБІЙНИКА ГНИДКУ, ЯКИЙ ПРОЖИВАВ У МІСЦЕВОСТІ, ПО ЯКІЙ ЗАРАЗ ПРОЇЖДЖАЛИ, ЩО В УЯВІ ПИСЬМЕННИКА СКЛАВСЯ ЙОГО ЯСКРАВИЙ ОБРАЗ. ПРО ВАСИЛЯ ГНИДКУ ПАНАС МИРНИЙ ЧУВ І РАНІШЕ, БО ВЖЕ БАГАТО ВІН НАСЛУХАВСЯ ПРО ЗЛОЧИН, СКОЄНИЙ ЦИМ ЧОЛОВІКОМ І ЙОГО БАНДОЮ – З МЕТОЮ ПОГРАБУВАННЯ БАНДИТИ,ОЧОЛЮВАНІ ГНИДКОЮ, НАПАЛИ НА ВЕЛИКУ І ЗАМОЖНУ СЕЛЯНСЬКУ РОДИНУ, І, НЕ ЗНАЙШОВШИ ГРОШІ, ЯКІ ШУКАЛИ, ВИРІЗАЛИ МАЙЖЕ ВСІХ, ВДАЛОСЯ ВРЯТУВАТИСЯ ЛИШЕ ДІВЧИНЦІ.
ТЕПЕР ЖЕ ПИСЬМЕННИК ЗІ СЛІВ ВІЗНИКА ДІЗНАВСЯ ПРО ГНИДКУ БІЛЬШЕ. ЗДІБНИМ ЧОЛОВІКОМ, РОЗПОВІДАЄ ХЛОПЕЦЬ, БУВ ВАСИЛЬ ГНИДКА. НА ВСЕ БУВ ЗДАТНИЙ, ДО ВСЯКОЇ РОБОТИ. САМ ШИВ ЧОБОТИ, У МЛИНІ ЗНАВ ДІЛО, І МИСЛИВЕЦЬ З НЬОГО БУВ НАЙКРАЩИЙ НА ВСЮ ОКРУГУ. ДВІ ХАТИ САМ ЗБУДУВАВ ТА ТАКІ ХОРОШІ, ЩО ЗАДИВИТИСЯ НА НИХ МОЖНА. АЛЕ СТАВ РОЗБИШАКОЮ, ОРГАНІЗУВАВ ЦІЛУ ВАТАГУ, ЯКА ЧИНИЛА РОЗБІЙ. І ХЛОПЕЦЬ ДЕТАЛЬНО РОЗПОВІВ ПРО ТЕ, ЯК БАНДА ГНИДКИ ВВІРВАЛАСЯ У РІЗДВЯНИЙ ВЕЧІР У БУДИНОК ЗАМОЖНОГО СЕЛЯНИНА І ВИНИЩИЛА МАЙЖЕ ВСЮ РОДИНУ. ГНИДКУ ТА ЙОГО ТОВАРИШІВ ВПІЙМАЛИ, СУДИЛИ, ВІДПРАВИЛИ НА КАТОРГУ. ПО ДОРОЗІ ГНИДКА КІЛЬКА РАЗІВ ТІКАВ, ЙОГО ЛОВИЛИ, ПІД ЧАС ЧЕРГОВОЇ СПРОБИ ВТЕКТИ ВІН БУВ ЗАСТРЕЛЕНИЙ.
ПАНАС МИРНИЙ ЗІЗНАЄТЬСЯ, ЩО РОЗПОВІДЬ ПРО ГНИДКУ НАСТІЛЬКИ ВРАЗИЛА ЙОГО, ЩО ВІН УСЮ ДОРОГУ ДУМАВ ЛИШЕ ПРО НЬОГО. ВІН ПИШЕ, ЩО РОЗПОВІДЬ ПРО ЦЬОГО СЕЛЯНИНА ВВІЙШЛА У ЙОГО ПАМ’ЯТЬ (ЦИТУЮ) «ЯК ЗДОРОВЕННИЙ І РОЖЕВИЙ ЦВЯХ, ЗАБИТИЙ У ГЛАДЕНЬКУ СТІНУ». ЗВЕРТАЮ ВАШУ УВАГУ НА ЦЕ ПОРІВНЯННЯ: ІСТОРІЯ ГНИДКИ ДЛЯ ПИСЬМЕННИКА «ЗДОРОВЕННИЙ ІРЖАВИЙ ЦВЯХ». ІРЖАВИЙ – ЗНАЧИТЬ БОЛЮЧИЙ.
ЧОМУ ТАК СТАЛОСЯ, ЩО ЗДІБНИЙ, ПОВНИЙ ЖИТТЄВИХ СИЛ МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК, У ЯКОГО БУЛА МАТИ І ЖІНКА, ЯКУ ВІН ГЛИБОКО ЛЮБИВ, ЗАМІСТЬ ТОГО, ЩОБ ЖИТИ МИРНИМ ЖИТТЯМ, РОЗБУДОВУВАТИ СВОЄ СЕЛЯНСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО, ВДАВСЯ ДО РОЗБОЮ ТА ГРАБУНКУ ІНШИХ ЛЮДЕЙ.
ПИСЬМЕННИК – ЦЕ НЕ ТІЛЬКИ ДОПИТЛИВА, А Й РОЗУМНА ЛЮДИНА, ЯКА ПРАГНЕ ДІЙТИ ДО ІСТИНИ, ЗРОЗУМІТИ ПРИЧИНИ РІЗНИХ ЖИТТЄВИХ ЯВИЩ. ПИСЬМЕННИК У ЦЬОМУ Ж НАРИСІ ПИШЕ, ЩО «ГНИДКА – БЕЗТАЛАННА ЛЮДИНА СВОГО ЧАСУ, СКАЛІЧЕНИЙ, ЦИТУЮ, «ВИВОДОК СВОГО ПОБИТУ», ТОБТО ЖИТТЄВИХ ОБСТАВИН, У ЯКИХ ПЕРЕБУВАВ.
ЛЮДИНА ФОРМУЄТЬСЯ В СІМ’Ї, ВОНА БАГАТО В ЧОМУ ЗАЛЕЖИТЬ ВІД СУСПІЛЬНИХ ОБСТАВИН, БАГАТО ЩО У ЇЇ ФОРМУВАННІ ВИЗНАЧАЄТЬСЯ ВРОДЖЕНИМИ РИСАМИ ХАРАКТЕРУ.
ЗАГАДКА ВАСИЛЯ ГНИДКИ ЯК «ПРОПАЩОЇ СИЛИ» НАСТІЛЬКИ ЗАЦІКАВИЛА ПИСЬМЕННИКА, ЩО, ПОВЕРНУВШИСЬ ЗІ СВОЄЇ ВЕЛИКОДНЬОЇ ПОЇЗДКИ ДО БАТЬКІВ, ВІН ПОЧАВ ПИСАТИ ПОВІСТЬ ПІД НАЗВОЮ «ЧІПКА». ВОНА БУЛА НАПИСАНА ДОСИТЬ ШВИДКО, АЛЕ ПИСЬМЕННИК НЕ НАВАЖУВАВСЯ ЇЇ ДРУКУВАТИ. ПРОДОВЖИВ ЇЇ ДООПРАЦЬОВУВАТИ, БО ХОТІВ ДАТИ ЯКОМОГА ТОЧНІШІ ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТАННЯ ПРО ПРИЧИНИ, ЩО ПОРОДИЛИ ЧІПКУ ЯК «ПРОПАЩУ СИЛУ». В ДООПРАЦЮВАННІ ТВОРУ ЙОМУ ДОПОМАГАВ СТАРШИЙ БРАТ ІВАН РУДЧЕНКО (ПСЕВДОНІМ – ІВАН БІЛИК). ТВІР УСЕ РОЗРОСТАВСЯ, ДОПОВНЮВАВСЯ НОВИМИ ЕПІЗОДАМИ І НАВІТЬ РОЗДІЛАМИ. НАРЕШТІ ВІН БУВ ЗАВЕРШЕНИЙ. ІЗ ПОВІСТІ «ЧІПКА» ВИЙШОВ РОМАН «ХІБА РЕВУТЬ ВОЛИ, ЯК ЯСЛА ПОВНІ?».
ЗАРАЗ, ПРИСТУПАЮЧИ ДО ЗНАЙОМСТВА З ЦИМ РОМАНОМ, МИ ПОВИННІ, ЙДУЧИ ЗА ПИСЬМЕННИКОМ, ПРОСТЕЖИТИ ЗА ДОЛЕЮ ГОЛОВНОГО ПЕРСОНАЖУ, ЗРОЗУМІТИ ПРИЧИНИ, ЯКІ ЗРОБИЛИ ЙОГО «ПРОПАЩОЮ СИЛОЮ». І ХОЧУ ВАС ПЕРЕКОНАТИ, ЩО КОЖНИЙ, ХТО ГЛИБОКО ЗРОЗУМІЄ ЦЕЙ РОМАН, ВІЗЬМЕ ДЛЯ СЕБЕ БАГАТО ТОГО, ЩО ЙОМУ БУДЕ ПОТРІБНЕ В ЖИТТІ. БО ВСЕ У ЦЬОМУ ЖИТТІ МАЄ СВОЇ ПРИЧИНИ І НАСЛІДКИ. РОМАН ПАНАСА МИРНОГО НАВЧИТЬ НАС БАЧИТИ ПРИЧИНИ БАГАТЬОХ ЖИТТЄВИХ ЯВИЩ ТА РОЗУМІТИ ЇХ НАСЛІДКИ».
Чи не занадто довгим виявилося це слово вчителя? Чи варто було з такою деталізацією переказувати нарис про поїздку письменника з Полтави до Гадяча?
Вчитель добре розуміє основний закон, на якому ґрунтується навчально-виховна ефективність проголошуваної розповіді – кожний її момент має бути функціональним, тобто доцільним, таким, що виконує певну функцію. Навіщо, розпочинаючи розповідь, він стільки уваги приділяє самому Панасу Мирному, вказує на його вік, говорить про особливості його чиновницької служби, пояснює, що таке казенна палата?
І чи так важливо було говорити про деталі тієї подорожі, вказувати, що Панас Мирний їхав до своїх батьків для святкування у родинному колі Великодня, до того ж, називати не тільки рік, а й точні дні, календарні та тижневі (страсна п’ятниця). І навіщо ці уточнення: на чому їхав, що таке «станція», «перекладні», «муштелір»? Чи не краще було б зекономити дорогоцінний час уроку на головному – на почутій від візника історії про Василя Гнидку?
Завдання, яке виконує та частина слова учителя, ще передує розповіді візника про Гнидку, є поліфункціональним. І якщо вона виконує не одну, а кілька функцій, то це дуже добре. Які ж це функції? Перша і, можливо, найголовніша з них: усі моменти тексту необхідні для того, щоб зробити розповідь, нехай дозволено буде так сказати, СЛУХАБЕЛЬНОЮ. (До речі, це слово вартує того, щоб набути офіційного статусу одного з важливих термінів риторики).
Слухабельність – річ, яка забезпечується низкою чинників. Один із них – сюжетна форма розповіді (власне сама історія). Більш-менш деталізована розповідь про те, як письменник їде до своїх батьків на Великдень – це історія.
Інший чинник слухабельності – ефект інформаційної свіжості. Він полягає не так у сюжеті, в якому немає через його буденність особливо цікавих подій, а у зображенні деталей віддаленого, а тому й незнайомого учням «часу і простору». Зовсім не випадково розповідь починається з апеляції до свідомості учнів, мовляв, кожному з вас не раз доводилося через вікно автомобіля, автобуса чи поїзда розглядати придорожні пейзажі, а спробуйте уявити пересування людини у ті часи, коли їздили не на автомобілях, а на возах.
Які краєвиди тогочасному мандрівникові доводилося тоді спостерігати? Це важливий психологічний момент: спочатку розповідач звертається до особистого досвіду учнів (кожен з них напевне пригадає свої поїздки на сучасних засобах пересування), а потім переключає їх увагу та уяву на інші, віддалені від них часи. А після цього прийому вчитель допомагає запрацювати цій уяві – підкидає їй «поживу» у вигляді розповіді про особливості пересування на перекладних, про станції, на яких міняли коней і т.д. УСЕ ЦЕ – ЗАСОБИ, ФУНКЦІОНАЛЬНІСТЬ ЯКИХ ПОЛЯГАЄ У ВВЕДЕННІ УЧНІВ У ПОБУТОВУ АТМОСФЕРУ ОСТАННЬОЇ ЧВЕРТІ ХІХ СТОЛІТТЯ, ТОБТО В АТМОСФЕРУ РОМАНУ, АТМОСФЕРУ ЙОГО ХУДОЖНЬОГО СВІТУ.
Функціональність прийомів, які конкретизують письменника як людину, полягає у створенні ефекту «письменник ввійшов у клас». Образ письменника конкретизується, набуває живих рис. Він перестає бути іконою, таким собі закритим у собі чоловіком поважного віку з широкою бородою, яким його зображено на портреті у шкільному підручнику. Ні, він молодий успішний чиновник, котрий серйозно захоплений літературою, відданий їй, а глибока зацікавленість людьми, з якими йому випадає спілкуватися, його допитливість – це професійна риса письменника як талановитого людинознавця.
1872 рік, 15–16 травня, страсна п’ятниця, котра передує Великодню – то прийом, завдання якого полягає в тому, щоб ВИКЛИКАТИ ДОВІРУ ДО РЕАЛЬНОСТІ ПОДІЙ, про які йдеться у розповіді. Так, то все було насправді – і Панас Мирний, і його поїздка до батьків, і візники, з якими письменник вів розмови, і розбиті після зими дороги.
А головне, що розповідь юного муштоляра про Гнидку, сам Гнидка як «пропаща сила» – то теж правда. Хіба це так важливо? – запитаєте. Важливо! Набагато важливіше, ніж комусь може здатися. По-перше, учнів чекає детальний аналіз образу Чіпки. І тоді, під час того аналізу, котрий здійснюватиметься протягом кількох уроків, важливо, щоб учні перебували в ілюзії, що вони аналізують не створений фантазією письменника образ Чіпки, а образ цілком реальної людини, котра жила і формувалася у реальних обставинах.
Маємо розуміти, що в сучасного учня-старшокласника все більше проявляється амбівалентність у сприйманні художніх текстів. З одного боку, він уже пережив період, коли в молодших і середніх класах твори у стилі «фентезі» на кшталт «Гаррі Потера», сприймалися довірливо й захоплено, а з іншого, в пору дорослішання, у нього формуються інші опції сприймання, які почали все більше проявлятися в сучасного дорослого читача. А він, сучасний читач, усе більше віддає перевагу «літературі факту» (non-fiction), і його все менше вабить література вимислу (fiction). І все це добре відчувають видавці та продавці книг, бо літературні твори з явно видуманими сюжетами користуються усе меншим попитом, бо в свідомістю сучасної людини відбуваються певні зміни, бо вона, все постійно спостерігаючи за життям по телевізору в режимі «онлайн», починає усе більше довіряти реальним фактам, нехай навіть вони є інтерпретованими тими, хто ті факти подає.
Звичайно ж, «non-fiction» намагається не здавати раніше завойовані позиції, змінює стилістику, іноді цілком усвідомлено, приховуючи своє fictio, набуває як зовнішніх, так і внутрішньо змістових ознак літератури факту. То ж один із стратегічних задумів у підготовці вступного слова якраз і полягав у тому, щоб з допомогою нарису «Подоріжжя від Полтави до Гадячого» як твору, виконаного в режимі non-fiction, підготувати учнів до сприймання роману Панаса Мирного як глибоко реалістичного твору, що відображає життя у всій його повноті і складності.
І у фінальній частині вступного слова програмується спосіб вивчення роману – він буде відбуватися шляхом детального поглибленого аналізу образу Чіпки, аналізу, який має дати непросту відповідь на питання, чому Чіпка – «пропаща сила».
ПРОДОВЖЕННЯ БУДЕ