Грунь - батьківщина

Село Грунь знаходиться за 25 км від районного центру. Назва походить від річки Грунь, на якій розташоване село. У давні часи на території села знаходилось поселення залізного віку.

Точна дата заснування села невідома. Хоча з деяких джерел дізнаємося, що в 1652 році з міста Грунь (на Полтавщині) в Чугуєв прийшло п’ять сімей. У 1665 році згадується волосне містечко під назвою Грунь-Черкаський. Сотня цього містечка належала полтавському полку малоросійського війська і у складі цього полку брала участь у боротьбі проти Туреччини і Кримського ханства в кінці XVII століття. 20 січня 1709 року шведи захопили містечко Грунь. Під час Північної війни у боротьбі зі шведськими загарбниками брали участь і груняни.

Деякі села, в тому числі і Грунь, дістались Б. Хмельницькому від царського уряду за гетьманським рангом. У 1687 році Грунь подаровали племіннику Мазепи Ободовському, а потім село перейшло до чернігівського полковника Полуботка. За переписом 1732 року зазначалося, що селяни слобід, в тому числі і Груні, на свого поміщика А. Полуботка працювали два дні на тиждень і давали йому 162 крб. і 101 четь хліба в рік.

Після видання у 1760 році гетьманського універсалу про фактичне закріпачення українських селян і підтвердження його царським указом від 3 травня 1783 року становище рядових козаків значно погіршилось. В цей період масові виступи селян увійшли в історію під назвою «Коліївщина». Повсталі загони селян активно діяли в селах навколо Зінькова, в тому числі і в Безвідному лісі, з яким межували грунські землі.

У XIX столітті Грунь була волосним містечком Зіньківського повіту Полтавської губернії. У 1863 році разом з хуторами в Груні налічувалося 6637 чоловік, 1552 двори, п’ять церков, школа, дві селітряних заводи, чотири постоялих двори, трактир, три лавки, три ярмарки на рік, щотижневий базар, 56 вітряних млинів, дві маслобойні.

Церква в ім’я Святого Миколая в Груні була побудована в 1782 році завдяки бригадиру Олександру Коробовському, відомому попечителю Михайлівської пустині. Це був один із найвитонченіших стародавніх храмів нашого краю. Церква являла собою башту з наставлених один на одного і все більш звужених чотирикутних зрубів. За місцевими легендами, храм був покритий гонтою.

Покровська церква стояла на південній окраїні містечка на роздоріжжі Зінькова і Буд. Вона була перенесена сюди після пожежі 1834 року. Перекази говорили, що пожежа сталася від підпалу красивої дівчини - покоївки Феодосії, яку пані катувала за те, що на її чорні брови задивлялись паничі, а її дочок ніхто не брав заміж. Феодосія не пішла на каторгу лише тому, що її з плахи повів до шлюбу судовик.

Успенська церква була перенесена в Лютенські Будища, а нову перейменували в Соборну Воскресіння Христового. Василівську церкву в народі називали ще трьохсвятительською. В усіх церквах знаходилося старовинне храмове начиння.

У першій половині XIX століття Грунь була центром деревообробної промисловості на Полтавщині. Жителі виготовляли різноманітні вироби з дерева. Груньські колісники і возороби славились далеко за межами містечка. Свої вироби вони збували в Кременчуці, Полтаві та інших містах. Звідти привозили рибу і сіль. Дерев’яний посуд міняли на хліб. Велику роль відігравало і садівництво.

У селі виникло кілька економій поміщика фон Рота, де вирощувались цукрові буряки, які перероблялись на цукор на Чупахівському цукрозаводі.

На початку XX століття більшість землі зосередилася в руках кількох десятків господарств, багато селян були малоземельними, в середньому на двір припадало 3,7 десятини. Розорені селяни змушені були йти в найми до місцевих багатіїв та у південні губернії Росії та шахти Донбасу. Частина селян займалася різними промислами, виготовляла дерев’яні вироби, що збувались в Охтирці, Зінькові, Гадячі, Ромнах.

Під впливом подій 1905 року в економії поміщика фон Рота робітники провели страйк, вимагаючи покращення умов праці. 8 червня страйкували також сільські робітники Грунської та Андріївської економій Капніста.

У червні 1917 року сільськогосподарські робітники поміщицьких економій Грунської волості знову оголосили страйк, вимагаючи підвищення заробітної плати.

Після Жовтневої революції в селі був утворений ревком. Земельна комісія брала на облік поміщицькі землі і розподіляла їх серед селян.

10 квітня 1919 року відбувся з’їзд Рад Грунської волості. У квітні цього ж року була створена партійна організація більшовиків. Виконуючи рішення Зіньківського повітового з’їзду рад, що відбувся в березні 1920 року, в Грунській волості був створений комнезам, а в 1921 році - волосний ревком.

З 1923 по 1930 роки Грунь була районним центром Полтавської області.

У 1924 році у Груні було створено перше товариство спільного обробітку землі «Згода», яке об’єднувало 103 господарства найбідніших селян. У 1929 році ТСОЗ «Згода» увійшов у перший колгосп «Серп і молот».

У 1931 році Грунь входила до складу Зіньківського району. В 1933 році в селі була організована МТС. В 1934 році колгосп «Серп і молот» розукрупнився на п’ять господарств: «Большевик», «8 Березня», ім. Ворошилова, ім. Будьонного, ім. Молотова.

На початку 1933 року газети сповіщали про те, що перша п’ятирічка була виконана за 4 роки і 3 місяці. 219 грунян стало жертвами того часу. У пам’ять про них на сільському цвинтарі встановлено хрест.

У 1935 році село Грунь стало центром Грунського району Харківської, а з 1939 року - Сумської області.

На 1937 рік була ліквідована неписьменність, побудований будинок культури, відкриті ясла і дитячий садок, бібліотека, лікарня. У селі виріс чисельний загін інтелігенції із середньою і вищою освітою. Але ряди інтелігенції зазнали значних втрат у зв’язку з репресіями 1937 року.

Коли розпочалась Велика Вітчизняна війна, багато грунян пішло зі зброєю в руках захищати свою землю. 14 жовтня 1941 року село було окуповане німцями. За період тимчасової окупації в грунському районі окупантами проведено 117 каральних операцій, убито і закатовано 281 мирного жителя і 58 чоловік військових, 995 чоловік забрано на каторжні роботи до Німеччини. Населення Груні вело активну партизанську боротьбу. У серпні 1941 року у Грунському районі було організовано дві підпільні групи, що згодом перетворилися на партизанські загони на чолі з П.П. Кульомзою і С.В. Лебедєм. Загін під командуванням П.П. Кульомзи вів боротьбу на території Грунського району з перших днів окупації. У листопаді 1942 року у боротьбі з фашистами втратив основні сили і припинив своє існування.

Загін під командуванням С.В. Лебедя об’єднався із загоном М.І. Проскуріна, що діяв у Курській області. Партизани проводили операції на території Курської і Харківської областей. У другій половині 1942 року загін зазнав значних втрат і припинив активні бойові дії.

Жителями Груні були зібрані кошти на побудову танкової колони.

На фронтах Великої Вітчизняної війни билися з ворогом 600 жителів Груні, з них 105 за мужність і відвагу нагороджено орденами і медалями, а льотчику ст. лейтенанту А.М. Діхтяренку присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Лише за весну 1942 року він зробив 39 бойових вильотів і знищив 12 ворожих літаків.

За роки війни 365 жителів села полягли смертю хоробрих. У Груні споруджено пам’ятник воїнам-визволителям.

З’єднання лівого крила 27-ї армії 14 серпня 1943 року зав’язало бій за село Грунь, а 27 серпня 1943 року село було повністю визволене.

Почалася наполеглива робота з відбудови зруйнованого господарства села. Землю перекопували лопатами, возиками доставляли на приймальні пункти цукрові буряки. Поступово були відновлені довоєнні посівні площі.

У 1955 році всі колгоспи села об’єдналися в один - «Перше травня» - багатогалузеве господарство. В 60-х роках у селі працювало 17 магазинів і три їдальні громадського господарства. Відкрито ряд промислових підприємств: відділення «Сільгосптехніки», цех Охтирського маслозаводу, консервний цех Охтирського райхарчкомбінату, цех Охтирської фабрики художніх виробів, філію і цегельний завод «Міжрайколгоспбуду», лісництво, хлібозавод. Працювала також дільнича лікарня, аптека, ветеринарна дільниця.

У 1959 році Грунь увійшла до складу Охтирського району. Поступово зростав добробут мешканців села. В оселях з’явилось електричне освітлення, радіо, телефон. Із містом село зв’язала асфальтована дорога. Читачі обслуговуались п’ятьма бібліотеками із загальним фондом в 50 тисяч книг. Діти опановували музичну грамоту в музичній школі.

27 листопада 1982 року у Груні відкрито меморіальний музей земляка - видатного українського письменника, сатирика, гумориста Остапа Вишні (П.М. Губенка). У 1993 році музею присвоєно звання народного. На хуторі Чечві біля Груні народився Василь Чечвянський (В.М. Губенко) - український письменник-гуморист, брат Остапа Вишні. У 1996 році на підставі рішення районної ради народних депутатів Людмилі Олександрівні Лебединець, директору Грунського народного літературно-меморіального музею Остапа Вишні, присвоїли почесне звання «Людина року Охтирського району». До цього Людмилі Олександрівні за заслуги на вчительській ниві присвоєно звання «Заслужений вчитель».

У 1991 році відбувся Всеукраїнський референдум, в якому брали участь і жителі Груні. 1792 голоси грунян приєднались до інших, які підтвердили прагнення українського народу до незалежності.

В даний час на території Грунської сільської ради проживає 2186 чоловік.

Сільськогосподарське виробництво здійснює ТОВ «Перше травня». Функціонують об’єкти соціальної інфраструктури: загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, навчально-виробничий комбінат, дитячий дошкільний заклад, Грунський народний музей Остапа Вишні, дільнична лікарня, дитяча музична школа, Грунська допоміжна школа - інтернат, бібліотека - філія.