Афоризми Лесі Українки

Афоризми Лесі УКРАЇНКИ

Благословенне слово, що гартує!

*

Завжди терновий вінець

Буде кращий, ніж царська корона.

*

Для гордої і владної душі життя і воля – на горі високій.

*

Земля не пекло, люди не прокляті, і радощі не гріх, а Божий дар.

*

Усе відбивається в пісні, як в морі.

*

Ти мене убити можеш, але жити не примусиш!

*

Мене любов ненависті навчила.

*

З рук смерті люди дістають безсмертя.

*

Хто не був високо, той зроду не збагне, як страшно впасти.

*

Чесний покриву не потребує.

*

Немає честі нападати ззаду.

*

Вода боронить від огню живого,

Згорілу ж хату дарма поливати.

*

Сором – хилитися і долі коритися.

*

Краса – змагання до досконалості.

*

Тоненька смужка брехню від правди ділить у минулім, а в прийдешньому нема вже й смужки.

*

Люди й покоління – се тільки кільця в ланцюгу великім всесвітнього життя, а той ланцюг порватися не може.

*

Не раз, хто забувається про завтра, той має вічність.

*

Хто зрікся всього, а себе не зрікся, не любить той.

*

І доки рідний край Єгиптом буде? Коли новий загине Вавилон?

*

Хто не жив посеред бурі, той ціни не знає силі.

*

“Божая іскра” – то тяжке прокляття, дикий і лютий пожар.

*

Трудно вірить, щоб погану одіж могла носить якась ідея гарна.

*

Хто на розпутті прожив все життя, не піде ні в рай, ані в пекло.

*

Врятуєш душу, коли загубиш тіло.

*

Кров без любові викупить не може.

*

Хто по неволі согрішив, той чистий.

*

Будь проклята кров ледача, не за рідний край пролита.

*

Пекло страшніше горить в нашім краю.

*

Боги в тім винні, що дали тобі пізнати правду, сили ж не дали, щоб керувати правдою.

*

Над всіх старшин найстарша правда.

*

Ту брехню, що справдиться, всі правдою зовуть.

*

Тільки зрада шлюб християнський розлучити може. А справжній – тільки смерть.

*

Не єдиним хлібом живе людина, але кожним словом, що з Божих уст виходить.

*

Хіба крові не варта краса?

*

Терпіть кайдани – то всесвітський сором, забуть їх, не розбивши, – гірший стид.

*

Крила знов на волі виростають у соколів приборканих.

*

Завжди величніша путь

На Голгофу, ніж хід тріумфальний.

*

Геройство мусить мати нагороду, се і Боги, і люди признають.

*

Не поет, хто забуває

Про страшні народні рани,

Щоб собі на вільні руки

Золоті надіть кайдани!

*

То не любов, що присяги боїться.

*

Меча важкого рукоять

Не важча від старої ліри.

*

Малоросійство – це не політика і навіть не тактика, лише завжди апріорна і тотальна капітуляція.

*

Для згаслих душ і безкорінних рас

Однаково ворожі – степ і море.

*

Язви гоїть вогонь.

*

Смерть – це велика всесвітня, космічна самота.

*

На ділі каймося, не на словах.

*

Що сльози там, де навіть крові мало!

*

Одвага наша – меч, политий кров’ю.

*

Сором мовчки гинути й страждати,

Як маєм у руках хоч заржавілий меч.

*

Смуток – не робота.

*

Сум не має дна.

*

Зброя жде борця.

*

Коли хто вмів одважно йти на страту,

Той мусить все одважно зустрічать.

*

Всі – жінки, коли вони кохають.

*

Хто любить, той уподобитись може до любого і тілом, і душею.

*

Як може бути, щоб тіла ходили вкупі,

Але душі двома шляхами й врозтіч?

*

Хто визволяє сам, той буде вільний,

Хто визволить кого, в неволю візьме.

*

Той тільки вільний від громадських пут,

Кого громада кине геть від себе.

*

Не поет, у кого думки не літають вільно в світі,

А заплутались навіки в золотії тонкі сіті..

*

При світлі волі всі краї хороші,

Всі води гідні відбивати небо,

Усі гаї подібні до Едему!

*

Права без обов’язків – то сваволя.

Ніхто не має більшої любові,

Як той, що душу поклада за друзів.

*

Поетична мова – це найприродніша мова.

*

Гумор найкраще враження робить при серйозному тоні.

*

Хай же промінь твоїх думок

Поміж нами сяє, –

“Огню іскра великого”

Повік не згасає.

*

Солодка хвала від ворога на полі бою, та не в полоні!

*

Не в ідеї сила, а в самій крові!